ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2021 року
м. Київ
справа № 823/326/17
адміністративне провадження № К/9901/35803/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №823/326/17 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м.Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 13.04.2017 (суддя Рідзель О.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2017 (головуючий суддя Троян Н.М., судді: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.),
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також ФОП ОСОБА_1, позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі також ДПІ, відповідач), у якому позивач просила визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.12.2016 №0003681301 в частині донарахування податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 355430грн. та штрафними санкціями в розмірі 88858грн.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 13.04.2017, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2017, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач оскаржила їх у касаційному порядку.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.09.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 13.04.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2017 у справі №823/326/17.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали справи №823/326/17 згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього Кодексу.
За результатами автоматизованого розподілу справ суддею-доповідачем для розгляду цієї справи у Касаційному адміністративному суді визначено суддю Хохуляка В.В.
Ухвалою Верховного Суду від 16.03.2018 матеріали справи прийнято до провадження.
Ухвалою суду від 07.06.2021 розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 08.06.2021.
У касаційній скарзі, з урахуванням уточненої касаційної скарги, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального, процесуального права та неправильної правової оцінки обставин у справі. Як вказує позивач, господарські правовідносини між позивачем і контрагентами оформлені у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", належним чином підтверджуються відповідними первинними документами. Позивач наполягає, що нею порушень податкового законодавства не вчинено, висновки в акті перевірки про непідтвердження факту здійснення господарських операцій безпідставні, оскільки умови договору виконані сторонами, оплату вартості проведено, господарські зобов`язання виконані належним чином. Крім того, позивач наполягає, що на ФОП не може бути покладено обов`язок контролювати господарську діяльність контрагентів. Також, позивач вказує, що відповідачем неправомірно не враховано документи, надані до перевірки. Як наголошує позивач, контролюючий орган був завчасно повідомлений про факт крадіжки документів, у свою чергу, відповідачу були надані документи до прийняття податкового повідомлення-рішення. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення про задоволення позову.
Податковим органом подано відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач вказує на те, що під час перевірки встановлено відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами - постачальниками ТОВ "Коулман" та ТОВ "Асс-Пар" за відповідний період. Відповідач просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
У відповіді на відзив позивач наголошує, що під час адміністративного оскарження податковому органу надано всі первинні документи, що підтверджують реальність вчинення господарських операцій, копії таких документів містяться в матеріалах справи. Окрім іншого, позивач відзначає, що наявність кримінальних проваджень по контрагентах не може прямо вказувати на відсутність здійснення господарських операцій.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 відповідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 21.03.2017, зареєстрована як фізична особа-підприємець (а.с. 15 Том I).
Ухвалою Солом`янського районного суду м.Києва від 09.06.2016 у кримінальному проваджені, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №32015110130000019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 27 Кримінального кодексу України, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, призначено проведення позапланової виїзної документальної перевірки ФОП ОСОБА_1 . Проведення перевірки доручено ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області.
На виконання вказаної ухвали суду 09.06.2016 ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо дотримання вимог податкового законодавства, при здійсненні господарських взаємовідносин з контрагентами - постачальниками ТОВ "Коулман" та ТОВ "Асс-Пар" за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.
За результатами проведеної перевірки, відповідачем складено акт перевірки від 09.08.2016 №435/23-01-13-01/ НОМЕР_1, яким встановлено порушення: пункту 198.6 статті 198, статті 200, пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачу донараховано податок на додану вартість за 2013 рік на загальну суму 474202грн (а.с. 10-14 Том I).
На підставі Акта перевірки відповідачем у вересні 2016 року прийнято податкові повідомлення-рішення №00002861301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 560896грн 25коп., в тому числі за основним платежем 448717грн та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 112179грн 25коп. (а.с. 9 Том I).
У подальшому, рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 28.11.2016 № 23306/23-00-10-0210 податкове повідомлення-рішення №00002861301 скасовано в частині нарахування суми в розмірі 93287грн основного платежу та 23322грн штрафних (фінансових) санкцій, в іншій частині залишено без змін (а.с. 18-20 Том I).
