Постанова
Іменем України
27 травня 2021 року
м. Київ
справа № 494/603/18
провадження № 61-4085св20
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач
-
ОСОБА_1,
відповідач
-
виконавчий комітет Чорноморської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 10 липня 2019 року в складі судді Петрюченко М. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року в складі колегії: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Чорноморської міської ради про зобов`язання взяти його та членів його сім`ї на квартирний облік як осіб, які потребують поліпшення житлових умов і надання житлового приміщення.
Позов мотивований тим, що 09 жовтня 2017 року він (позивач) звернувся до відповідача із заявою про взяття на квартирний облік його та членів родини на підставі статті 8-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка передбачає, що військовослужбовці при звільненні з військової служби мають право на вибір місця проживання в будь-якому населеному пункті України або в іншій державі відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Рішенням виконавчого комітету Чорноморської міської ради від 31 жовтня 2017 року № 37394 (3423-л) відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті на квартирний облік, оскільки відповідно до чинного житлового законодавства (пункт 45 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470) на квартирний облік приймаються військовослужбовці, звільнені в запас або відставку, які після звільнення з військової служби прибули на постійне місце проживання, яке вказується у наказі про звільнення. Однак, згідно із довідкою Березівського районного військового комісаріату ОСОБА_1 проходив військову службу у збройних силах в період з 1976 року по 1990 рік та був звільнений наказом від 18 березня 1990 року НОМЕР_1 . У цьому наказі був вказаний населений пункт, саме до якого позивач прибув після проходження служби та мав право на пільгове отримання житла.
Позивач вважає це рішення необґрунтованим та у зв`язку із цим був змушений звернутися до суду із позовом з метою зобов`язати відповідача взяти позивача та членів його сім`ї на квартирний облік.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 10 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Рішення судів мотивовані тим, що згідно статей 36-38 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється за місцем проживання, за місцем роботи, в окремих випадках не за місцем проживання. Позивач постійно проживав та зареєстрований разом із членами своєї сім`ї на території Березівської міської ради Одеської області, тому відмова Виконавчого комітету Чорноморської міської ради від 31 жовтня 2017 року № 37394 у прийнятті позивача та членів його родини на квартирний облік є правомірною. У зв`язку із цим вимоги позивача визнано необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2020 року ОСОБА_1, не погодившись із рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 10 липня 2019 року та постановою Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 16 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 10 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами неправомірно та безпідставно ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки суди попередніх інстанцій не врахували рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2019 року в справі № 12-р/2019, а також в оскаржуваних рішеннях суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 440/85/19. Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від відповідача до суду не надходив.
Фактичні обставини, встановлені судами
09 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до виконавчого комітету Чорноморської міської ради із заявою про взяття на квартирний облік його та членів сім`ї на підставі статті 8 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Рішенням виконавчого комітету Чорноморської міської ради від 31 жовтня 2017 року № 37394 (3423-л) позивачу відмовлено у прийнятті на квартирний облік, оскільки відповідно до чинного житлового законодавства на квартирний облік приймаються військовослужбовці звільнені в запас або відставку, які після звільнення з військової служби прибули на постійне місце проживання, яке вказується у наказі про звільнення. Згідно з довідкою Березівського районного військового комісаріату ОСОБА_1 проходив військову службу у збройних силах в період з 1976-1990 років та був звільнений наказом МО №0197 від 18 березня 1990 року. В цьому наказі був вказаний населений пункт, до якого позивач прибув після проходження служби та мав право на пільгове отримання житла.
Відповідно до копії довідки виконавчого комітету Березівської міської ради від 18 вересня 2017 року № 02-13/865, ОСОБА_1 постійно проживає за адресою: будинок АДРЕСА_1 За цією адресою проживають члени його сім`ї: дружина - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, дочка - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно копії акту обстеження вбачається, що ОСОБА_1 проживає за адресою: будинок АДРЕСА_1 . За вказаною адресою мешкають члени його сім`ї: дружина - ОСОБА_2, дочка - ОСОБА_3 та син - ОСОБА_4 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із частиною дев`ятою статті 12 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я, а також у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.
Облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів (частина перша статті 36 ЖК УРСР).
