ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2021 року
м. Київ
справа № 818/970/17
адміністративне провадження № К/9901/47609/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І. В.,
суддів: Чиркіна С. М., Шарпи В. М.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Бондара В. О., Калиновського В. А., Зеленського В. В. від 13 грудня 2017 року
у справі № 818/970/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛСК-11"
до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області
про визнання протиправним та скасування припису,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛСК-11"( далі також - позивач, ТОВ "ЛСК-11") звернулося до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі також - відповідач), у якому просило визнати незаконними дії відповідача щодо проведення перевірки та скасувати припис відповідача № 330/0/92-17-ДК/0086/Пр/03/01-17 від 10 червня 2017 року.
2. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
3. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ "ЛСК-11" задоволено. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року у справі № 818/970/17 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Визнано дії відповідача незаконними. Скасовано припис відповідача № 330/0/92-17-ДК/0086/Пр/03/01-17 від 10 червня 2017 року.
4. 10 квітня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
5. Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
6. 22 травня 2018 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просив у її задоволенні відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій установлено, що 10 червня 2017 року головним спеціалістом відділу контролю за використанням та охороною земель у Білопільському, Лебединському, Сумському районах та м. Сумах головного управління Держгеокадастру у Сумській області Красулею О. В. винесено припис № 330/0/92-17-ДК/0086/Пр/03/01-17, яким зобов`язано ТОВ "ЛСК-11" в 30-ти денний термін вжити заходи щодо усунення порушень земельного законодавства шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, яка знаходиться на території Битицької сільської ради Сумського району Сумської області (за межами населених пунктів) або оформити земельні відносини відповідно до норм чинного законодавства.
8. Вищезазначений припис винесено за результатами перевірки стану додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель усіх категорій та форм власності (акт перевірки дотримання норм земельного законодавства від 10 червня 2017 року № 330/0/92-17-ДК/320/АП/09/01-17), яким установлено, що земельна ділянка площею 413,53 га, яка знаходиться на території Битицької сільської ради Сумського району Сумської області (за межами населених пунктів) використовується ТОВ "ЛСК-11" за договором на управління спадщиною, тобто без документів які підтверджують право на її використання, що є порушенням пункту б частини 1 статті 211 Земельного кодексу України.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
9. Позивач вимоги обґрунтовував тим, що на спірні правовідносини розповсюджується дія Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". На думку позивача, оскаржуваний припис винесено на підставі перевірки, яка проведена з порушенням порядку проведення перевірок, зокрема, Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Наказ та направлення на проведення перевірки ТОВ "ЛСК-11" відповідачем не видавалися, звернення фізичних та юридичних осіб про порушення позивачем вимог законодавства не існувало, згоди центрального органу виконавчої влади на проведення перевірки не отримувалося. На підставі проведеної перевірки винесено припис, який не носить конкретний характер, а викладений альтернативно. Вимога про звільнення земельної ділянки стосується самовільного зайняття, проте відповідачем не надано доказів самовільного заняття земельних ділянок.
10. Відповідач заперечив проти позову, зазначивши, що підставою для проведення перевірки став лист Сумської місцевої прокуратури за зверненням голови Битицької сільської ради Сумського району Сумської області щодо законності використання земельних ділянок, які знаходяться на території Битицької сільської ради Сумського району Сумської області. Перевіркою встановлено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення на території Битицької сільської ради Сумського району Сумської області загальною площею 413,53 га (з них ріллі - 180,45 га, сіножаті - 233,08 га) використовуються ТОВ "ЛСК-11" (підтверджується Договором на управління спадщиною від 24 квітня 2015 року та актом прийому - передачі земельних ділянок). ТОВ "ЛСК-11" використовує земельні ділянки на підставі, укладеного з головою Битицької сільської ради Сумського району Сумської області договору на управління спадщиною, який суперечить вимогам статей 125, 126, 206 Земельного кодексу України щодо підстав користування земельними ділянками, та пунктам 14.1.72, 14.1.147 статті 14 Податкового кодексу України щодо платного використання землі в Україні.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що перевірка з питань дотримання чинного законодавства при використанні ТОВ "ЛСК-11" земельних ділянок, які знаходяться на території Битицької сільської ради Сумського району Сумської області проведена правомірно, а за її результатами обґрунтовано винесено оскаржуваний припис.
12. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідачем проведено перевірку дотримання позивачем норм земельного законодавства з порушенням Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", Інструкції з оформлення державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженою наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 19 січня 2017 року N 6, (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 лютого 2017 р. за N 173/30041), а висновки зроблені відповідачем під час проведення перевірки не відповідають дійсним обставинам.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ
13. Головне управління Держгеокадастру у Сумській області у касаційній скарзі не погоджується із рішенням суду апеляційної інстанції, вважає його необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню з причин порушення норм матеріального та процесуального права. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що договір на управління спадщиною від 24 квітня 2015 року є належним рішенням про передачу у власність або надання у користування земельних ділянок. Судом апеляційної інстанції не враховано, що об`єктом перевірки є саме земельна ділянка, а тому на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".
14. Від позивача до Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає, що відсутній факт самовільного використання земельних ділянок ТОВ "ЛСК-11", оскільки позивач з дотриманням вимог чинного законодавства, здійснює фактичні дії щодо управління спадковим майном, які спрямовані на збереження спадщини на підставі чинного договору на управління спадщиною від 21 квітня 2015 року, який в судовому порядку недійсним не визнавався. Наявний дійсний договір на управління спадщиною, є правомірною підставою користування земельними ділянками, та спростовує висновок відповідача щодо самовільного зайняття земельних ділянок позивачем.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
16. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
17. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Згідно з положеннями частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
19. Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
20. Статтею 2 Земельного кодексу України (тут і далі також - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
21. Відповідно до статті 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.
22. Згідно з положеннями статті 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.
23. Відповідно до пункту 1, підпункту 25-1 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 (тут і далі також - Положення №15, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використання та охороною земель усіх категорій і форм власності.
24. Відповідно до підпункту 1 пункту 3 Положення № 15 одним із основних завдань Держгеокадастру є реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
25. Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель визначає Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.
26. Згідно з положеннями статті 4 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено, що об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.
27. Статтею 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" встановлено, що державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
28. Відповідно до статті 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі належать, зокрема, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України, встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; розміщення, проектування, будівництва та введення в дію об`єктів, що негативно впливають або можуть вплинути на стан земель; виконання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту під час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов`язаних з порушенням ґрунтового покриву, своєчасного проведення рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених робочим проектом землеустрою.
29. Статтями 9, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом, зокрема, проведення перевірок. Державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.
30. Системний аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що контроль за використанням та охороною земель є прямим обов`язком інспекторів, однак законодавством визначено перелік конкретних дій та заходів на вчинення яких уповноважено державних інспекторів.
31. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи судове рішення про задоволення позову у цій справі, виходив із того, що відповідачем під час проведення перевірки порушено положення Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".
32. Колегія суддів вважає такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими з огляду на наступне.
33. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (тут і далі також - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною другою якого передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського нагляду, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення. Заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.
34. Вказаним законом визначено чіткий перелік відносин, на які поширюється його дія. Особливості та обмеження перевірок, визначені у вказаному Законі, не відносяться до перевірок земель Держгеокадастром та його територіальними органами, оскільки такі обмеження стосуються лише до застосування Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".
35. Оскільки об`єктом перевірки відповідача відносно позивача була земельна ділянка, а не його господарська діяльність, Держгеокадастр та його територіальні органи не відносяться до зазначених у частині другій статті 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" органів.
36. Враховуючи те, що норми Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" стосуються безпосередньо сфери господарської діяльності суб`єктів господарювання та жодним чином не стосуються перевірок земельних ділянок, Верховний Суд зазначає, що на спірні правовідносини поширюють дію норми Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", а тому посилання позивача на Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" є безпідставними.
37. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 826/11708/17, від 15 липня 2019 року у справі № 140/2320/18, від 09 липня 2020 року у справі № 824/561/18-а, від 22 жовтня 2020 року у справах № 826/14317/18 та № 826/16214/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 160/27/19.
38. Зважаючи на наведене, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції, що відповідач здійснив перевірку із порушенням встановленої Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" процедури, оскільки під час перевірки Головне управління не керувалося вищезазначеними нормативно-правовими актами, а керувалося безпосередньо положеннями Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".
39. Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем правомірно проведено перевірку з питань дотримання чинного законодавства ТОВ "ЛСК-11" при використанні земельних ділянок, які знаходяться на території Битицької сільської ради Сумського району Сумської області.
40. Щодо позовних вимог у частині скасування припису відповідача № 330/0/92-17-ДК/0086/Пр/03/01-17 від 10 червня 2017 року, колегія суддів зазначає наступне.
41. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
42. Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
43. Право постійного користування земельною ділянкою закріплене статтею 92 Земельного кодексу України, згідно якої право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
44. Приписами статті 93 Земельного кодексу України визначено право оренди земельної ділянки, як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
45. Відповідно до статті 1283 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою.
Нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини за заявою спадкоємців або за повідомленням підприємств, установ, організацій, громадян, або на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою чи за своєю власною ініціативою вживає заходів до охорони спадкового майна.
Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини, або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою.
46. Тоді як згідно зі статтею 1285 ЦК України договір на управління спадщиною з іншою особою укладається у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту.
У разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки.
47. До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
48. Частиною 1 статті 1225 ЦК України передбачено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
49. Згідно зі статтею 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
50. Таким чином, охорона спадкового майна в порядку статті 1283 ЦК України здійснюється, в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою. Управління ж спадковим майном встановлюється згідно зі статтею 1285 ЦК України у разі, якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані. При цьому сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки набуває статусу управителя у тому разі, якщо відсутні спадкоємці або виконавець заповіту.
51. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 902/186/18.
52. Приписами пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до повноважень сільської ради належить, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарних засіданнях.
53. Згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України до повноважень міських, селищних, сільських рад, як органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин на їх території, належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
54. Як встановлено судом апеляційної інстанції, рішенням 37 сесії 6 скликання Битицької сільської ради від 26 січня 2015 року надано дозвіл ТОВ "ЛСК-11" на управління спадщиною земельних ділянок (паїв), що знаходяться на території Битицької сільської ради Сумського району в кількості 133 паїв, у тому числі ріллі 180,45 га, сіножаті - 233,08 га для утримання та догляду, з метою підтримання її у належному стані, з урахуванням норм сівозміни та збереження родючості ґрунтів.
55. На виконання вищезазначеного рішення, 24 квітня 2015 року між Битицькою сільською радою Сумського району Сумської області (установником управління) та ТОВ "ЛСК-11" (управителем) укладено договір на управління спадщиною, який є діючим і по якому позивач розрахувався з Битицькою сільскою радою Сумського району Сумської області в повному обсязі за 2015 - 2016 роки, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.
56. У липні 2018 року Битицька сільська рада Сумського району Сумської області звернулась до Господарського суду Сумської області з позовом до ТОВ "ЛСК-11" про розірвання договору на управління спадщиною від 24 квітня 2015 року. Рішенням Господарського суду Сумської області від 17 грудня 2018 року у справі № 920/482/18, залишеним без змін, постановою Північного апеляційного господарського суду від 09 квітня 2019 року, у задоволені позову відмовлено.
57. Постановою Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі № 920/482/18 постанову Північного апеляційного господарського суду від 09 квітня 2019 року та рішення Господарського суду Сумської області від 17 грудня 2018 року у справі № 920/482/18 залишено без змін.
58. Таким чином, на підставі договору на управління спадщиною від 24 квітня 2015 року у ТОВ "ЛСК-11", укладеного за наслідком реалізації відповідного рішення Битицькою сільською радою Сумського району Сумської області, позивач є управителем щодо зазначеного в договорі майна.
59. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 125/595/17.
60. Частиною 5 статті 4 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендодавцем земельної ділянки, що входить до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, є особа, яка управляє спадщиною.
61. Відповідно до частини 6 статті Закону України "Про оренду землі" особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку ділянку в оренду на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, про що обов`язково зазначається у договорі оренди земельної ділянки.
62. Частиною 2 статті 1285 ЦК України передбачено, що у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки.
63. Отже, обов`язок щодо належного оформлення правовідносин, які виникли у зв`язку з відсутністю спадкоємців земельних ділянок, покладається на сільську, селищну, міську раду за місцезнаходженням такої земельної ділянки.
64. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо необхідності скасування припису відповідача № 330/0/92-17-ДК/0086/Пр/03/01-17 від 10 червня 2017 року, оскільки відповідач дійшов передчасного висновку про самовільне зайняття позивачем земельних ділянок.
65. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
66. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
67. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
68. Суд при прийнятті рішення враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
69. У зв`язку із викладеним, враховуючи положення статті 352 КАС України оскаржуване судове рішення в частині, якою задоволено позовну вимогу про скасування припису відповідача № 330/0/92-17-ДК/0086/Пр/03/01-17 від 10 червня 2017 року необхідно залишити без змін. В іншій частині - скасувати та залишити у силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 345, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд