ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/11203/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Бакуліна С.В., Кролевець О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - Дем`яненко І.В.,
відповідача-1 - Мартьола Д.С.,
відповідача-2 - Левченко В.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Будівельні проекти"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Ващенко Т. М.
від 22.10.2020 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Дідиченко М. А., Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю.
від 04.02.2021
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Будівельні проекти"
до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів; Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс Воздвиженка"
про визнання правочину недійсним, скасування записів.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Будівельні проекти" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, та Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс Воздвиженка" про: визнання недійсним додаткового договору від 12.06.2020, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В. за реєстровим № 660, до договору управління майном від 06.06.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яковенко В.І., зареєстрованого в реєстрі № 442, укладеного між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс Воздвиженка"; скасування записів про інше речове право від 12.06.2020: 36916614, 36918390, 36917999, 36917244, здійснених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В. по об`єктам: № 446496080000, № 446332280000, № 446445080000, № 446477380000.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що: оспорюваний додатковий договір від 12.06.2020 було укладено до припиненого договору, оскільки дія договору управління майном від 06.09.2018 була припинена 17.01.2020 після скасування арешту, який був підставою для укладення такого договору; оспорюваним правочином безпідставно та всупереч статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" змінено істотну умову договору управління майном від 06.09.2018, а саме - перелік майна, який передається в управління, а тому додатковий договір від 12.06.2020 відповідає критеріям нікчемності, визначеним статтею 37 Закону України "Про публічні закупівлі" та є недійсним в силу вимог закону.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у місті Києві, під процесуальним керівництвом прокуратури міста Києва, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013110000001043 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 4 статті 190, частиною 1 статті 205, частинами 1, 2, 3 статті 358 Кримінального кодексу України.
У ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013110000001043, ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 20.04.2018 у справі № 752/19045/17, провадження № 1-кс/752/3270/18, у порядку та на підставах визначених статтями 100, 170-173 Кримінального процесуального кодексу України, накладено арешт шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування майном, та передано в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, наступні об`єкти нерухомого майна (активи), що належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Будівельні проекти":
- нежитлові будівлі літ. А, Б, З, І, Л, М, Р загальною площею 21 980,1 кв. м, реєстраційний номер об`єкта рухомого майна 446496080000, розташовані за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20;
- нежитлову будівлю офісно-торгівельного центру літ. Т загальною площею 12 429,2 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 446477380000, розташовану за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20;
- нежитлову торгівельно-виробничу будівлю літ. У загальною площею 1 964,4 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 446445080000, розташовану за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20;
- будівлю виробничої майстерні літ. К, загальною площею 67,3 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 446332280000, розташовану за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20.
06 вересня 2018 року між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (надалі - Установник управління) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс Воздвиженка" (надалі - Управитель) було укладено договір управління майном (активами) (надалі - Договір управління), зареєстрований в реєстрі за № 442, відповідно до умов якого (з урахуванням внесених змін додатковим договором від 11.09.2018 зареєстрований в реєстрі за № 454) Установник управління передав в управління Управителеві, а останній прийняв в управління об`єкти нерухомого майна в кількості 99 окремих об`єктів нерухомості, зокрема: (п. 68) нежитлові будівлі літ. А, Б, З, І, Л, М, Р загальною площею 21 980,1 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 446496080000, розташовані за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20, ринковою вартістю згідно зі звітом про оцінку 171 223 221 грн; (п. 69) нежитлова будівля офісно-торгівельного центру літ. Т загальною площею 12 429,2 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 446477380000, розташована за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20, ринковою вартістю згідно зі звітом про оцінку 96 822 474 грн; (п. 70) нежитлова торгівельно-виробнича будівля літ. У загальною площею 1 964,4 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 446445080000, розташована за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20, ринковою вартістю згідно зі звітом про оцінку 15 302 519 грн; (п. 71) будівля виробничої майстерні літ. К загальною площею 67,3 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 446332280000, розташована за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20, ринковою вартістю згідно зі звітом про оцінку 524 262 грн.
Відповідно до пункту 1.1 Договору управління в порядку та на умовах, визначених цим договором Установник управління передає Управителеві на строк визначений у пункті 1.3 розділу 1 цього договору нерухоме майно (активи) в управління, а Управитель приймає в управління об`єкти нерухомого майна та зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цими активами, перелік наведений у цьому пункті.
Згідно з пунктом 1.2 Договору управління строк управління активами: з дня укладення цього договору до дня надходження у письмовій формі повідомлення від Установника управління про припинення цього договору у разі скасування арешту прийнятих в управління активів або їх конфіскації, іншого судового рішення про їх стягнення в дохід держави, або до іншого строку у разі настання випадків визначених у розділі 6 цього договору або до 06.09.2019.
Відповідно до пункту 6.1 Договору управління він набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та нотаріального посвідчення цього договору та діє до 06.09.2019, якщо інше не передбачено чинним законодавством України або цим договором, проте в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.