У зв`язку з наведеним, 05.12.2016 прийнято податкове повідомлення-рішення №0003681301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 355430грн та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 88858грн (а.с. 8 Том I).
Вважаючи прийняте податковим органом рішення протиправним, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом про його скасування.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що висновки акта перевірки, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення, є необґрунтованими, зроблені на припущеннях без дослідження усіх наявних первинних документів, які були надані відповідачу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що матеріалами справами підтверджено правомірність донарахування позивачу податку на додану вартість, відтак податкове повідомлення-рішення є правомірним та не підлягає скасуванню. Суди дійшли висновку, що у ході перевірки встановлена відсутність фактичного підтвердження взаємовідносин позивача з задекларованими підприємствами при здійсненні безпосередньо господарських операцій, доводи позивача щодо товарності господарських операцій не підтвердилися наданими первинними документами та обставинами щодо об`єктивного вчинення господарських операцій, встановленими у ході розгляду справи, обставини щодо операцій, за якими позивач задекларував податковий кредит, є недоведеними.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Як визначено підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.
Судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що витрати понесені позивачем при взаємовідносинах з вказаними вище контрагентами віднесено до складу собівартості реалізації.
Як вбачається, згідно Акту перевірки у відповідності до Інтегрованої автоматизованої системи "Податковий блок" підсистеми "Система співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" встановлено, що позивачем відображено взаємовідносини з ТОВ "Асс-Пар" за травень 2013 року в сумі 29920грн, за червень 2013 року в сумі 39873грн, за липень 2013 року в сумі 78898грн 67коп. та з ТОВ "Коулман" за жовтень 2013 року в сумі 254780грн. 33коп., за листопад 2013 року в сумі 70729грн. 83коп.
Разом з тим, в Акті перевірки вказано, що позивачем під час проведення перевірки не надано підтверджуючих первинних документів щодо виникнення податкового кредиту при взаємовідносинах з ТОВ "Асс-Пар" та з ТОВ "Коулман", про що складено Акт від 27.07.2016 № 738/23-01-17-01/ НОМЕР_1 .
Як свідчать матеріали справи, первинні бухгалтерські документи фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 17.07.2015 викрадено з салону автомобіля "Тойота Кемрі" д.н.з. НОМЕР_2 громадянина ОСОБА_2, у зв`язку з чим 18.07.2015 слідчим відділом Придніпровського РВ УМВС України в Черкаській області розпочато кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015250050002379 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 357 Кримінального кодексу України та відповідно до листа Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 28.03.2017 станом на вказану дату особу (осіб), причетну (причетних) до скоєння даного кримінального правопорушення не встановлено (а.с. 23, 232 Том I).
У суді першої інстанції представник позивача зазначив, що під час проведення перевірки контролюючому органу повідомлено щодо викрадення первинних бухгалтерських документів, та заявлено клопотання про перенесення термінів перевірки.
Суди констатували, що документів на підтвердження вказаної обставини щодо подання відповідного клопотання про перенесення термінів проведення перевірки позивачем до матеріалів справи не надано.
Згідно пунктом 44.5 статті 44 ПК України у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.
Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу. У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.
Слід враховувати, що дії платника податків щодо повідомлення контролюючого органу про втрату, пошкодження або дострокове знищення документів, зазначених в пунктах 44.1, 44.3 статті 44 ПК України, не звільняють його від відповідальності, а лише дають можливість з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу, протягом 90 календарних днів відновити втрачені документи.
Разом з тим, з наданих позивачем до суду першої інстанції копій первинних документів по взаємовідносинам з ТОВ "Коулман" та ТОВ "Асс-Пар", судами з`ясовано наступне.
07.05.2013 між позивачем (Покупець) та ТОВ "Асс-Пар" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу, у відповідності до умов якого Продавець зобов`язується у власність Покупця товар, виконати роботи та надати послуги, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар, роботи та послуги на умовах зазначених в розділі 3 цього Договору (а.с. 24 Том I).
