Постанова
Іменем України
07 червня 2021 року
м. Київ
справа № 517/311/18
провадження № 61-11995св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Короя Івана Дмитровича на рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 року у складі судді Гончар І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У червні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на житловий будинок, посилаючись на те, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В 1974 році подружжя зі своїми синами ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, переїхало в село Петрівка Фрунзівського району Одеської області, де були прийняті в члени колгоспу "Україна". В ІНФОРМАЦІЯ_7 в подружжя народився син ОСОБА_9, в ІНФОРМАЦІЯ_8 - дочка ОСОБА_10, а в ІНФОРМАЦІЯ_9 - син ОСОБА_4 . В 1985 році подружжя з дітьми переїхали до села Перехрестове Фрунзівського району Одеської області, де за договором купівлі-продажу від 24 вересня 1985 року, посвідченим Виконавчим комітетом Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області, на ім`я ОСОБА_7 було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 . Після 1985 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 був розірваний, проте вони продовжували проживати однією сім`єю у вказаному будинку, бути членами колгоспу "Україна" і працювати в ньому, в якому також стали працювати їх сини ОСОБА_8 та ОСОБА_3 . У погосподарських книгах по селу Перехрестове за 1986-1995 роки містяться відомості про зазначений склад сім`ї та наявність житлового будинку, а також в документах вказано, що батьки ОСОБА_1 і ОСОБА_7 та їх сини ОСОБА_8, ОСОБА_3 є колгоспниками, ОСОБА_3 вибув зі складу господарства 18 березня 1991 року, прибув 10 квітня 1993 року і вибув 16 квітня 1993 року. Оскільки в даному випадку у складі господарства було чотири колгоспника, то суспільна група господарства визначалася як господарство колгоспників. Станом на 15 квітня 1991 року у складі господарства колгоспників, члени якого проживали у вказаному будинку, було п`ятеро осіб: колгоспники ОСОБА_1, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, а також неповнолітні ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_9, кожен з яких набув право на рівну частку в розмірі 1/6 на спільне майно двору у вигляді будинку. ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в АДРЕСА_1, не залишивши заповіту щодо свого майна, а тому після його смерті відкрилася спадщина у вигляді 1/6 частки у праві власності на будинок. Батьки померлого ОСОБА_1 (позивач) і ОСОБА_7 як спадкоємці за законом першої черги, прийняли спадщину за фактом проживання разом із спадкодавцем і набули в рівних частках право на його спадщину у вигляді 1/6 частки у праві власності на будинок, тобто кожен по 1/12 частки. ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в АДРЕСА_1, не залишивши заповіту щодо свого майна, а тому після його смерті відкрилася спадщина у вигляді 1/6 частки у праві власності на спірний будинок. На день смерті ОСОБА_8 проживав без шлюбу з жінкою, від якої є син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_10, який в порядку спадкування за законом набув право на належну його батьку 1/6 частку у праві власності на спірний будинок. ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1, залишивши заповіт на належний йому житловий будинок по АДРЕСА_1 ОСОБА_3, який 23 червня 2011 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом та 30 червня 2011 року зареєстрував своє право власності на будинок. Разом з тим ще до відкриття спадщини позивачі набули право власності на частки у спірному будинку, зокрема ОСОБА_1 - на 1/4 частину, а ОСОБА_2 - на 1/6 частину, що в загальному складає частку в розмірі 5/12 у праві власності на спірний будинок. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили: поновити позовну давність і захистити їх порушені права; визнати частково недійсним у розмірі 1/2 частки свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 23 червня 2011 року за реєстровим № 1071 Фрунзівською районною державною нотаріальною конторою Одеської області у спадковій справі № 186/2010, за яким ОСОБА_3 є спадкоємцем ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, щодо житлового будинку по АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право на частку в розмірі 3/10 і за ОСОБА_2 право на частку в розмірі 1/5 у праві спільної часткової власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 .
Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірний будинок не відноситься до суспільної групи господарств - колгоспного двору, оскільки на дату придбання житлового будинок за власні кошти (24 вересня 1985 року) ОСОБА_7 не був працюючим членом колгоспу, а ОСОБА_1 не була членом його сім`ї. Відмовляючи в позові, суд також послався на те, що позивачами пропущена позовна давність для звернення до суду.
Постановою Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 22 березня 2019 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення посилання на застосування позовної давності. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову через необґрунтованість є правильними,підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Спірний будинок не відноситься до суспільної групи господарств - колгоспного двору, а тому не належить позивачам на праві сумісної власності. Будучи власником спірного будинку, ОСОБА_7 склав заповіт на ім`я свого сина ОСОБА_3, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину та зареєстрував право власності на спадкове майно. Інші спадкоємці, крім ОСОБА_3, із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори не зверталися. Разом з тим місцевий суд залишив поза увагою те, що підстави для відмови в позові, такі як необґрунтованість позовних вимог і пропуск позовної давності є взаємовиключними та при вирішенні позову не можуть одночасно застосовуватися.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
06 серпня 2020 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Корой І. Д. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявників зазначив, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 22 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 346/4483/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 341/682/17.
У жовтні 2020 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Фрунзівського районного суду Одеської області.
05 жовтня 2020 року справа № 517/311/18 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому у них народилися діти: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_8.
Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 11 жовтня 1983 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 було розірвано.
Розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 у відділі реєстрації актів цивільного стану Фрунзівського районного управління юстиції Одеської області зареєстровано 18 грудня 1984 року.
Згідно з договором купівлі-продажу від 24 вересня 1985 року ОСОБА_7 придбав житловий будинок по АДРЕСА_1 .
В ІНФОРМАЦІЯ_9 в ОСОБА_1 та ОСОБА_7 народився син ОСОБА_4 .
Згідно з випискою з погосподарської книги № 8 за 1986-1990 роки по АДРЕСА_1 проживали: голова домогосподарства ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_11, - колгоспник, дружина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_12, - колгоспниця, син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, - колгоспник, син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, - прибув ІНФОРМАЦІЯ_4 з Радянської армії, син ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_7, - учень Перехрестівської школи, дочка ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_8, - учениця Перехрестівської школи, син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_9.
Як вказано у виписці з погосподарських книг № 7 за 1990-1995 роки по АДРЕСА_1 проживають: голова домогосподарства ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_11, - колгоспник, дружина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_12, - колгоспниця, син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, - колгоспник, син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, - колгоспник, вибув 18 березня 1991 року, прибув 10 квітня 1993 року, вибув 16 квітня 1993 року, син ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_7, - учень Перехрестівської школи, дочка ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_8, - учениця Перехрестівської школи, син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_9, - учень Перехрестівської школи.
Наявною у справі копією трудової книжки ОСОБА_7 підтверджується, що він працював: з 1974 року по 1981 рік - в колгоспі "Україна" Фрунзівського району Одеської області, з березня по червень 1981 року - тимчасово в Котовській дистанції захисту лісонасаджень Одеської залізниці; з вересня по листопад 1981 року - в Кодимському лісопункті; відомості про роботу за період з листопада 1981 року по 01 жовтня 1985 року відсутні; з 01 жовтня 1985 року по 31 березня 1986 року - в лісопункті "Архангельськлес", з липня 1986 року по серпень 1991 року - монтером Роздільнянській дистанції колії Одеської залізниці та Котовській дистанції захисту лісонасаджень Одеської залізниці.
Згідно з архівним витягом з протоколу № 5 засідання правління колгоспу "Україна" від 12 жовтня 1985 року загальним зборам колгоспу було рекомендовано звільнити з членів колгоспу "Україна" ОСОБА_7 на підставі його заяви.
Отже, з 1981 року ОСОБА_7 не працював у колгоспі "Україна" Фрунзівського району Одеської області, а його заява про звільнення з членів цього колгоспу була розглянута 12 жовтня 1985 року, при тому, що він з 01 жовтня 1985 року вже працював в Архангельській області Росії. Таким чином, ОСОБА_7 перестав бути членом колгоспу "Україна" з 1985 року та в подальшому в колгоспі не працював.
Відомості в погосподарських книгах за вказаний вище період про те, що дружиною ОСОБА_7 є ОСОБА_12 - колгоспниця, є помилковими, оскільки матеріали справи не містять даних про те, що колишнє подружжя повторно зареєструвало шлюб або що є рішення суду про встановлення факту їх спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки.
За таких обставин на день купівлі ОСОБА_7 житлового будинку (24 вересня 1985 року) суспільна група господарства не мала статусу колгоспного двору.
Судами також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_7 .
За заповітом від 14 вересня 2010 року ОСОБА_7 заповів будинок по АДРЕСА_1 своєму синові ОСОБА_3
23 червня 2011 року Фрунзівською державною нотаріальною конторою Одеської області на ім`я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на будинок по АДРЕСА_1 . Інші спадкоємці, крім ОСОБА_3, після смерті ОСОБА_7 не зверталися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.
30 червня 2011 року ОСОБА_3 зареєстрував право приватної власності на спірний будинок.
У 2017 році ОСОБА_10 зареєструвала шлюб з ОСОБА_13 та взяла прізвище чоловіка.
Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.
Відповідно до частини першої статті 120 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЦК Української РСР),майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).
Виходячи зі змісту цієї статті, кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь в його придбанні. Нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору у складі двору або незначна участь працею та коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частини.
Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року у справі № 688/21/17-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 454/1187/17-ц.
Частиною першою статті 112 ЦК Української РСР передбачено, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.
Згідно з частиною другою статті 123 ЦК Української РСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
15 квітня 1991 року набув чинності Закон України від 07 лютого 1991 року № 697-XII "Про власність", яким було передбачено право спільної власності громадян, гарантії захисту права власності, правомірності володіння майном.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 6 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", положення статей 17, 18 Закону України "Про власність" щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітні та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке зберіглося.
Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.
Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 22 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц.
Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69).
За змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалася залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників. Члени колгоспу, які працювали у міжгосподарських організаціях, відносилися до суспільної групи колгоспників.
Отже, застосування судами норм статей 120, 123 ЦК Української РСР без належного з`ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір є помилковим.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15.