Додатковим договором від 15.02.2019, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В., зареєстрований за № 935, внесено зміни до пункту 1.2 Договору управління та викладено його в наступній редакції: "строк управління активами: з дня укладення цього договору до дня надходження у письмовій формі повідомлення від Установника управління про припинення цього договору у разі скасування арешту прийнятих в управління активів або їх конфіскації, спеціальної конфіскації, іншого судового рішення про їх стягнення в дохід держави, або до іншого строку у разі настання випадків визначених у розділі 6 цього договору або до 11.09.2021".
Додатковим договором від 12.06.2020, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В. за реєстровим № 660, внесено зміни до Договору управління, зокрема, до підпункту 1.1.1 пункту 1 Договору управління (щодо майна, яке передавалось в управління), пункту 1.2 Договору управління (продовжено строк управління активами до 12.06.2024), пункту 6.1 Договору управління (продовжено строк дії договору до 12.06.2024).
Умовами додаткового договору від 12.06.2020 не було змінено перелік майна, переданого в управління Договором управління.
Арешт на нежитлові будівлі літ. А, Б, З, І, Л, М, Р загальною площею 21 980,1 кв. м, розташовані за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 446496080000; нежитлову будівлю офісно-торгівельного центру літ. Т загальною площею 12 429,2 кв. м, розташовану за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 446477380000; нежитлову торгівельно-виробничу будівлю літ. У загальною площею 1 964,4 кв. м, розташовану за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 446445080000; будівлю виробничої майстерні літ. К загальною площею 67,3 кв. м, розташовану за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 446332280000 діяв:
- з 20.04.2018 до 17.01.2020, згідно з ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 752/19045/17;
- з 30.01.2020 до 11.03.2020, згідно з ухвалою Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/4344/20-к;
- з 18.03.2020 по 15.06.2020, згідно з ухвалою Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/12188/20-к;
- згідно з ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 07.04.2020 у справі № 757/28806/18-к (провадження № 1-кп/755/889/20).
Згідно з вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 14.04.2020 у справі № 757/28806/18-к застосовано спеціальну конфіскацію та передано у власність держави нерухоме майно та корпоративні права, які постановою старшого слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві Шевчук К.О. від 27.09.2019 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, зокрема, що належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Будівельні проекти", що діє від свого імені та в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду "АКВІЛОН", зокрема: нежитлові будівлі літ. А, Б, З, І, Л, М, Р загальною площею 21 980,1 кв. м, розташовані за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 446496080000; нежитлову будівлю офісно-торгівельного центру літ. Т загальною площею 12 429,2 кв. м, розташовану за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 446477380000; нежитлову торгівельно-виробничу будівлю літ. У загальною площею 1 964,4 кв. м, розташовану за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 446445080000; будівлю виробничої майстерні літ. К загальною площею 67,3 кв. м, розташовану за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 446332280000.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2020 у даній справі, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:
- позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що оспорюваним додатковим договором від 12.06.2020 були внесені зміни в істотні умови Договору управління щодо переліку майна позивача;
- позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що оспорюваний ним правочин суперечить закону;
- позивачем не було доведено порушення його прав, щодо захисту яких було пред`явлено позов у цій справі;
- оскільки вимоги про скасування записів про інше речове право є похідними від вимоги про визнання правочину недійсним та взагалі не обґрунтовані, такі вимоги задоволенню не підлягають.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 у даній справі, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Будівельні проекти" у якості підстав касаційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 у справі № 910/11203/20 зазначило пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування:
- частини 2 статті 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" щодо необхідності дотримання АРМА вимог щодо проведення нового конкурсу з відбору управителя при повторному накладенні арешту на майно в межах інших кримінальних проваджень (після скасування арешту, який був підставою для проведення попереднього конкурсу) в контексті дотримання визначеної законом мети управління арештованими активами (на умовах ефективності, а також збереження та збільшення їх вартості) та в контексті вимог законодавства про державні (публічні) закупівлі (статті 36 та 37 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин);
- частини 3 статті 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" в контексті припинення права управління АРМА та права управління обраного ним управителя, з яким було укладено договір, у випадку скасування арешту, який був підставою для укладення такого договору;
- статті 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" в контексті повноважень АРМА як органу державної влади згідно із статтею 19 Конституції України щодо поширення існуючого договору управління на нові правовідносини, що виникають при повторному накладенні арешту на майно в межах інших кримінальних проваджень (після скасування попереднього), з урахуванням того, що такий випадок не визначено законом як підстава для продовження дії раніше укладеного договору управління та/або поширення його дії на нові правовідносини.
Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, та Товариство з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс Воздвиженка" подали відзиви на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Будівельні проекти", в яких просили відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
5. Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно зі статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (відповідачами).
Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Водночас за змістом частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Як зазначалось вище та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач не є стороною Договору управління та оспорюваного додаткового договору від 12.06.2020 до нього, укладених між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс Воздвиженка".
Разом з цим суди встановили, що позивач є власником майна, яке є частиною предмета Договору управління та, відповідно, оспорюваного додаткового договору від 12.06.2020 до нього, на яке в рамках кримінальних проваджень, було накладено арешт (встановлена заборона відчуження, розпорядження та користування майном) та передано в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, у порядку та на умовах, визначених статтями 1, 9, 19, 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів".
Відповідно до частини 1 статті 170 Кримінального процесуального кодексу України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Національне агентство), є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або з управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні.
За змістом пунктів 1, 4 частини 1 статті 1 України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" активи - кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено або накладено арешт у кримінальному провадженні або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні. Управління активами - діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року. Зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Національному агентству не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора. У разі прийняття в управління активів, які чи права на які та їх обтяження підлягають державній реєстрації, Національне агентство надсилає того самого дня інформацію про накладення арешту на активи органам, що ведуть державні реєстри таких активів, прав на них або їх обтяжень.
Згідно з частинами 1, 2 статті 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління. Активи, зазначені у частині першій цієї статті, прийняті Національним агентством в управління, підлягають оцінці, яка здійснюється визначеними за результатами конкурсу суб`єктами оціночної діяльності, та передачі в управління визначеним за результатами конкурсу юридичним особам або фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому законодавством про державні (публічні) закупівлі. Управління активами здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Системний аналіз наведених норм у їх сукупності з урахуванням спірних правовідносин, що склалися між сторонами даного спору, свідчить про те, що арешт активів, які є речовими доказами та об`єктами ймовірної конфіскації, а також їх передача в управління Національному агентству на підставі ухвали слідчого судді (суду) є діями, які здійснюються з метою досягнення завдань кримінального провадження.
Саме ухвала про арешт активів є тим самим рішенням органу судової влади, яке тимчасово позбавляє власника відповідних прав.
З моменту арешту активів право власності власника цих активів є тимчасово обмеженим: власник тимчасово позбавляється прав володіння, розпорядження та користування майном, не може самостійно визначати долю активів, самостійно ними користуватися.
Ухвала слідчого судді (суду) про передачу активів в управління Національному агентству є визначеним слідчим суддею (судом) спеціальним порядком зберігання речових доказів, яким забезпечується виконання ухвали про арешт цих активів.
Отже з моменту постановлення слідчим суддею (судом) ухвали про арешт активів та ухвали про їх передачу в управління Національному агентству, виключно останнє є особою, уповноваженою здійснювати права володіння, користування та розпорядження цим майном.
При цьому як Договір управління, так і оспорюваний додатковий договір від 12.06.2020 до нього, не є підставою виникнення у дійсного власника майна (у спірних правовідносинах - позивача) обмежень у володінні, користуванні та розпорядженні своїм майном. Наявність у дійсного власника майна таких обмежень є наслідком застосування заходів кримінально-процесуального примусу, а саме, ухвал про накладення арешту на це майно в ході кримінального провадження.
Навіть у разі визнання недійсним в судовому порядку оспорюваного додаткового договору від 12.06.2020 до Договору управління, права позивача, обмежені застосуванням заходами кримінально-процесуального примусу, не будуть поновлені.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/800/19.
Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 14.04.2020 у справі № 757/28806/18-к (який набрав законної сили 28.05.2020, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень) до майна позивача, яке є частиною предмета Договору управління та, відповідно, оспорюваного додаткового договору від 12.06.2020 до нього, застосовано спеціальну конфіскацію та передано у власність держави.
У частині 1 статті 961 Кримінального кодексу України визначено, що спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом.
З огляду на викладене оспорюваний додатковий договір від 12.06.2020 до Договору управління не порушує право власності позивача на передане за цим договором в управління майно, оскільки це право позивача першочергово обмежено застосуванням заходів кримінально-процесуального примусу в спосіб, встановлений законом, і на момент укладення оспорюваного правочину щодо такого майна було здійснено спеціальну конфіскацію.
З огляду на викладене, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оспорюваний позивачем правочин не порушував його права та законні інтереси.
Враховуючи відсутність порушення оспорюваними правочином прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, Верховний Суд зазначає те, що у судів першої та апеляційної інстанцій не було необхідності надавати оцінку законності оспорюваного правочину.
З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті спору, але з мотивів, викладених у даній постанові, а саме, відсутністю порушення оспорюваним правочином прав та інтересів позивача.
Суд касаційної інстанції не бере до уваги доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, оскільки вони фактично стосуються висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині надання оцінки доводам сторін по суті спору, які (відповідні доводи сторін), як зазначалось вище, у даному випадку у судів першої та апеляційної інстанцій не було підстав перевіряти та робити певні висновки.