ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/14321/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Уркевича В. Ю. - головуючого, Краснова Є. В., Могила С. К.,
за дорученням судді повноваження секретаря судового засідання здійснює помічник судді Павленко В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвестгруп"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 (головуючий суддя Тарасенко К. В., судді Разіна Т. І., Іоннікова І. А.) і рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2020 (суддя Морозов С. М.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвестгруп"
до Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Інститут Генерального плану м. Києва",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
про зобов`язання вчинити дії,
за участю представників:
позивача - Загородньої Д. М. (адвокат),
відповідача - Цитовича К. М. (адвокат),
третьої особи - не з`явився,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будінвестгруп" (далі - ТОВ "Будінвестгруп") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Інститут Генерального плану м. Києва" (далі - КО "Інститут Генплану м. Києва") про:
- зобов`язання відповідача здійснити містобудівний моніторинг Генерального плану міста Києва в частині земельної ділянки, відведеної для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу на 23-му кілометрі Столичного шосе (Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва, на якій зареєстровано об`єкт незавершеного будівництва, на предмет дійсності рішення Київської міської ради від 27.11.2003 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", наявності зареєстрованого в містобудівному кадастрі проекту будівництва спортивно-оздоровчого комплексу на 23-му кілометрі Столичного шосе (Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва (з технічними умовами, інженерними, геологічними вишукуваннями, стану проектної документації, стану інженерної підготовки території, дозволів на виконання будівельних робіт), а також функціонального призначення земельної ділянки;
- визнання незаконними дій КО "Інститут Генплану м. Києва" щодо відмови у внесенні змін до проекту Генерального плану розвитку міста Києва та його приміської зони до 2025 року (далі - проект нового Генплану міста Києва) в частині заміни функціонального призначення земельної ділянки, відведеної для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу на 23-му кілометрі Столичного шосе (Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва, на якій зареєстровано об`єкт незавершеного будівництва, з території лугів та лугопарків на територію житлової та громадської забудови;
- зобов`язання відповідача внести зміни до проекту нового Генплану міста Києва в частині заміни функціонального призначення земельної ділянки, відведеної для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу на 23-му кілометрі Столичного шосе (Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва, на якій зареєстровано об`єкт незавершеного будівництва, з території лугів та лугопарків на територію житлової та громадської забудови.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що він отримав в оренду земельну ділянку для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу із земель запасу, а дії відповідача порушують приватноправовий інтерес позивача, зокрема, позбавляють позивача права користування земельною ділянкою та права забудови земельної ділянки згідно з розробленою проектною документацією на будівництво. Позивач не погоджується з діями відповідача щодо відмови внести зміни до проекту нового Генплану міста Києва в частині зміни функціонального призначення земельної ділянки з території лугів та лугопарків на землі житлової та громадської забудови.
3. Господарський суд міста Києва, розглянувши заяву позивача, ухвалою від 06.08.2019 залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київради (КМДА).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
4. Між Комунальною організацією виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Центр містобудування та архітектури" та Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київради (КМДА) на виконання рішення Київської міської ради від 18.09.2008 № 262/262 "Про розробку нового Генерального плану розвитку міста Києва та його приміської зони до 2025 року" було укладено договір від 15.11.2008 № 101-ДГП на виконання робіт з розробки проекту нового Генплану міста Києва.
5. Комунальна організація виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Центр містобудування та архітектури" перейменована в КО "Інститут Генплану м. Києва" на підставі пункту 2 рішення Київської міської ради від 28.10.2010 № 185/4997, зі змінами та доповненнями, внесеними рішенням Київської міської ради від 23.12.2010 № 420/5232.
6. Відповідач є розробником проекту нового Генплану міста Києва, а замовником розробки є Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київради (КМДА).
7. Суди попередніх інстанцій зазначили, що чинною містобудівною документацією на місцевому рівні для м. Києва є Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, згідно з яким земельна ділянка на 23-му кілометрі Столичного шосе (Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:90:371:0016) за своїм функціональним призначенням відноситься до території лугів та лугопарків.
8. Як встановлено судами, 27.11.2003 Київською міською радою прийнято рішення № 236/1111 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", яким, зокрема, було вирішено: затвердити проект відведення земельної ділянки ТОВ "Будінвестгруп" для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу на 23-му кілометрі Столичного шосе (Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва та перевести частину земельної ділянки площею 97,35 га із категорії земель сільськогосподарського призначення та частину земельної ділянки площею 1,13 га із категорії земель лісового фонду до земель запасу житлової та громадської забудови.
9. Позивач листом від 25.01.2018 № 01/48 звернувся до відповідача із пропозицією врахувати в проекті нового Генплану міста Києва фактично погоджену та затверджену проектну документацію позивача з будівництва спортивно-оздоровчого комплексу на 23-му кілометрі Столичного шосе (Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва та віднести вказану територію будівництва за функціональним призначенням до території житлової та громадської забудови відповідно до рішення Київської міської ради від 27.11.2003 № 236/1111 (пункт 17) замість фактично зазначеної у проекті нового Генплану міста Києва цієї території за функціональним призначенням луги та лугопарки (т. 1, а. с. 17).
10. Відповідачем було надано відповідь від 02.03.2018 № 11-321, в якій зазначено, що згідно з наявними в організації даними із земельного кадастру документ щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0016 скасовано. Тобто підстав для внесення змін до проекту нового Генплану міста Києва в частині зміни функціонального призначення зазначеної земельної ділянки на території житлово-громадської забудови немає. КО "Інститут Генплану м. Києва" згідно з підпунктами 4.1- 4.2. положення про організацію є розробником проекту нового Генплану міста Києва, який набере чинності після його затвердження відповідним рішенням Київської міської ради. Відповідно до проекту нового Генплану міста Києва зазначена в листі ТОВ "Будінвестгруп" земельна ділянка відноситься до території лугів та лугопарків. На території лугів та лугопарків можливе розташування гольф-клубу без зміни функціонального призначення земельної ділянки.
11. Звертаючись із цим позовом до суду, позивач не погоджується з діями відповідача щодо невнесення змін до проекту нового Генплану міста Києва в частині зміни функціонального призначення земельної ділянки з території лугів та лугопарків на територію житлової та громадської забудови, щодо чого позивач звертався до відповідача листом від 25.01.2018 № 01/48.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
12. Господарський суд міста Києва ухвалою від 12.02.2019 провадження у справі № 910/14321/18 закрив. Мотивував тим, що спір у цій справі виник із публічних правовідносин та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
13. Північний апеляційний господарський суд постановою від 28.05.2019 ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 скасував, справу направив на розгляд до Господарського суду міста Києва. Суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність ознак публічно-правового спору у цій справі та передчасність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження у справі.
14. За результатами розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 11.08.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 у цій справі, у задоволенні позову відмовлено повністю.
15. Судові рішення мотивовано тим, що позивачем не обґрунтовано належними доказами факту порушення відповідачем його прав (інтересів), що унеможливлює задоволення позову в цій справі.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
16. У квітні 2021 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ "Будінвестгруп", в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2020 у цій справі та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача в частині:
- визнання незаконними дій КО "Інститут Генплану м. Києва" щодо відмови у внесенні змін до проекту нового Генплану міста Києва в частині заміни функціонального призначення земельної ділянки;
- зобов`язання відповідача внести зміни до проекту нового Генплану міста Києва в частині заміни функціонального призначення земельної ділянки.
17. В іншій частині судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скаржник просить залишити без змін.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги і заперечень на неї
18. Підставою касаційного оскарження є пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
19. ТОВ "Будінвестгруп" посилається на відсутність висновку Верховного Суду про застосування пункту 4.2. та підпункту 5.5.2. ДБН Б.1.1-15:2012 "Склад та зміст генерального плану населеного пункту" (далі - ДБН Б.1.1-15:2012), статей 3, 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", частини п`ятої статті 20, статті 34 Земельного кодексу України.
20. Скаржник зазначає, що відповідач, використовуючи інформацію із земельного кадастру, не врахував чинного рішення Київської міської ради про відведення земельної ділянки позивачу, де зазначено функціональне призначення земельної ділянки для житлової та громадської забудови, не врахував погоджену та зареєстровану у містобудівному кадастрі діючу документацію на будівництво на вказаній земельній ділянці, а також не врахував відомості про чинний дозвіл на будівництво об`єкта на спірній земельній ділянці, реєстрацію незавершеного будівництва та в проекті нового Генплану міста Києва відобразив інформацію 2002 року, порушивши таким чином вимоги статей 1, 3, 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункту 4.2. ДБН Б.1.1-15:2012 "Склад та зміст генерального плану населеного пункту".
21. ТОВ "Будінвестгруп" також стверджує, що позивач не намагається внести зміни до діючого Генерального плану розвитку міста Києва, що був затверджений Київською міською радою у 2002 році. Суть спору зводиться до внесення змін до проекту нового Генплану міста Києва, що розробляється та не пройшов громадські слухання та затвердження, а обов`язок його розроблення покладено на відповідача.