Розділом 3 цього Договору передбачено, що одиниця виміру та ціна товару згідно видаткової накладної, роботи та послуги згідно акту виконання робіт та надання послуг. Оплата товару, робіт та послуг проводиться безготівковим розрахунком, або готівкою. Транспортні послуги виконує продавець.
На підтвердження виконання сторонами даного договору взятих на себе господарських зобов`язань, позивачем до матеріалів справи долучено копії видаткових накладних та податкових накладних (а.с. 25-32 Том I), квитанції до прибуткових касових ордерів (а.с. 33-37 Том I).
Однак, ні до суду, ні до перевірки не надано документи, що свідчать про транспортування вказаного товару позивачу ТОВ "Асс-Пар", а також інші первинні документи, які свідчать про оприбуткування товарів, зокрема прибуткові накладні.
Апеляційний суд вказав, що вказаним договором взагалі не передбачено умови транспортування товару, а представник позивача у суді апеляційної інстанції не зміг пояснити, яким чином та на підставі яких документів відбувалась поставка придбаного у ТОВ "Асс-Пар" товару, і оплата транспортних послуг.
01.10.2013 між позивачем (Замовник) та ТОВ "Коулман" (Підрядник) укладено договір про надання послуг №101/13, у відповідності до умов якого Підрядник виконує роботи по благоустрою території на об`єкті "Будівництво складу на 8000 тон з холодильною камерою на кукурудзяно-калібрувальному заводі ТОВ "Черліс" у селі Білозір`я Черкаського району Черкаської області" (а.с. 38 Том I).
У відповідності до п.2.7 вказаного Договору здача-приймання виконаних робіт здійснюється Сторонами шляхом підписання актів здачі-прийняття робіт, який Підрядник надає Замовнику протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту закінчення виконання робіт.
На підтвердження виконання сторонами даного договору взятих на себе господарських зобов`язань, позивачем до матеріалів справи долучено копії актів здачі-прийняття робіт, податкових накладних та квитанцій до прибуткового касового ордеру (а.с. 39-139).
01.10.2013 між позивачем (замовник) та ТОВ "Коулман" (Підрядник) укладено договір про надання послуг №103/13, у відповідності до умов якого Підрядник зобов`язується виконати власними силами із своїх матеріалів, якісно, відповідно до кошторису і в установлений договорами термін на об`єкті: "Реконструкція з розширенням комплексу будівель та споруд під виробництво автомобілів по АДРЕСА_1" наступні роботи: благоустрій території біля пожежних резервуарів; влаштування прилеглої території, влаштування фонтану по АДРЕСА_1 ; влаштування виїзду по АДРЕСА_2 ; влаштування в`їзду зі сторони Руськополянський проїзд, а Замовник зобов`язується прийняти і оплатити виконані Роботи (а.с. 140 Том I).
У відповідності до п.2.7 вказаного Договору здача-приймання виконаних робіт здійснюється Сторонами шляхом підписання актів здачі-прийняття робіт, який Підрядник надає Замовнику протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту закінчення виконання робіт.
На підтвердження виконання сторонами даного договору взятих на себе господарських зобов`язань, позивачем до матеріалів справи долучено копії актів здачі-прийняття робіт, податкових накладних та квитанцій до прибуткового касового ордеру (а.с. 141-169 Том I).
Разом з тим, судами встановлено, що Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на підтвердження надання ТОВ "Коулман" робіт за договорами, укладеними з позивачем, не містять конкретних відомостей, які б дали можливість ідентифікувати які саме роботи проводилися на якому об`єкті, та не містять деталізованої інформації про фактично виконані роботи, їх вартість, зокрема роботи по благоустрою території на об`єкті "Будівництво складу на 8000 тон з холодильною камерою на кукурудзяно-калібрувальному заводі ТОВ "Черліс" у селі Білозір`я Черкаського району Черкаської області", по благоустрою території біля пожежних резервуарів, влаштування прилеглої території, влаштування фонтану по вул. Сумгаїтській, 8/2, влаштування виїзду по АДРЕСА_2, влаштування в`їзду зі сторони АДРЕСА_3, а тому згідно відомостей, що містяться у вказаних актах неможливо встановити реальність наданих послуг.
Крім того, під час розгляду справи позивачем до матеріалів справи не надано доказів фактичного перебування на вказаних об`єктах штатних або залучених за цивільно-правовими договорами працівників ТОВ "Коулман", безпосередньо задіяних у виконанні підрядних робіт, що на переконання суду, свідчить про відсутність об`єктивної можливості реального виконання ТОВ "Коулман" вказаних господарських операцій з урахуванням часу, місць розташування об`єктів та обсягу матеріальних і трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання спірних робіт.
За таких обставин, суди дійшли висновку про відсутність у ТОВ "Коулман" об`єктивної можливості виконати підрядні роботи у задекларованих обсягах з огляду на відсутність трудових ресурсів, основних засобів, виробничих активів, необхідних для досягнення результатів відповідної господарської діяльності та виконання розглядуваних поставок.
При цьому, позивачем на підтвердження реальності вказаних договорів між ним та ТОВ "Коулман" надано до суду першої інстанції договори про надання послуг (виконання робіт) №1 від 04.01.2012 та №2 від 04.01.2012, укладені між позивачем (виконавець) та Приватним підприємством "Поставщик" (замовник).
Однак, вказані договори з Приватним підприємством "Поставщик" судами не прийнято до уваги, оскільки вказані документи не розкривають змісту наданих послуг, тому що не містять деталізованої інформації про фактично надані послуги, їх обсяг та характер строки виконання та результати здійснених заходів, а також інформації про витрати по виконаним роботам, що у свою чергу, виключає можливість як встановлення факту їх надання, так і оцінки подальшого використання спірних послуг товариства.
Разом з тим, на підставі матеріалів справи встановлено, що вироком Печерського районного суду міста Києва від 02.11.2015 у справі №757/31181/15-к, співзасновника ТОВ "Асс-Пар" (один із контрагентів позивача) ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205, частиною другою статті 205-1 Кримінального кодексу України.
Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_3 згідно з даними Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України є співзасновником суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, а саме: ТОВ "Асс-Пар" (код за ЄДРПОУ 38389777). ОСОБА_3 взяв участь у його перереєстрації на своє ім`я не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої статутом підприємства, а з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб, тобто вчинив кримінальне правопорушення у сфері господарської діяльності.
Вчинення дій, пов`язаних з перереєстрацією ТОВ "Асс-Пар", як співзасновника вказаного підприємства, надало змогу невстановленим слідством особам здійснювати незаконну діяльність, прикриваючись імітацією підприємницької діяльності зареєстрованого товариства.
Отже, в комплексі наведені факти свідчать про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та контаргентами ТОВ "Коулман" і ТОВ "Асс-Пар".
Крім того, касаційний суд погоджується, що такі обставини у справі як наявність вироку щодо контрагента та причетність до кримінального правопорушення, не могла бути не врахована судами попередніх інстанцій, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.
Всі вищенаведені обставини в сукупності надали судам обґрунтовані підстави для висновку про безтоварних характер вказаних операцій та, як, наслідок правомірність дій податкового органу. Вірною є позиція суду апеляційної інстанції, що надані позивачем документи не можна вважати такими, що підтверджують здійснення господарської операції, виходячи з чого показники податкового обліку позивача по даним відносинам не підтверджені у встановленому порядку.
Касаційний суд звертає увагу, що для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами. Поряд з цим, окрім мінімально необхідних згідно податкового законодавства документів суд має перевірити й інші документи та обставини, які мають підтвердити реальність виконання спірної операції, що відображена в податковому обліку.
Як встановлено приписами податкового законодавства, підставами для віднесення до складу сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, якщо вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Про відсутність факту здійснення господарської операції може свідчити, зокрема те, що результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару/надання послуг особою, яка ніколи не продавала товару/не надавала послуг, тощо).
Зважаючи на правове регулювання правовідносин та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено наявності підстав, з якими норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод. Відповідно, при прийнятті оскаржуваних рішень контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень. Таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
У касаційній скарзі висновки судів позивачем не спростовані, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -