Постанова
Іменем України
08 червня 2021 року
м. Київ
справа № 137/1813/17
провадження № 61-8624св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Журавненська сільська рада Літинського району Вінницької області, Літинська районна державна адміністрація Вінницької області,
третя особа - Літинський районний відділ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 10 жовтня 2019 року у складі судді Желіховського В. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Панасюка О. С., Якименко М. М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області, Літинської районної державної адміністрації Вінницької області, третя особа - Літинський районний відділ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування та зобов`язання виділити земельну частку (пай) з резервного фонду.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
В грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області, Літинської районної державної адміністрації Вінницької області, третя особа - Літинський районний відділ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування та зобов`язання виділити земельну частку (пай) з резервного фонду.
Позов мотивований тим, що її батько - ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, був членом сільськогосподарського акціонерного товариства "Уладівське" (далі - АТ "Уладівське"), розташованого на території с. Журавне Літинського району Вінницької області. Розпорядженням Літинської районної державної адміністрації Вінницької області від 17 грудня 2002 року № 411 затверджено проект роздержавлення земель АТ "Уладівське" та складено списки його членів, що мають право на земельну частку (пай) в кількості 590 осіб, проте її батько помилково не був внесений до цього списку.
Єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 була його дружина, мати позивача - ОСОБА_3, яка прийняла спадщину після смерті свого чоловіка, однак у зв`язку зі станом здоров`я належним чином не оформила право на земельну частку (пай) у межах с. Журавне Літинського району Вінницької області.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, а ОСОБА_1, у встановлений законом шестимісячний строк звернулась до Літинської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері. При відкритті спадкової справи позивач дізналась, що її мати склала заповіт, яким усе своє майно, з чого б воно не складалось і де б воно не знаходилось, а також все те, що буде належати їй на день смерті заповіла ОСОБА_1 .
Пославшись на викладене та на те, що документом, який посвідчує право на земельну частку (пай) є також рішення суду про визнання такого права, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею, у порядку спадкування, право на земельну частку (пай) у розмірі 2,16 га (в умовних кадастрових гектарах) у межах с. Журавне Літинського району Вінницької області та зобов`язати Журавненську сільську раду Літинського району Вінницької області виділити їй земельну частку (пай) у розмірі 2,16 га (в умовних кадастрових гектарах) з резервного фонду с. Журавне Літинського району Вінницької області.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 10 жовтня 2019 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивач не довела належними та допустимими доказами, що ОСОБА_2 за життя мав право, але з різних причин не отримав сертифікат на право на земельну частку (пай) або помилково не був включений до списку осіб - членів акціонерного товариства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Літинського районного суду Вінницької області.
19 травня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 659/879/17, а також суд не дослідив зібрані у справі докази.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2, отримавши за життя сертифікат № 259, згідно якого йому належали 58 простих іменних акцій АТ "Уладівське" на загальну суму 2 900 тис. крб, мав право на отримання прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, а також мав право на отримання майна акціонерного товариства.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_1 батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 8).
Згідно з трудовою книжкою ОСОБА_2 він 22 серпня 1949 року прийнятий на роботу на посаду столяра на Уладівський цукровий завод та 31 березня 1950 року звільнений з займаної посади за власним бажанням. З 09 вересня 1953 року по 22 листопада 1953 року та з 10 вересня 1955 року по 18 січня 1956 року знову працював на Уладівському цукровому заводі (т. 1 а. с. 15, 16).
Відповідно до сертифіката від 21 серпня 1995 року № 259 ОСОБА_2 належать 58 простих іменних акцій АТ "Уладівське" номінальною вартістю 50 тис. крб на загальну суму 2 900 тис. крб (т. 1 а. с. 17).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_2 (т. 1 а. с. 9).
Розпорядженням Літинської районної державної адміністрації від 17 грудня 2002 року № 411 "Про затвердження проекту роздержавлення земель АТ "Уладівське"" підтверджено списки членів АТ "Уладівське", що мають право на земельну частку (пай) в кількості 590 осіб, вирішено передати у приватну власність членам господарства АТ "Уладівське" згідно списку, що додається, земельні ділянки площею - 1271,6 га, у спільну власність - 453,3 га (т. 1 а. с. 21 - 36).
Розпорядженням Літинської районної державної адміністрації Вінницької області за № 15 від 15 січня 2003 року вирішено видати сертифікати громадянам, які мають право на частку (пай) в кількості 590 чоловік згідно списку (т. 1 а. с. 39).
Відповідно до матеріалів спадкової справи ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, спадщину прийняла його дружина ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 102).
У заяві від 12 вересня 2002 року ОСОБА_1 повідомила, що спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 вона не прийняла і на неї не претендує (т. 1 а. с. 108).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємцю ОСОБА_3 після смерті чоловіка ОСОБА_2 належать: грошові вклади в Літинському відділенні Ощадбанку, які належали померлому на підставі ощадних книжок, наданих тим же банком; земельна ділянка на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка відповідно до державного акта серії ВН № 1675 на праві приватної власності належала ОСОБА_2 . Земельну ділянку загальною площею 0,4067 га, з якої для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд - 0,2500 га, для ведення підсобного господарства - 0,1567 га (т. 1 а. с. 111, 112).