22. Скаржник звертає увагу на те, що процедура внесення змін у діючий Генеральний план міста Києва дійсно починається із звернення до третьої особи, оскільки він є затвердженим Київською міською радою у 2002 році, а розпорядником Генерального плану міста Києва є Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київради (КМДА). Однак позивач не вимагає вносити зміни до діючого Генерального плану міста Києва, а лише спонукає розробника проекту нового Генплану міста Києва на стадії проектування виконати передбачені законом обов`язкові вимоги для розробки містобудівної документації та відобразити достовірну інформацію щодо орендованої земельної ділянки позивача.
23. Зазначає про незастосування судами попередніх інстанцій положень частини п`ятої статті 20, статті 34 Земельного кодексу України щодо неможливості забудови земель сільськогосподарського призначення.
24. У судовому засіданні представник позивача підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Позиція КО "Інститут Генплану м. Києва"
25. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що посилання скаржника на підпункт 5.5.2. ДБН Б.1.1-15:2012 є недоречним, оскільки наявність проекту відповідного будівництва не означає наявності існуючих будівель, споруджених належним чином та введених в експлуатацію. Київською міською радою рішення про внесення змін до Генерального плану міста Києва не приймалось, а тому у відповідача відсутні підстави для внесення змін до проекту нового Генерального плану міста Києва.
26. Також звертає увагу на те, що позивачем не дотримано визначеної законодавством повної процедури щодо зміни функціонального призначення земельної ділянки.
27. Відповідач вказує, що між позивачем та відповідачем відсутні будь-які господарські правовідносини і відповідачем не здійснюється діяльність з обліку земельних ділянок чи іншого нерухомого майна, оскільки відповідач не відноситься до органів, уповноважених здійснювати облік прав на земельні ділянки. Щодо здійснення моніторингу, то відповідачем зазначено, що повноваження зі здійснення містобудівного моніторингу у м. Києві входять до сфери виключної компетенції Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київради (КМДА).
28. Крім того, відповідач зауважує, що генеральний план населеного пункту взагалі не може порушувати існуючі права власності (користування) фізичних та юридичних осіб на нерухоме майно чи земельні ділянки, розташовані на території населеного пункту, оскільки відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій.
29. У судовому засіданні представник відповідача просив у задоволенні касаційної скарги ТОВ "Будінвестгруп" відмовити, оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
30. Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київради (КМДА) правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченим статтею 295 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
31. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
32. У поданій касаційній скарзі позивач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказав, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема стосовно застосування пункту 4.2. та підпункту 5.5.2. ДБН Б.1.1-15:2012, статей 3, 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", частини п`ятої статті 20, статті 34 Земельного кодексу України.
33. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
34. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
35. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
36. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
37. Звертаючись до суду із позовом про зобов`язання відповідача здійснити містобудівний моніторинг Генерального плану міста Києва в частині земельної ділянки, відведеної для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу на 23-му кілометрі Столичного шосе (Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва, на якій зареєстровано об`єкт незавершеного будівництва, на предмет дійсності рішення Київської міської ради від 27 листопада 2003 року "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", визнання незаконними дій КО "Інститут Генплану м. Києва" щодо відмови внести зміни у проект нового Генплану міста Києва в частині заміни функціонального призначення земельної ділянки та зобов`язання відповідача внести відповідні зміни, позивач вважав, що дії відповідача порушують його приватноправовий інтерес, зокрема, позбавляють позивача права користування земельною ділянкою та права забудови земельної ділянки згідно з розробленою проектної документації на будівництво.
38. Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
39. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).
40. Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
41. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
42. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
43. У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
44. Згідно зі статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.
45. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18).
46. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
47. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
48. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18).
49. Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
50. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
51. Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються зі статтею 20 Господарського кодексу України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.
52. Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
53. Водночас частини перша, третя і четверта статті 13 Господарського процесуального кодексу України регламентують, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
54. Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
55. У частині першій статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
56. Згідно із частиною другою статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
57. Отже, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу України, зобов`язаний довести наявність порушених його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.
58. Господарський суд відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
59. Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
60. Як встановлено судами, позивач листом від 25.01.2018 № 01/48 звернувся до відповідача із пропозицією врахувати в проекті нового Генплану міста Києва фактично погоджену та затверджену проектну документацію позивача з будівництва спортивно-оздоровчого комплексу на 23-му кілометрі Столичного шосе (Конча-Заспа) у Голосіївському районі міста Києва та віднести вказану територію будівництва за функціональним призначенням до території житлової та громадської забудови відповідно до рішення Київської міської ради від 27.11.2003 № 236/1111 (пункт 17) замість фактично зазначеної у проекті нового Генплану міста Києва цієї території за функціональним призначенням луги та лугопарки.
61. Відповідачем було надано відповідь від 02.03.2018 № 11-321, в якій зазначено, що підстав для внесення змін до проекту нового Генплану міста Києва в частині зміни функціонального призначення зазначеної земельної ділянки як території житлово-громадської забудови немає.
62. Згідно з підпунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.
63. Відповідно до статті 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.
64. Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану. Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником (частина перша статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
65. Відповідно до пункту 1.1. ДБН Б.1.1-15:2012 ці норми встановлюють вимоги до складу та змісту генерального плану населеного пункту.
66. Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови та іншого використання території населеного пункту. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів (пункт 4 ДБН Б.1.1-15:2012).
67. При розробленні генерального плану враховують: а) Генеральну схему планування території України; б) схеми планування окремих частин території України, Автономної Республіки Крим, областей, районів та їх окремих частин; в) стратегії, прогнози і програми економічного, демографічного, екологічного, соціального розвитку відповідної території; г) чинну містобудівну документацію на місцевому рівні та проектну документацію; д) інформацію містобудівного, земельного та інших кадастрів; е) інвестиційні наміри юридичних і фізичних осіб щодо забудови та іншого використання території; ж) спеціалізовані схеми, проекти і програми розвитку інфраструктури населеного пункту, безпеки та організації дорожнього руху, охорони навколишнього природного середовища, охорони та збереження об`єктів культурної спадщини тощо (пункт 4.2. ДБН Б.1.1-15:2012).
68. За матеріалами справи, 27.08.2004 між Київською міською радою та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір оренди) (кадастровий номер 8000000000:90:371:0016) з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу, розташованого на 23-му кілометрі Столичного шосе (Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва, строком на 25 років.
69. Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
70. Згідно із частиною першою статті 25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.
71. Отже, внаслідок укладення договору оренди у позивача виникли права щодо використання відповідної земельної ділянки.
72. Водночас згідно з пунктом 11.3 договору оренди він припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законодавством України; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; ліквідації юридичної особи - орендаря. Також договір припиняється в інших випадках, передбачених законом (т. 3, а. с. 73- 84).
73. Звертаючись до суду із позовом, ТОВ "Будінвестгруп" зазначає, що права на користування належною йому земельною ділянкою будуть порушені у випадку затвердження нового Генерального плану міста Києва, оскільки у проекті нового Генплану міста Києва змінено функціональне призначення території, на якій ця земельна ділянка знаходиться.
74. Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що внаслідок розроблення проекту нового Генплану міста Києва можливе порушення права позивача на користування належною йому земельною ділянкою. Розроблення проекту нового Генплану міста Києва не впливає на можливість реалізації позивачем своїх прав за договором оренди, які існуватимуть до їх припинення відповідно до умов договору.
75. Більше того, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій.
76. Стосовно доводів позивача про те, що дії відповідача порушують його право забудови земельної ділянки згідно з розробленою проектною документацією на будівництво, Верховний Суд зазначає, що ТОВ "Будінвестгруп" не позбавлений права подати пропозиції щодо проекту містобудівної документації у строк, визначений для проведення процедури громадського обговорення відповідно до пункту 6.1. Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 555.
77. Ураховуючи викладене, позовна вимога про зобов`язання відповідача внести зміни до проекту нового Генплану міста Києва задоволенню не підлягає, оскільки невнесення змін до проекту нового Генплану міста Києва не впливає на права позивача як за договором оренди, так і на його право щодо забудови земельної ділянки згідно з розробленою проектною документацією на будівництво.
78. У зв`язку з відсутністю порушеного права ТОВ "Будінвестгруп" позовна вимога про визнання незаконними дій КО "Інститут Генплану м. Києва" щодо відмови у внесенні змін до проекту нового Генплану міста Києва в частині заміни функціонального призначення земельної ділянки також не підлягає задоволенню.
79. Щодо позовної вимоги про проведення містобудівного моніторингу, то суди попередніх інстанцій зазначили, що до компетенції місцевих державних адміністрацій у сфері містобудування належить прийняття рішень щодо, зокрема, моніторингу забудови та іншого використання територій (стаття 13 Закону України "Про основи містобудування").
