ПОСТАНОВА
Іменем України
10 червня 2021 року
Київ
справа №712/4194/16-а
адміністративне провадження №К/9901/11155/18
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
суддя-доповідач Гусак М. Б.,
судді Гімон М. М., Усенко Є. А.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Інвестиційно-будівельна компанія "Будгарант" на постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 червня 2016 року (суддя Кузьменко В. А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 вересня 2016 року (судді Бабенко К. А., Кузьменко В. В., Степанюк А. Г.) у справі № 712/4194/16-а за позовом Приватного підприємства "Інвестиційно-будівельна компанія "Будгарант" до Черкаської міської ради про визнання незаконним та скасування окремих положень рішення органу місцевого самоврядування,
УСТАНОВИЛА:
Приватне підприємство "Інвестиційно-будівельна компанія "Будгарант" (далі - ПП "Інвестиційно-будівельна компанія "Будгарант") звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати незаконним та скасувати абзац третій пункту 3 таблиці 1 "Розміри відсотків від грошової оцінки землі, що застосовується для обчислення орендної плати за користування земельними ділянками на території м. Черкаси", пункт 9 підпункту 9.2 Положення про встановлення плати за землю на території міста Черкаси, затверджене рішенням другої сесії Черкаської міської ради від 25 червня 2015 року № 2-1312 "Про затвердження Положень та ставок місцевих податків та зборів на території міста Черкаси", з урахуванням змін внесених рішенням другої сесії Черкаської міської ради від 28 січня 2016 року № 2-136 "Про внесення змін до рішення Черкаської міської ради від 25 червня 2015 року № 2-1312 "Про затвердження Положень та ставок місцевих податків та зборів на території міста Черкаси".
На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що приймаючи нову редакцію пункту 3 таблиці 1, при підготовці проекту рішення, громадськості не доводився аналіз регуляторного впливу рішення.
Соснівський районний суд м. Черкаси постановою від 24 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 вересня 2016 року, у задоволенні позову відмовив.
При цьому суди виходили з того, що оскаржуване позивачем, в частині, рішення відповідача прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ПП "Інвестиційно-будівельна компанія "Будгарант" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
На думку скаржника, судами при ухваленні судових рішень у цій справі не підтверджено те, що під час прийняття оскаржуваного, в частині, рішення відповідача, дотримано процедуру перегляду регуляторного акта.
Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Касаційна скарга розглядається у порядку, що діяв до 8 лютого 2020 року, відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", що набрав чинності у зазначену вище дату.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
За правилами частини першої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до пункту 35 частини першої статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.
Згідно з пунктом 274.1 статті 274 Податкового кодексу України, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
За змістом пункту 274.2 статті 274 цього Кодексу ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).
Приписами пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової політики.
За регулюванням, що міститься у Податковому кодексі:
Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (пункт 288.2);
Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (пункт 288.3);
Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:
не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.1 пункту 288.5. Така редакція цієї норми згодом була приведена законодавцем у відповідність з пунктом 274.1 статті 274 Податкового кодексу України, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин, яким встановлено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки. Ураховуючи приписи частини четвертої статті 13 Конституції України зміст підпункту 288.5.1 і в момент прийняття оспорюваних рішень не можна було розуміти так, що вона дозволяла відповідачу встановлювати орендну плату у розмірі оспорюваного рішення);
не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2. При тлумаченні приписів цього підпункту, на переконання колегії суддів, слід виходити зі змісту пункту 274.2 статті 274 Кодексу - ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).
Суди встановили, що рішенням Черкаської міської ради від 28 грудня 2005 року № 8-962 ПП "Інвестиційно-будівельна компанія "Будгарант" надано в оренду на 49 років земельну ділянку площею 34607 кв. м, яка знаходиться у м. Черкаси на перехресті вул. Козацької та вул. Героїв Дніпра, під розташування та подальшу експлуатацію готельного комплексу за рахунок земель Черкаської міської ради. За функціональним використанням земельна ділянка віднесена: на період будівництва - до категорії земель рекреаційного призначення та інші відкриті землі (землі, що зайняті поточним будівництвом); після завершення будівництва: площею 7308 кв. м - до категорії земель комерційного використання; площею 27299 кв. м - до категорії земель технічної інфраструктури.
7 лютого 2006 року між сторонами укладено договір оренди цієї земельної ділянки, який зареєстровано у Черкаській регіональній філії ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України" 18 лютого 2006 року за № 040677500080.
Відповідно до пункту 4.2 договору оренди розмір орендної плати не є сталим та змінюється в зв`язку з проведенням її щорічної індексації та внесенням змін на підставі вимог законодавства. У таких випадках розмір грошової оцінки земельної ділянки та розмір щорічної орендної плати змінюватиметься без внесення змін та доповнень до договору оренди.
25 червня 2015 року Черкаська міська рада на пленарному засіданні другої сесії прийняла рішення № 2-1312 "Про затвердження Положень та ставок місцевих податків та зборів на території міста Черкаси". Пунктом 3 таблиці 1 встановлено розмір орендної плати з 1 січня 2016 року за земельні ділянки, відведені під будівництво (протягом трьох років з моменту відведення земельної ділянки -3% від грошової оцінки землі ). Абзац третій цього пункту передбачає, що за земельні ділянки відведені під будівництво, через три роки після відведення земельної ділянки в разі не введення об`єкта в експлуатацію, розмір орендної плати становить 10% від грошової оцінки землі.
Водночас рішенням цієї ж сесії міської ради від 22 січня 2015 року № 2-672 затверджено Положення про встановлення плати за землю на території міста Черкаси (додаток 2), пункт 9 якого містив положення щодо орендної плати. Підпунктом 9.2 передбачено, що розмір орендної плати за земельні ділянки встановлюється в договорі оренди у відсотку від нормативної грошової оцінки відповідно до таблиці 1 "Розміри відсотків від грошової оцінки землі, що застосовується для обчислення орендної плати за користування земельними ділянками на території міста Черкаси". У таблиці 1 було три пункти щодо розміру орендної плати з 1 січня 2015 року, серед яких відсутні земельні ділянки під будівництво.
Рішенням другої сесії Черкаської міської ради від 28 січня 2016 року № 2-136 "Про внесення змін до рішення Черкаської міської ради від 25 червня 2015 року № 2-1312 "Про затвердження Положень та ставок місцевих податків та зборів на території міста Черкаси", внесені зміни до Рішення другої сесії Черкаської міської ради "Про затвердження Положень та ставок місцевих податків та зборів на території міста Черкаси" від 25 червня 2015 року №2-1312. Зокрема, абзацом третім пункту 3 таблиці 1 "Розміри відсотків від грошової оцінки землі, що застосовується для обчислення орендної плати за користування земельними ділянками на території м. Черкаси" передбачено: "через три роки після відведення земельної ділянки в разі не введення об`єкта в експлуатацію - 10%".
Суди, встановивши, що громадськості доводився аналіз регуляторного впливу оскаржуваного рішення, дійшли висновку про те, що воно прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому адміністративний позов задоволенню не підлягає.
На думку колегії суддів, з законністю та обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень погодитися не можна.
Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним приписам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Встановлення відповідачем підвищеної ставки орендної плати за землю у випадку не введення об`єкта будівництва в експлуатацію через три роки після відведення земельної ділянки є встановленням відповідальності за перевищення зазначеного строку будівництва, повноваженням на яке він не наділений.
Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються: засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Рішенням Конституційного Суду від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 "У справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) зазначено, що положення пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України треба розуміти так, що ним безпосередньо не встановлюються види юридичної відповідальності. За цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами (підпункт 1.1 рішення).
Крім того, судами не враховано, що оспорюваний акт прийнято відповідачем без урахування того, що строки будівництва залежать від виду будівництва (обсягу, складності) і можуть бути продовжені у встановленому порядку. Строки будівництва різних об`єктів не можуть бути уніфікованими. Визначення тривалості будівництва об`єктів здійснюється згідно з Національним стандартом ДСТУ Б А.3.1 -22:2013. Тривалість будівництва визначається на підставі приписів ДБН А.3.1-5-2009 "Організація будівельного виробництва" і обумовлюється у проектній документації та договорі на виконання будівельних робіт.
Строк договору підряду, будівельного підряду (статті 846, 875 Цивільного кодексу України) є договірною умовою.
За порушення строків будівництва встановлена відповідачем відповідальність законом не передбачена і повноважень на встановлення такої йому не делеговано.
Також судами при вирішенні спору не взято до уваги можливі випадки порушення запланованих строків виконання будівельних робіт за відсутності вини замовника.
За правилами частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Ураховуючи наведене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового - про задоволення позову.
Задовольняючи касаційну скаргу та позовні вимоги, колегія суддів знаходить за необхідне визнати незаконним оскаржуваний позивачем, у частині, акт відповідача та визнати його в цій частині нечинним, а не скасувати як просив позивач всупереч приписів статей 264- 265 КАС України.
За правилами частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 139, 341, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, колегія суддів