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 від 13 вересня 2013 року (т. 1 а. с. 10).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_3 належить земельна ділянка кадастровий номер 0522482800:01:000:0576, площею 1,818 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області, що належала спадкодавцю на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН № 065154 (т. 1 а. с. 169).
Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 11 квітня 2017 року у справі № 137/105/17 за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування на прості іменні акції АТ "Уладівське" село Журавне Літинського району Вінницької області в кількості 58 штук вартістю 2 900 тис. крб, право на які підтверджується сертифікатом від 21 серпня 1995 року № 259, виданим на ім`я ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 210 - 212).
У архівній довідці Літинського трудового архіву від 22 травня 2015 року № 269/01-12 зазначено, що наказом директора Уладівського цукрового комбінату по особовому складу від 06 червня 1958 року № 123 ОСОБА_2 зарахований теслярем в радгосп ім. Калініна з 01 травня 1958 року. Наказом директора Уладівського цукрового комбінату по особовому складу від 14 червня 1985 року № 163 ОСОБА_2 звільнений з роботи за власним бажанням у зв`язку з переходом на пенсію по віку з 07 червня 1985 року (т. 1 а. с. 19).
Відповідно до архівної довідки від 22 травня 2015 року № 270/01-12 Уладівський цукрорадгосп до 1994 року входив до складу Уладівського цукрокомбінату, проте в 1994 році радгосп вийшов зі складу цукрокомбінату та розпорядженням Літинської райдержадміністрації від 10 травня 1994 року № 134 було затверджено статут бурякорадгоспу та зареєстровано, як юридичну особу. За рішенням загальних зборів працівників бурякорадгосп було реорганізовано у відкрите акціонерне товариство "Уладівське", а розпорядженням Літинської райдержадміністрації від 14 лютого 1997 року за № 45 зареєстровано його. Згідно з рішенням загальних зборів акціонерів від 13 березня 2001 року ВАТ "Уладівське" реорганізоване в сільськогосподарське акціонерне товариство відкритого типу по вирощуванню насіння цукрових буряків "Уладівське". Ухвалою господарського суду Вінницької області від 23 березня 2006 року АТ "Уладівське" ліквідовано як банкрут (т. 1 а. с. 20).
У архівній довідці від 08 квітня 2019 року № 178 зазначено трудовий стаж ОСОБА_2 за 1958 - 1985 роки (т. 2 а. с. 80, 81).
07 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Літинської районної державної адміністрації Вінницької області з заявою про включення ОСОБА_2 до списку осіб акціонерів АТ "Уладівське", які мають право на земельну частку (пай) (т. 1 а. с. 40).
Літинська районна державна адміністрація Вінницької області надала відповідь від 29 вересня 2017 року № 0-Л-269-2 про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 07 вересня 2017 року та рекомендувала звернутися до суду (т. 1 а. с. 41).
Відповідно до довідки Літинської державної нотаріальної контори від 13 грудня 2017 року № 2255/02-14 ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, і до дня смерті проживала в АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 85).
Листом Літинської державної нотаріальної контори від 13 грудня 2017 року № 2254/02-14 ОСОБА_1 роз`яснено, що отримати свідоцтво про право на земельну частку (пай) можливо лише за наявності правовстановлюючих документів на це майно (т. 1 а. с. 87).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини дев`ятої статті 5 ЗК України (в редакції 1990 року) кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.
За частинами шостою, сьомою статті 6 ЗК України (в редакції 1990 року) при обчислені розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народних депутатів, враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, установи, організації та громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації.
Загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері на селі.
Відповідно до статті 525, частини другої статті 548 ЦК Української РСР 1963 року (який був чинним на момент відкриття спадщини до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 ) часом відкриття спадщини визначається день смерті спадкодавця. Прийнята спадщина визнається належною спадкодавцеві з моменту відкриття спадщини.
Згідно з вимогами частини першої статті 22 ЗК України (в редакції 1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.
Відповідно до частини другої статті 23 ЗК України (в редакції 1990 року) державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.
Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (далі - Указ Президента України № 720/95) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Відповідно до пункту 2 Указу Президента України № 720/95 право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
За загальним правилом особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством такого акта, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 635/2831/17 (провадження № 61-19827св19).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" право на земельну частку (пай) зокрема мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" судам роз`яснено, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).
Водночас, відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 не був внесений у списки осіб, які мають право на земельну частку (пай). Він помер до моменту прийняття Літинською державною адміністрацією Вінницької області розпорядження про затвердження списку членів АТ "Уладівське", що мають право на земельну частку (пай). Право, яке позивач просить визнати за нею у порядку спадкування, спадкодавець за життя не набув, тому воно не може входити до спадкового майна.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 372/510/17-ц (провадження № 61-28880св18).
З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не довела належними та допустимими доказами, що ОСОБА_2 за життя мав право, але з різних причин не отримав сертифікат на право на земельну частку (пай) або помилково не був включений до списку осіб, що мають право на земельну частку (пай).
Доводи про те, що наявність акцій АТ "Уладівське" є підставою право для визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування та виділення їй в натурі земельної частки з резервного фонду спростовуються наведеними вище міркуваннями.
Посилання у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 659/879/17 є безпідставними, оскільки у цій справі наявні інші фактичні обставини, зокрема спадкодавцю видавався сертифікат на земельну частку (пай).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.