80. Пунктом 4.1. Положення про КО "Інститут Генплану м. Києва", затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.11.2002 № 2078, передбачено, що основною метою діяльності організації є розробка та моніторинг Генерального плану розвитку міста Києва, надання платних послуг юридичним та фізичним особам у сфері містобудування та архітектури відповідно до законодавства.
81. Водночас 12.03.2011 набрав чинності Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності", відповідно до частини першої статті 6 якого управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.
82. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 цього Закону управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється шляхом: моніторингу стану розроблення та реалізації містобудівної документації на всіх рівнях.
83. До уповноважених органів містобудування та архітектури належать, зокрема, структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань архітектури (стаття 13 Закону України "Про архітектурну діяльність").
84. Відповідно до пункту 1 Положення про Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київради (КМДА) (далі - Положення), затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.01.2011 № 90, він є структурним підрозділом виконавчого органу Київради (КМДА).
85. Пунктом 6.54. вказаного Положення визначено, що департамент як структурний підрозділ Київради (КМДА) здійснює моніторинг реалізації схеми планування території, стану розроблення, оновлення містобудівної документації на місцевому рівні, забудови та іншого використання територій.
86. З наведеного вбачається, що питання проведення моніторингу забудови та іншого використання територій, моніторингу стану розроблення та реалізації містобудівної документації, розгляд пропозицій на відповідність їх Генеральному плану міста Києва відноситься до управлінських функцій уповноваженого органу містобудування та архітектури у сфері містобудівної діяльності. Натомість відповідач не є таким органом, а є комунальною організацією.
87. Тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача здійснити містобудівний моніторинг Генерального плану міста Києва в частині земельної ділянки, відведеної для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу на 23-му кілометрі Столичного шосе (Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва, на якій зареєстровано об`єкт незавершеного будівництва, на предмет дійсності рішення Київської міської ради від 27.11.2003 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею".
88. Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не обґрунтовано належними доказами факту порушення відповідачем його прав (інтересів), оскільки з урахуванням положень пункту 4.2. ДБН Б.1.1-15:2012 та частини першої статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" проект генерального плану населеного пункту не порушує існуючі права власності (користування) фізичних та юридичних осіб на нерухоме майно чи земельні ділянки, розташовані на території населеного пункту.
89. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, проте наведене вище виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували зазначені норми матеріального права.
90. Щодо посилання скаржника на те, що судами попередніх інстанцій не застосовано положення статей 20 і 34 Земельного кодексу України про неможливість забудови земель сільськогосподарського призначення, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що приписи статті 20 Земельного кодексу України регламентують відносини щодо встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок, а стаття 34 цього Кодексу визначає правовий режим земель для сінокосіння і випасання худоби.
91. Оскільки у цій справі відсутній спір про встановлення та зміну цільового призначення земельної ділянки, про використання земель для сінокосіння і випасання худоби, положення наведених норм земельного законодавства до спірних правовідносин застосуванню не підлягають. Водночас, оскільки спір у справі стосується внесення змін до генерального плану населеного пункту в частині зміни функціонального призначення земельної ділянки, то застосуванню підлягають положення законодавства про регулювання містобудівної діяльності.
92. Щодо інших доводів ТОВ "Будінвестгруп", викладених у касаційній скарзі, то Верховний Суд зазначає таке.
93. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.05.2011 у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine, заява № 4909/04) вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
94. ЄСПЛ також зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення ЄСПЛ від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" (Trofimchuk v. Ukraine, заява № 4241/03).
95. Звідси, оскільки позивач не довів порушення своїх прав, звертаючись із позовом у цій справі, то оцінка доводам касаційної скарги ТОВ "Будінвестгруп" щодо незастосування судами попередніх інстанцій підпункту 5.5.2. ДБН Б.1.1-15:2012, згідно з яким на "Плані існуючого використання території" відображають, зокрема, території існуючої забудови різного функціонального призначення в межах населеного пункту (громадської забудови, охорони здоров`я, фізкультури і спорту, громадського харчування, побутового обслуговування) та земельні ділянки, надані для забудови та іншого використання, не надається.
96. Верховний Суд погоджується з викладеними у відзиві на касаційну скаргу доводами позивача, обґрунтованість та відповідність яких чинному законодавству і фактичним обставинам справи підтверджується раніше наведеними висновками.
97. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.