ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2021 року
м. Київ
справа № 822/28/17
адміністративне провадження № К/9901/18724/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін касаційну скаргу адвоката Голдзіцької Ольги Казимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1, на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2020 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Кузьменко Л.В., судді - Совгира Д.І., Франовська К.С.) у справі за позовом Красилівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Хмельницькій області до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
установив:
У січні 2017 року Красилівська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суму податкового боргу в розмірі 116399,83 грн. На обґрунтування своїх вимог податковий орган зазначав, що внаслідок несплати відповідачем у встановлені податковим законодавством строки узгоджених сум податкового зобов`язання утворився податковий борг, який необхідно стягнути примусово на користь Державного бюджету України.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2020 року, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи, що воно прийняте внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду й направити справу на новий розгляд до цього ж суду.
На обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки тим аргументам і доказам, якими позивач мотивував свою апеляційну скаргу. Зокрема, звертає увагу, що судом не взято до уваги наявність судового рішення у справі №822/5646/15, яким стягнуто з ФОП ОСОБА_1 борг в сумі 100764,16 грн, що заявлений відповідачем до стягнення у справі, що розглядається. Стверджує, що в апеляційній скарзі заявлялось клопотання про витребування з Хмельницького окружного адміністративного суду справи №822/5646/15 з метою підтвердження обставин, якими відповідач обґрунтовував свою позицію, однак судом апеляційної інстанції жодних дій щодо задоволення означеного клопотання вжито не було, що призвело до неповноти встановлення обставин справи.
З огляду на зміст касаційної скарги підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відзиву на касаційну скаргу не надходило, що не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Суди встановили, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебував на обліку в Красилівській ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області з 4 липня 2008 року.
Посадовими особами Деражнянського відділення Красилівської ОДПІ встановлено, що станом на 21 грудня 2016 року за відповідачем обліковується заборгованість в загальній сумі 116399,83 грн, з якої:
податковий борг з податку на додану вартість в сумі 100764,16 грн, що виник на підставі прийнятого податкового повідомлення-рішення №0006721720 від 3 квітня 2014 року;
податковий борг з податку на доходи фізичних осіб в сумі 1007,29 грн, що виник на підставі поданих декларацій про майновий стан і доходи №9089900287 від 7 лютого 2014 року, №9079559377 від 31 січня 2015 року, та податкового повідомлення-рішення №0006661720 від 3 квітня 2014 року;
податковий борг з єдиного внеску в сумі 14118,38 грн, що виник на підставі поданих декларацій №1402514073 від 6 лютого 2014 року, №1503436606 від 28 січня 2015 року, податкових повідомлень-рішень №0006711720 від 16 липня 2014 року та №0006731720 від 3 квітня 2014 року;
податковий борг зі штрафів та інших фінансових санкцій в сумі 510 грн, що виник на підставі податкового повідомлення-рішення №0006731720 від 3 квітня 2014 року.
Оскільки відповідач не сплатив у встановлені Податковим кодексом України (далі - ПК України) самостійно узгоджені суми податкових зобов`язань з перелічених вище податків, визначених ним у податкових деклараціях, а також нараховані суми штрафу, контролюючий орган звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі та стягуючи заборгованість в судовому порядку суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що наявність у відповідача податкового боргу в загальному розмірі 116399,83 грн підтверджується матеріалами справи, податкові повідомлення-рішення та податкова вимога від 20 травня 2014 року №393-00 відповідачем не оскаржені, а відтак податкове зобов`язання вважається узгодженим.
За приписами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.
Відповідно до підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.
Перевіряючи доводи касаційної скарги на предмет дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час апеляційного перегляду справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач, з огляду на перебування на військовій службі в період з травня 2015 року по червень 2019 року, не був обізнаний про ініціювання контролюючим органом означеного судового процесу, в судовому розгляді справи в суді першої інстанції участі не приймав. Після ознайомлення з постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року представником відповідача було оскаржено його в апеляційному порядку.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що її обґрунтування зводилось до двох основних доводів: 1) пропуск контролюючим органом строку звернення до суду із цим позовом з огляду на приписи пункту 102.1 статті 102 ПК України; 2) наявність судового рішення в іншій адміністративній справі про той самий предмет і з тих самих підстав.
З метою підтвердження другої обставини, з якою відповідач пов`язував неможливість задоволення позовних вимог, його представником було заявлено клопотання про витребування з Хмельницького окружного адміністративного суду справи №822/5646/15 за позовом Хмельницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області до ФОП ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в розмірі 100764,16 грн.
В ході розгляду справи апеляційним судом надано вичерпну правову оцінку доводам апеляційної скарги представника відповідача щодо дотримання контролюючим органом строку визначення грошових зобов`язань, визначеного пунктом 102.1 статті 102 ПК України.
Втім, посилання представника відповідача щодо наявності судового рішення в справі №822/5646/15, яким з ФОП ОСОБА_1 стягнуто борг в розмірі 100764,16 грн, як і заявлене з цього приводу клопотання в апеляційній скарзі, - залишено судом апеляційної інстанції поза увагою, доводи відповідача в цій частині не спростовані.
Водночас, як встановили суди обох інстанцій в справі, що розглядається, серед заявленої до стягнення заборгованості контролюючим органом дійсно визначено, в тому числі, податковий борг з податку на додану вартість в сумі 100764,16 грн.
Не дослідивши матеріали справи №822/5646/15, як і зміст ухваленого за результатами її розгляду судового рішення, суд апеляційної інстанції всупереч статті 244 КАС України не з`ясував: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимог та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Таким чином, доводи представника відповідача, заявлені ним у касаційній скарзі, щодо неповного з`ясування судами попередніх інстанцій обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, - знайшли своє підтвердження у ході касаційного перегляду справи.
В контексті викладеного суд зазначає, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.
За приписами статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами на всій території України.
Отже, наявність двох судових рішень про стягнення одного й того ж податкового боргу є неприпустимим з огляду на положення статті 61 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), досліджуючи складові принципу "належного урядування", наголошував на тому, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати "вигоду" від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.
Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, тому, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), відсутня можливість перевірити правильність його висновків в цілому по суті спору.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням викладеного, Суд, керуючись положеннями статей 2 (засади адміністративного судочинства) та 90 (оцінка доказів) КАС України, вважає за необхідне направити дану справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного дослідження вище вказаного.
За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд: не дослідив зібрані у справі докази; необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду