Постанова
Іменем України
08 червня 2021 року
м. Київ
справа № 509/4052/19
провадження № 61-252св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу, з урахуванням доповнень до касаційної скарги, ОСОБА_2, подану її представником ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 13 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Комлевої О. С., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
31 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання у фактичних шлюбно-сімейних відносинах, визнання права власності на 1/2 частку квартири, майна та автомобіль, придбані під час перебування в сімейних відносинах та виділення їх в натурі.
ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, у якій просить накласти арешт на майно:
квартиру АДРЕСА_1 ;
нежитлове приміщення, загальною площею 10 кв.м. в будинку АДРЕСА_2 ;
поліпшений садовий будинок на земельній ділянці АДРЕСА_3 ;
рухоме майно - автомобіль "MITSUBISHI PAJERO, VAGON", реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований на ОСОБА_2 .
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що існує очевидна небезпека, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення права позивача на власність, відшкодування вартості рухомого майна - автомобіля марки "MITSUBISHI PAJERO, VAGON" на його користь, а також ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, через те, що спірне майно, яке зареєстроване за відповідачем, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 серпня 2019 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 .
Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надав до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності вжиття вказаного заходу забезпечення позову і не зазначив обґрунтовані причини, що можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, подана заява містить лише припущення заявника, що майно може бути відчужено.
Постановою Одеського апеляційного суду від 13 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 серпня 2019 року, в частині відмови у забезпеченні позову і застосування зустрічного забезпечення скасовано, прийнято в цій частині постанову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на наступне майно:
1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;
1/2 частину нежитлового приміщення, загальною площею 10 кв.м. в будинку АДРЕСА_2 ;
1/2 частину поліпшеного садового будинку, розташованого на земельній ділянці АДРЕСА_3 ;
1/2 частину рухомого майна - автомобіль "MITSUBISHI PAJERO, VAGON", реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований на ОСОБА_2 .
В решті ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 серпня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції в частині забезпечення позову і постановляючи нове судове рішення, дійшов висновку, що суд першої інстанції всупереч норм процесуального права не звернув увагу на те, що підставою для забезпечення позову є наявність обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову.Виходив з того, що між сторонами наявний спір щодо права власності на рухоме і нерухоме майна, на яке позивач просить накласти арешт, а тому є всі підстави для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки їх невжиття може призвести до ускладнення або ж унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Аргументи учасників справи
30 грудня 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга, з урахуванням доповнення, мотивована тим, що апеляційний суд в порушення норм процесуального права скасував ухвалу, постановлену з дотриманням норм закону, оскільки ОСОБА_1 не надав будь-яких належних та допустимих доказів на обґрунтування підстав забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно. Не обґрунтовано існування ризику відчуження спірного майно, порушено баланс інтересів учасників справи. Спірне майно неможливо приховати, оскільки воно підлягає державній реєстрації. Відповідач добросовісно користується своїми правами та виконує свої обов`язки, не вчиняє будь-яких дій, що можуть свідчити про її наміри приховати, пошкодити або відчужити, ускладнити або унеможливити виконання майбутнього судового рішення у справі.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу та постановляючи ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту, всупереч статті 154 ЦПК України не розглянув зустрічне забезпечення позову, що є істотним порушенням норм процесуального права.
Аналіз змісту касаційної скарги ОСОБА_2 свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржується ним у частині забезпечення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги з таких підстав.
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд враховує, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявників від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивачів, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
За змістом частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду".
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що "…повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що "умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача".
Тлумачення статті 154 ЦПК України свідчить, що в ній розмежовано випадки за яких застосування зустрічного забезпечення є: правом суду (частина перша статті 154 ЦПК України); обов`язком суду (частина третя статті 154 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року в справі № 569/13105/18 (провадження № 61-46461св18) вказано, що "доводи про незаконність ухвали, оскільки у заяві про забезпечення позову не зазначені пропозиції із зустрічного забезпечення позову і суд не вирішив питання про зустрічне забезпечення, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої, пункту 1 частини третьої, частини шостої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має іншого зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Таким чином, заявник не позбавлений права подати клопотання про зустрічне забезпечення після застосування судом заходів забезпечення позову. Відсутність зустрічного забезпечення на час подання заяви про забезпечення позову не є перешкодою для забезпечення позову, якщо для цього існують правові підстави. Натомість ненадання зустрічного забезпечення на вимогу суду є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову. Також суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення за наявності одночасно таких підстав: 1) якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України; 2) якщо позивач не має майна, що знаходиться на території України".
Суд апеляційної інстанції, встановивши наявність між сторонами спору щодо права власності на зазначене в позовній заяві рухоме і нерухоме майно, та враховуючи реальну можливість його відчуження відповідачем, на якого це майно зареєстроване як на одноосібного власника, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на Ѕ спірного майна. Обраний позивачем вид забезпечення є співмірним із заявленими позовними вимогами, невжиття таких заходів може призвести до істотного ускладнення чи унеможливлення в подальшому виконання рішення суду.