ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/18211/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Вронська Г.О., Губенко Н.М.,
за участю секретаря судового засідання Забеліної О.О.,
представників учасників справи:
позивача: Колосовський Ю.О.,
відповідача-1: Ананійчук О.А.,
відповідача-2: Іщенко Р.А.,
відповідача-3: не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021
(головуючий - Майданевич А.Г., судді Дідиченко М.А., Коротун О.М.)
у справі №910/18211/19
за позовом ОСОБА_1
до 1) Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", 2) Міністерства фінансів України, 3) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання недійсними договорів,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк), Міністерства фінансів України (далі - Міністерство), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про:
- визнання недійсним з моменту укладення договору про придбання акцій від 20.12.2016, укладеного між Банком, від імені якого діяв Фонд в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію в Банку, та Позивачем, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації Банку;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій Банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016, укладеного між державою в особі Міністерства та усіма особами, які станом на 21.12.2016 були власниками простих іменних акцій Банку, від імені яких діяла уповноважена особа Фонду, в інтересах та за рахунок якої діяло Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк", в частині, що стосується прав та інтересів Позивача щодо простих іменних акцій Банку.
2. Позов мотивований тим, що Позивач був акціонером Банку на момент прийняття рішень про неплатоспроможність Банку, виведення його з ринку за участі держави, відчуження пакета акцій Банку в цілому державі в особі Міністерства за одну гривню, і оскаржувані договори порушують права Позивача, визначені статтями 3, 25 Закону України "Про акціонерні товариства" на отримання дивідендів, участь в управлінні справами банку, розпорядження своїми акціями. На думку Позивача, встановлені частиною 6 статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" заборони вимагати повернення акцій, вимагати визнання недійсним правочину щодо акцій суперечать статтям 41, 55, 64 Конституції України та не можуть бути застосовані.
3. За доводами Позивача, в процедурі націоналізації були списані кошти з його рахунків та здійснений їх обмін на акції додаткової емісії Банку, а в подальшому відчужені належні Позивачу акції (як ті, що належали йому на 16 грудня 2016 року, так і акції додаткової емісії).
4. Позивач вважає, що укладення спірних договорів про відчуження належних йому акцій по суті є конфіскацією майна та суперечить статті 41 Конституції України, а Фонду не могли бути надані повноваження законного представника Позивача щодо розпорядження належним йому майном (акціями), чим порушено статті 35, 36, 242 Цивільного кодексу України.
5. Крім того, Позивач стверджує, що спірні договори в частині, яка стосується його прав та інтересів є нікчемними згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України, адже спрямовані на незаконне заволодіння майном Позивача за відсутності судового рішення.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
6. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 провадження у справі закрито на підставі пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13.05.2020 №590-ІХ (далі - Закон №590-ІХ).
7. Ухвала мотивована тим, що обраний Позивачем спосіб захисту не відповідає частинам 3 і 4 статті 5 Господарського процесуального кодексу України.
8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 ухвала суду першої інстанції скасована, матеріали справи передані для продовження розгляду до місцевого господарського суду.
9. Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі, оскільки не з`ясував певної сукупності обставин для застосування до даних правовідносин сторін частин 3, 4 статті 5 Господарського процесуального кодексу України.
10. За висновком суду апеляційної інстанції, виходячи із встановлених Господарським процесуальним кодексом України завдань підготовчого провадження та неможливості дослідження обставин справи на зазначеній стадії судового процесу, суд першої інстанції був позбавлений можливості надавати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний Позивачем спосіб захисту змісту порушеного права, характеру його правопорушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
11. Банк подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
12. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, порушив норми процесуального права, в зв`язку з чим дійшов необґрунтованих та помилкових висновків, які стали підставою для ухвалення оскарженої постанови.
13. Зокрема, посилаючись на зміст позовної заяви, Банк заперечує проти твердження суду апеляційної інстанції про те, що Позивач у спірних правовідносинах не виступає як учасник (акціонер) Банку та позовні вимоги не були обґрунтовані порушенням його права на акції Банку або з метою повернення таких акцій.
14. Банк наголошує, що Позивач як колишній учасник (акціонер) Банку, звертаючись з вимогами про визнання недійсними спірних договорів, обґрунтовував такі вимоги укладенням договорів поза його волею та без його згоди в примусовому порядку та з порушенням Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Відтак Банк погоджується з висновком суду першої інстанції, що обраний Позивачем спосіб захисту не відповідає частинам 3 і 4 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, а тому провадження у цій справі підлягає закриттю.
15. На думку Позивача, закриття провадження в цій справі на підставі пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-ІХ жодним чином не свідчить про обмеження Позивача в праві на судовий захист, оскільки зазначеним законом врегульовано питання способу та порядок захисту прав колишніх учасників виведених з ринку або ліквідованих неплатоспроможних банків.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
16. Міністерство подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
17. За доводами Міністерства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обраний Позивачем спосіб захисту не відповідає частинам 3, 4 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-ІХ.
18. Інші учасники справи у встановлений Судом термін відзиви на касаційну скаргу не надали.
Позиція Верховного Суду
19. У силу статей 6, 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року" (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
20. Європейський суд з прав людини в рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства", що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
21. Також відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Мушта проти України", "Мельник проти України") право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.
22. Згідно з положеннями статті 16 Цивільного кодексу України і статті 20 Господарського кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.
23. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України). При цьому відповідно до положень статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
24. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).
25. У наведених статтях Цивільного і Господарського кодексів України закріплені переліки способів захисту прав і законних інтересів. Однак застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
26. Зокрема, відповідно до вимог частин 3, 4 статті 5 Господарського процесуального кодексу України єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі. Визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій / визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку / ліквідації банку. Викладені положення внесені до статті 5 Господарського процесуального кодексу України Законом №590-ІХ, який набрав чинності 23 травня 2020 року.
27. Водночас Закон №590-ІХ у пункті 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" передбачає, що судові провадження в господарських справах за позовом учасника та/або колишнього учасника банку про захист прав або інтересів, які були порушені внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом ухвалення рішення (ухвали, постанови), у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин третьої, четвертої статті 5 Господарського процесуального кодексу України підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.
28. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.
29. Зважаючи на положення пункту 2 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України, Суд вважає за необхідне зауважити на тому, що законодавство наділяє суд можливістю здійснити процесуальну дію у вигляді закриття провадження у справі як в підготовчому засіданні в разі наявності підстав для цього, так і під час розгляду справи по суті.
30. Водночас обов`язковою умовою для закриття провадження у справі через невідповідність обраного позивачем способу захисту права є встановлення судом певної сукупності обставин, визначених частинами 3, 4 статті 5 Господарського процесуального кодексу України. Суду необхідно встановити: 1) чи є або був позивач учасником банку; 2) чи порушені права або інтереси позивача як учасника банку внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку. Наведена правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №910/17541/19 та від 27.10.2020 у справі №910/17630/19.
31. З огляду на зміст позовної заяви у справі Суд вважає слушними викладені в касаційній скарзі заперечення Банку проти висновку суду апеляційної інстанції про те, що Позивач у позовній заяві вказав, що він у спірних правовідносинах не виступає як учасник (акціонер) Банку; позовні вимоги Позивача не були обґрунтовані порушенням його права на акції Банку або з метою повернення таких акцій (відновлення статусу учасника Банку). Наведені твердження апеляційного господарського суду не в повній мірі відповідають тексту наявної в матеріалах справи позовної заяви, в якій Позивач саме зазначає про неправомірність відчуження належного йому пакету акцій (який складався з простих іменних акцій, що належали Позивачу станом на 16 грудня 2016 року, та акцій додаткової емісії) та доводить, зокрема, порушення його прав, визначених статтею 25 Закону України "Про акціонерні товариства", на отримання дивідендів, участь в управлінні справами банку, розпорядження своїми акціями.
32. Однак Суд вважає, що наведене помилкове зазначення про викладені в позові доводи Позивача не призвело до ухвалення неправильного судового рішення апеляційним господарським судом, який правильно зазначив, що для встановлення факту, чи є або був Позивач учасником Банку та чи були порушені права Позивача внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду, Міністерства тощо суду першої інстанції необхідно було дослідити надані сторонами докази та встановити обставини справи по суті спору відповідно до статті 209 Господарського процесуального кодексу України.
33. Проте ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі була проголошена на стадії підготовчого провадження, тоді як положення статей 177, 181, 182 Господарського процесуального кодексу України не передбачають дослідження та встановлення обставин справи під час підготовчого провадження. Дослідження доказів та встановлення обставин справи здійснюється під час розгляду справи по суті.
34. Так, відповідно до положень статей 194, 209 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат. Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясовує обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджує в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються.
35. Враховуючи, що в контексті конкретних обставин цієї справи суд першої інстанції закрив провадження у справі на підставі пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX, яким передбачено закриття провадження у справі у зв`язку з невідповідністю способу захисту прав позивача, визначеному частинами 3, 4 ст. 5 ГПК України, виходячи із завдань підготовчого провадження, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, та неможливістю дослідження обставин справи на даній стадії судового процесу, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції був позбавлений можливості надавати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту змісту порушеного права, характеру його правопорушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. А тому за відсутності повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідження наданих учасниками справи доказів та надання оцінки всім аргументам учасників справи, що здійснюється судом саме під час розгляду справи по суті, будь-які висновки суду першої інстанції щодо наявності чи відсутності порушення права, за захистом якого звернувся позивач, а також належності та ефективності обраного ним способу захисту на стадії підготовчого провадження є передчасними.
36. З огляду на викладене Суд вважає правильним висновок апеляційного господарського суду про те, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі, оскільки не з`ясував певної сукупності обставин для застосування до правовідносин у справі положень частин 3, 4 статті 5 Господарського процесуального кодексу України та, відповідно, пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX.
37. Отже, суд апеляційної інстанції правильно застосував положення процесуального права та з урахуванням встановлених обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі. Доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі ухвали суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду, а тому відхиляються судом касаційної інстанції.