ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2021 року
м. Київ
справа №160/12899/19
адміністративне провадження №К/9901/32972/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Кравчука В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року (головуючий суддя: Коренев А.О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 160/12899/19 (головуючий суддя: Юрко І.В., судді: Чабаненко С.В., Чумак С.Ю.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні технологічні мережі" до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
20 грудня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельні технологічні мережі" (далі - позивач, ТОВ "Будівельні технологічні мережі" або ТОВ "БТМ") звернулося Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровської області ( далі - відповідач або Держпраця), в якому просило:
визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН 2998/1861/АВ/ТД-ФС/584 від 27 листопада 2019 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року, позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН 2998/1861/АВ/ТД-ФС/584 від 27 листопада 2019 року.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу, надійшла поштою 03 грудня 2020 року, у якій просить рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
08 лютого 2021 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
II. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
Позовні вимоги мотивовані безпідставним та протиправним призначенням та проведенням відповідачем інспекційного відвідування ТОВ "БТМ".
Позивач наполягає, що між товариством та особами, які зазначені в акті перевірки, були укладені саме цивільно-правові договори.
Відповідач в свою чергу вважає, що цивільно-правові угоди, укладенні ТОВ "Будівельні технологічні мережі" з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, мають ознаки трудових договорів.
ІІI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровської області в період з 11 жовтня 2019 року по 25 жовтня 2019 року проведено інспекційне відвідування зі здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю у ТОВ "БТМ" з питань виявлення неоформлених трудових відносин, місцезнаходження: АДРЕСА_1 .
Під час інспекційного відвідування 15 жовтня 2019 року відповідачем складена вимога № ДН2998/1861/НД про надання товариством документів для проведення інспекційного відвідування за 2018-2019 роки у строк до 10.00 год 16 жовтня 2019 року, яка тримана позивачем.
У зв`язку з тим, що у отриманій вимозі витребовувався великий обсяг документів за 2 роки (2018-2019) та для підготування копій документів, належним чином завірених, необхідно було узагальнення великої кількості документації та інформації, позивач звернувся до відповідача з клопотанням № 15-10-1/19 від 15 жовтня 2019 року про продовження строку надання необхідної інформації та документації строком до 18 жовтня 2019 року включно.
17 жовтня 2019 року позивачем на виконання вимоги № ДН2998/1861/НД від 15 жовтня 2019 року надано: договори підряду, укладені у 2018-2019 роках, посадові інструкції, штатний розпис за 2018-2019 роки, протокол №1 від 02 червня 2018 року, наказ №180702-1 від 02 червня 2018 року, наказ №2 від 02 червня 2018 року, правила внутрішнього трудового розпорядку від 02 червня 2018 року, дані директора ОСОБА_6, ліцензія №26-Л від 14 травня 2019 року, дозвіл №1739.16.12 від 28 грудня 2016 року, дозвіл №1644.16.12 від 21 грудня 2016 року, статут від 18 квітня 2016 року, відомості з ЄДР від 20 квітня 2016 року, витяг з ЄДР від 20 квітня 2016 року, повідомлення про прийняття працівників на роботу, видаткові касові ордери, накази про призначення працівників 2016-2019 роки, книга обліку руху трудових книжок і вкладишів до них, журнали-ордери і відомості по рахунку 661 "розрахунки за заробітною платою за 2018-2019 роки, звіти про суми нарахування заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єсв за 2019 рік, податкові розрахунки сум доходу, нарахованого на користь фізичних осіб і утриманого з них податку за 2018-2019 роки, звіти про суми нарахування заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єсв за 2018 рік, табеля обліку робочого часу за 2018-2019 роки, відомості на виплату готівки за 2018-2019 роки, розрахунково-платіжна відомість за 2018-2019 роки.
За результатами інспекційного відвідування від 25 жовтня 2019 року складений акт № ДН2998/1861/АВ та винесено припис про усунення виявлених порушень № ДН2998/1861/АВ/П.
04 листопада 2019 року позивачем було надано відповідачу підписаний примірник Акту інспекційного відвідування із запереченнями та підписаний примірник припису, що підтверджується змістом листа від 04 листопада 2019 року № 04-11-1/19 з відміткою про отримання.
20 листопада 2019 року позивачем отримано відповідь № 128/4.1-12 від 07 листопада 2019 року на заперечення до Акту інспекційного відвідування.
На підставі акту Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровської області 27 листопада 2019 року винесено постанову про накладення штрафу на ТОВ "БТМ" № ДН2998/1861/АВ/ТД-ФС/584 за порушення вимог частин 1 статті 21, частин 1, 3 статті 24 КЗпП України у розмірі 625 950,00 грн.
За змістом оскаржуваної постанови позивачем було допущено до роботи 5 фізичних осіб, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 без укладення трудових договорів, оформлених наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування при прийнятті працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.
Позивач не погодився із постановою про накладення штрафу та оскаржив її до суду.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відносини між вказаними в оскаржуваній постанові особами та позивачем відповідають ознакам цивільно-правового договору.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково дійшли висновку, що укладені договори з фізичними особами не містять ознак трудових відносин з огляду на таке:
1) згідно ЄДР видами діяльності ТОВ "БТМ" є : КВЕД 46.90 - оптова торгівля, КВЕД 49.41 - вантажний автомобільний транспорт, КВЕД 41.20 - будівництво житлових і нежитлових будівель;
2) всі договори укладені з фізичними особами, присутня системність, отримують плату за процес праці, а не за результат;
3) праця фізичних осіб за зазначеними договорами не є юридично самостійною, а здійснюється у межах господарської діяльності ТОВ "БТМ";
4) фізичні особи виконують роботи під керівництвом ТОВ "БТМ";
5) в договорах перевезення вантажу не визначено обсяги виконаних робіт у конкретних фізичних величинах, а зазначено лише послуги (роботи) перевезення вантажу автомобільним транспортом, не вказано маршрут та розміри вантажу, який перевозився для замовника, не зазначено яким автомобілем. Також у підприємства згідно даних ЄДР має КВЕД 49.41 вантажний автомобільний транспорт, що передбачає у наявності штатних працівників;
6) в договорах на виконання робіт по монтажу, демонтажу не вказано за якими адресами здійснювалися ці роботи. Не надано кошторисної документації, графіки виконання послуг будівельних робіт (монтаж лінолеуму, демонтаж підвісної стелі з алюмінієвих панелей, шпаклівки стелі, ґрунтування стін, обклеювання настінної плитки, демонтаж шпалер). Також у підприємства згідно даних ЄДР вид діяльності КВЕД 41.20 будівництво житлових і нежитлових будівель, що перебуває у наявності штатних працівників;
7) договори укладені на тривалий строк з періодичною системою роботи та виплатою винагороди щомісячно, а не спрямовані на кінцевий результат. Фактично оплата здійснюється за відпрацьований місяць, а не за певний результат праці, що характерно для виплати заробітної плати;
8) згідно умов договору фізична особа несе матеріальну відповідальність за неналежне виконання зобов`язань, що характерно для укладення трудового договору;
В свою чергу позивач заперечує проти доводів касаційної скарги та вважає їх безпідставними.
Позивач наполягає, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не входили до штату товариства, що підтверджується змістом штатного розпису, не підпорядковувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку, що підтверджується їх власним волевиявленням шляхом підписання договорів, не мали будь - якого підпорядкування посадовим особам позивача, жодний облік їх робочого часу не здійснювався, оплата за надані послуги здійснювалася згідно актів прийому наданих послуг за чітко визначений обсяг робіт - перевезення вантажу на загальну відстань - 500 км.
З покликанням на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі №160/8664/18, від 28 січня 2021 року у справі №380/1116/20, від 26 травня 2020 року у справі №160/5315/19, зазначає, що чинним законодавством не передбачено обмежень на укладання цивільно-правових договорів у разі якщо відсутні послуги стосуються основної діяльності суб`єкта господарювання.
Щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 позивач наполягає на зазначені в договорах чіткого обсягу робіт та результату, який очікує отримати замовник, та за який було сплачено, у випадку його задовільності, грошові кошти, термін роботи (дії договору) у кожному конкретному випадку. Результат очікуваної роботи підлягає виміру, винагорода є фіксованою відповідно до обсягу робіт, досягнутої сторонами домовленості.
За позицією позивача, фактично доводи скаржника зводяться до переоцінки встановлених сторонами обставин.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Також стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Судом першої інстанції при розгляді справи спростовано посилання позивача про порушення контролюючим органом порядку призначення та проведення інспекційного відвідування.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що інспекційне відвідування ТОВ "БДМ" призначено та проведено ГУ Держпраці у Дніпропетровській області у відповідності до вимог Порядку № 823, а тому такі посилання позивача не є підставою для скасування спірної постанови про накладення штрафу.
В зазначеній частині рішення суду першої інстанції позивачем до суду апеляційної інстанції не оскаржувалося та до суду касаційної інстанції не оскаржується, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині не перевіряється.
Визначальним для вирішення спору у цій справі є правильне встановлення змісту та сутності правовідносин, які виникли між ТОВ "Будівельні технологічні мережі" та ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, а саме: за правилами Кодексу законів про працю України (КЗпП України) або Цивільного кодексу України (ЦК України).
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.
Згідно зі статтею 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно зі статтею 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи) держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.
За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).
Верховний Суд зазначає, що з аналізу чинного законодавства видно, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
Характерними ознаками трудових відносин є:
систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);
підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;
виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;
обов`язок роботодавця надати робоче місце;
дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
З аналізу наведених норм Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.
Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17, від 06 березня 2019 року у справі №802/2066/16-а, від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18, від 02 лютого 2021 року у справі №0540/5987/18-а.
За приписами статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Отже, відносини, що виникають з цивільно-правового договору про надання послуг, не є тотожними з трудовими правовідносинами, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та наданими виконавцем фізичними особами і може обумовлюватися свободою договору, визначеною Цивільним кодексом України. При цьому у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові від 26 травня 2020 року у справі №160/5315/19.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (замовник) та громадянами ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (виконавці послуг) укладено договори про надання послуг.
Відповідно до договорів підряду, укладених між позивачем (замовник) та виконавцями - ОСОБА_5, ОСОБА_7, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання за плату виконувати наступне: здійснення перевезення вантажу замовника автомобільним транспортом згідно заявок замовника.
У договорах зазначено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку. Заправка автомобіля здійснюється замовником або виконавцем за попередньою згодою сторін. Підтвердженням надання послуг є акт приймання-передачі послуг, який складається в останній день місяця, протягом якого були наданні послуги.
Із актів приймання-передачі послуг вбачається, що оплата здійснювалась за перевезення вантажу згідно заявок замовника протягом місяця на загальну відстань 500 км у розмірі визначеному договором.
Відповідно до договорів підряду, укладених між позивачем (замовник) та виконавцями ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, останні надавали послуги з монтажу лінолеуму, демонтажу підвісної стелі з алюмінієвих панелей, шпаклівки стелі, ґрунтування стін, обклеювання настінної плитки, демонтажу шпалер, фарбування.
Так, договором підряду № 24 від 01 жовтня 18 року, який укладений між ТОВ "Будівельні технологічні мережі" та гр. ОСОБА_2, встановлено, що замовник доручає, а виконавець бер на себе зобов`язання за плату виконати наступні роботи: демонтаж підвісної стелі з алюмінієвих панелей, монтаж плінтусів, ґрунтування стін, фарбування стелі, демонтаж підвісної стелі, шпаклівка стелі. Актом приймання-передачі наданих послуг від 31.10.2018 року за Договором підряду від 01.10.2018 року встановлено, що виконавцем у звітному місяці виконані наступні роботи: демонтаж підвісної стелі з алюмінієвих панелей - 55 кв.м, монтаж плінтусів - 24,7 кв.м, ґрунтування стін - 24,7 кв.м, фарбування стелі - 14,5 кв.м, демонтаж підвісної стелі - 26,8 кв.м, шпаклівка стелі -21,3 кв.м.
Договором підряду № 25 від 01 жовтня 18 року, укладеного між ТОВ "Будівельні технологічні мережі" та гр. ОСОБА_3, встановлено, що замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання за плату виконати наступні роботи: демонтаж шпалер, ґрунтування стін, поклейка настінної плитки, шпаклівка стелі, демонтаж підвісної стелі, обклеювання настінної плитки. Актом приймання-передачі наданих послуг від 31.10.2018 року за вказаним вище договором встановлено, що виконавцем у звітному місяці виконані наступні роботи: демонтаж шпалер - 38,6 кв.м, ґрунтування стін - 15,6 кв.м, поклейка настінної плитки - 13,3 кв.м, шпаклівка стелі - 4,6 кв.м, демонтаж підвісної стелі - 15,9 кв.м, обклеювання настінної плитки - 9 кв.м.
