Постанова
10 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 1527/1-98/11
провадження № 51-2674 ск 21
Суддя Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду Єремейчук С. В., розглянувши касаційну скаргу засудженоїОСОБА_1 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 18 липня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 березня 2021 року щодо неї,
встановив:
У касаційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про перевірку вказаних судових рішень щодо неї в касаційному порядку в частині її засудження.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 387 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) зміст касаційної скарги повинен відповідати положенням ст. 350 цього Кодексу та узгоджуватись з положеннями ст. 398 КПК 1960 року.
Проте наведених вимог процесуального закону засудженою ОСОБА_1 не дотримано.
Так, відповідно до вказаної норми закону, в касаційній скарзі скаржник має вказати на конкретні істотні порушення закону, що є підставами для скасування судових рішень, які, на його думку, допущені судом першої та апеляційної інстанцій при постановленні цих рішень, навести конкретні докази і аргументи в обґрунтування кожної позиції.
Відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року, підставами для скасування або зміни оскаржуваних рішень касаційним судом є лише істотне порушення кримінально-процесуального закону (ст. 370 КПК 1960 року), неправильне застосування кримінального закону (ст. 371 КПК 1960 року) чи невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого (ст. 372 КПК 1960 року).
Зокрема, в порушення вимог п. 4 ч. 1 ст. 350 КПК 1960 року в касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає незаконність судових рішень, а саме не конкретизовано допущеного місцевим судом та судом апеляційної інстанції істотного порушення кримінально-процесуального закону та неправильного застосування кримінального закону, з огляду на положення статей 370, 371 КПК 1960 року. Натомість засуджена у касаційній скарзі, в обґрунтування незаконності оскаржуваних судових рішень, надаючи свою оцінку доказам, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та однобічність і неповноту досудового та судового слідства, що не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції. Відповідно до вимог статей 367-369 КПК 1960 року вказані обставини є предметом перевірки виключно суду апеляційної інстанції.
Крім того, засуджена порушуючи питання у скарзі про скасування оскаржуваних судових рішень та закриття справи згідно ст. 6 КПК 1960 року щодо неї, конкретних підстав для закриття справи, передбачених вказаною статтею не навела, а також не обґрунтувала належним чином свої доводи у цій частині.
Також, при зазначенні підстав для скасування оскаржених судових рішень та закриття кримінальної справи, засуджена ОСОБА_1 посилається на визначення та норми Кримінального процесуального кодексу України 2012 року.
Однак слід зазначити, що відповідно до п. 15 Перехідні положення Кримінального процесуального кодексу України в редакції від 17 січня 2012 року апеляційні та касаційні скарги, заяви про перегляд судових рішень у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, або у справах, розгляд яких не завершено з набранням чинності цим Кодексом, подаються і розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, з урахуванням положень, передбачених § 3 розділу 4 Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
З огляду на вищезазначене, та як убачається з матеріалів за скаргою, вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 18 липня 2014 року та ухвала Одеського апеляційного суду від 01 березня 2021 року постановлені в порядку, передбаченому КПК 1960 року, а тому посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на визначення та норми статей КПК 2012 року, не відповідають вимогам закону.
Не містить касаційна скарга засудженої і посилань на те, які саме доводи її апеляції не були належним чином розглянуті у порядку апеляційної процедури, а також доводів на обґрунтування допущених, на переконання скаржника, судом апеляційної інстанції порушень статті 377 КПК.
Всупереч вимогам ч. 1 ст. 387 КПК 1960 року ОСОБА_1 не додано до касаційної скарги завірених належним чином копій вироку місцевого суду та ухвали суду апеляційної інстанції, які нею оскаржуються.
Також, відповідно до ст. 387 КПК 1960 року до касаційної скарги додається стільки її копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів яких вона стосується, проте ОСОБА_1 не додано необхідної кількості копій касаційної скарги для вручення всім учасникам судового розгляду, інтересів яких вона стосується.
Відтак, зазначені недоліки є перешкодою для вирішення питання про витребування справи.
З урахуванням наведеного, відповідно до вимог ч. 2 ст. 388 КПК 1960 року, справа може бути витребувана для її перевірки у касаційному порядку, лише за умови усунення зазначених недоліків та надходження повторної касаційної скарги в межах строку, передбаченого ч. 2 ст. 386 КПК 1960 року, або не пізніше одного місяця з дня отримання копії постанови про відмову у витребуванні матеріалів кримінальної справи.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 388 КПК 1960 року, пунктом 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК, суддя