Відповідно до статті 38 ЖК УРСР порядок обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.
У частині першій статті 39 ЖК УРСР передбачено, що громадяни беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов: за місцем проживання - виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті; за місцем роботи - спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і відповідного профспілкового комітету. При цьому беруться до уваги рекомендації трудового колективу. Рішення про взяття громадян на облік потребуючих поліпшення житлових умов за місцем роботи затверджується виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.
Громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Порядок визначення черговості надання громадянам жилих приміщень встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР (частини перша та друга статті 43 ЖК УРСР).
Пунктом 8 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових мов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР (які затверджені постановою Ради Міністрів Української РСР та Українською республіканською радою професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470, далі - Правила) встановлено, що квартирний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів.
У пункті 13 Правил зазначено, що потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, які проживають не менше 5 років за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності.
Згідно із пунктом 15 Правил передбачено, що на квартирний облік беруться потребуючі поліпшення житлових умов громадяни, які постійно проживають, а також мають реєстрацію місця проживання у даному населеному пункті. Зазначені вимоги не поширюються на внутрішньо переміщених осіб, визначених у підпункті 8 пункту 13 цих Правил. Виконавчі комітети обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів разом з радами профспілок можуть установлювати тривалість часу постійного проживання громадян у даному населеному пункті, необхідну для взяття на квартирний облік. При визначенні потреби громадян у поліпшенні житлових умов беруться до розрахунку члени їх сімей, які прожили і мають реєстрацію місця проживання у відповідному населеному пункті не менше встановленого строку (крім подружжя, неповнолітніх дітей і непрацездатних батьків, а також осіб, зазначених у підпункті 8 пункту 13 цих Правил).
Відповідно до пункту 18 Правил заява про взяття на квартирний облік подається відповідно виконавчому комітету сільської, селищної, міської ради, сільському голові (у разі, коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) за місцем проживання громадян. До заяви додаються: довідки про реєстрацію місця проживання особи на кожного члена сім`ї, видані виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, сільським головою (у разі, коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) за формою, встановленою в додатку 13 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. N 207; довідки про те, чи перебувають члени сім`ї на квартирному обліку за місцем роботи (у виконавчому комітеті сільської, селищної, міської ради).
Громадяни беруться на квартирний облік за місцем проживання - рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної у місті, селищної, сільської ради народних депутатів (пункт 20 Правил).
Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що подання документів та вирішення питання про взяття особи (в тому числі колишнього військовослужбовця, звільненого у запас або у відставку) на квартирний облік здійснюється виконавчим комітетом місцевої ради за місцем постійного проживання та реєстрації особи у відповідному населеному пункті.
Судами установлено, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: будинок АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Березівської міської ради від 18 вересня 2017 року № 02-13/865.
За вказаною адресою також проживають і члени його сім`ї: дружина - ОСОБА_2, дочка - ОСОБА_3 та син - ОСОБА_4 . ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .
З огляду на вищевикладене, обґрунтованими є висновки судів про правомірність відмови виконавчого комітету Чорноморської міської ради, оформленої рішенням від 31 жовтня 2017 року № 37394 у прийнятті позивача та членів його сім`ї на квартирний облік, що оскільки ОСОБА_1 постійно проживав та зареєстрований разом із членами своєї сім`ї на території Березівської міської ради Одеської області.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
При розгляді даної справи позивачем не спростовано встановлених судами обставин справи, які стали підставою для відмови у задоволенні заявлених позивачем вимог.
Ураховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку із його необґрунтованістю.
Верховний суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 вересня 2019 року в справі № 440/85/19, оскільки в наведеній постанові та в оскаржуваних судових рішеннях установлені різні фактичні обставини у справах на підставі наданих доказів.
Колегія суддів також не бере до уваги посилання позивача у касаційній скарзі на Рішення Конституційного суду України від 20 грудня 2019 року в справі № 12-р/2019, оскільки такий довід не є підставою касаційного оскарження в розумінні пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, згідно якого подана касаційна скарга у цій справі.
Інші аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Верховним Судом не встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які є підставою для обов`язкового скасування оскаржуваних судових рішень.
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.