Договором підряду № 28 від 01 жовтня 2018 року, який укладений між ТОВ "Будівельні технологічні мережі" та гр. ОСОБА_1, встановлено, що замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання за плату виконати наступні роботи: монтаж лінолеуму, демонтаж підвісної стелі з алюмінієвих панелей, шпаклівка стелі, ґрунтування стін, обклеювання настінної плитки, демонтаж шпалер. Актом приймання-передачі наданих послуг від 31 жовтня 2018 року за договором підряду від 01 жовтня 2018 року встановлено, що виконавцем у звітному місяці виконані наступні роботи: монтаж лінолеуму - 14,7 кв.м, демонтаж підвісної стелі з алюмінієвих панелей - 55,2 кв.м, шпаклівка стелі - 21,3 кв.м, ґрунтування стін - 15,6 кв.м, обклеювання настінної плитки - 13,3 кв.м, демонтаж шпалер - 21,9 кв.м.
У вищезазначених договорах зазначено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку. Підтвердженням надання послуг є акт приймання-передачі послуг, який складається в останній день місяця, протягом якого були наданні послуги.
Увагу судів першої та апеляційної інстанції зосереджено на тому, що договори підряду, укладенні між позивачем та ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, укладались лише на один місяць, тому висновки відповідача про їх постійність та системність є безпідставними.
Водночас суди попередніх інстанцій встановили, що умови цивільно-правових договорів, укладених між ТОВ "Будівельні технологічні мережі" та ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 чітко визначають права та обов`язки сторін, умови та обсяги виконання робіт, їх оцінку та оплату, містять ознаки за якими цивільно-правові договори розмежовуються від трудових, зокрема: виконавці виконують роботи на свій ризик, самостійно організовують безпечне виконання робіт, не підпадають під дію правил внутрішнього трудового розпорядку товариства, не мають права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачують страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.
Також суд апеляційної інстанції звернув увагу, що згідно штатного розпису позивача відсутні посади, на які позивач міг би приймати вищевказаних фізичних осіб на роботу як працівників на умовах трудового договору.
Суди попередніх інстанцій акцентували увагу на тому, що виконавці послуг ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у перевіряємий період не входили до штату товариства, що підтверджується штатним розписом, не підпорядковувались правилам внутрішнього трудового розпорядку, не мали будь-якого підпорядкування посадовим особам позивача, жодний облік їх робочого часу позивачем не здійснювався, оплата за надані послуги здійснювалася згідно актів прийому наданих послуг.
Водночас суди попередніх інстанцій встановили, що товариство за вказаних осіб сплачувало податок на доходи фізичних осіб, єдиний соціальний внесок та військовий збір, що, в свою чергу, підтверджується актами здавання-приймання виконаних робіт та не спростовано відповідачем.
Між виконавцями та позивачем регулярно підписувалися акти прийняття-передачі виконаних робіт за цивільно-правовими угодами.
За такого правового регулювання та встановлених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відносини між вказаними особами та позивачем відповідають ознакам цивільно-правового договору.
Окремо Верховний Суд зазначає, що укладені цивільно-правові договори не визнані недійсними в судовому порядку, не мають ознак нікчемного правочину, водночас суб`єкт владних повноважень не надав доказів та не довів що угоди є удаваними.
Отже, у цій справі інспектори праці не мали підстав на власний розсуд робити висновки про наявність фактичних трудових відносин.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №806/2064/18 та в постанові від 26 травня 2020 року у справі №160/5315/19.
Суд критично оцінює посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі №160/8039/18, в межах якої встановлено, що: "жодним пунктом договору не передбачено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню. Не містяться у договорі і відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинні передати виконавці замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик. Зі змісту договору неможливо встановити, що саме повинні зробити виконавці та в якій кількості тощо".
Отже, обставини справи не є тотожними, а правовідносини подібними.
Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій, фактично зводяться до переоцінки доказів, та є аналогічними тим, які зазначені у відзиві на позов та в апеляційній скарзі. Проте таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку з дотриманням норм матеріального права.
За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення судів попередніх інстанцій є обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права.
Керуючись статті 341, 345, 349, 350, 355, 356, КАС України, суд