ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2021 року
м. Київ
справа № 2а-0770/2175/11
адміністративне провадження № К/9901/27279/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СІО-К" на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду у складі судді Гебеш С.А. від 19 листопада 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Левицької Н.Г., суддів Кухтея Р.В., Дяковича В.П. від 11 липня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СІО-К" до Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У червні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СІО-К" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції в Закарпатській області (далі - відповідач, Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 18 квітня 2011 року №104/23-1/22101670/2124, яким визначено Товариству суму податкового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 343951,00 грн., з яких за основним платежем у сумі 275161,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 68790,00 грн.
Суди встановили, що Інспекцією проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої 29 березня 2011 року складено акт за №208/23-1/22101670, в якому, окрім іншого, зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (положення якого були чинними на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон №334/94), в результаті чого останнім занижено податок на прибуток у сумі 275161,00 грн.
У акті перевірки Інспекція дійшла висновку про формування позивачем валових витрат за операціями із ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, компанією "Piarottolegno S.p.a." (Італія) без їх належного документального підтвердження.
На підставі цього акту перевірки прийнято оскаржене податкове повідомлення-рішення.
Товариство не погодилось із рішенням відповідача з огляду на безпідставність висновків акту перевірки.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Востаннє постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2016 року, у задоволенні вищевказаного адміністративного позову відмовлено.
Постановляючи рішення, суди, з`ясувавши обставини у справі, які підтверджені дослідженими ними (судами) доказами, надавши їм правову оцінку, визнали обґрунтованими доводи контролюючого органу, що операції між позивачем та його контрагентами, про які вказується у акті перевірки, щодо надання (виконання) останніми послуг в галузі права, з впровадження програмних продуктів, маркетингових, інформаційних та консультаційних послуг, робіт по ремонту обладнання й техніки тощо не мали реального характеру й не можуть слугувати підставою для формування Товариством витрат за наслідками таких відносин у відповідності до положень Закону №334/94. Наведене суди обґрунтували відсутністю належних доказів, які б фактично підтверджували і розкривали суть господарських операцій, отримання результату від придбаних послуг (робіт) та пов`язаність останніх із господарською діяльністю Товариства.
Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду справи, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
По суті вважає, що суди дійшли помилкових висновків при наданні оцінки залученим до справи доказам та фактичним обставинам, адже останні свідчать про те, що операції між позивачем та згаданими вище контрагентами проведені та документально оформлені, були спрямовані на реальне настання правових наслідків та набуття сторонами цивільних прав та обов`язків, а відтак позивач мав право на зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат за результатами таких відносин.
Інспекція у письмових запереченнях на касаційну скаргу позивача проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними. Вважає, що встановлені у акті перевірки обставини свідчать про нереальність господарських операцій, на підставі яких формувався податковий облік позивача, а також про непідтвердження платником податку товарності таких належними і допустимими доказами.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
За правилами частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
Правовідносини з приводу формування платником податку валових витрат у період до 01 квітня 2011 року регулювалися Законом №334/94-ВР.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
За правилами абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
За визначенням статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон №996-ХІV) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.
Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
В ході розгляду справи судами встановлено, що позивачем у спірному періоді до складу валових витрат віднесено суми коштів на оплату послуг в галузі права, з впровадження програмних продуктів, маркетингових, інформаційних та консультаційних послуг, робіт по ремонту обладнання й техніки тощо, які начебто надавалися (виконувалися) ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, компанією "Piarottolegno S.p.a." (Італія).
Як стверджував позивач, у ході перевірки ним подана необхідна первинна документація та інші докази на підтвердження реальності господарських операцій із контрагентами, а також того, що укладені договори мали на меті настання дійсних правових наслідків, що обумовлені ними.
Суд касаційної інстанції зазначає, що складені за результатами господарських операцій первинні документи повинні підтверджувати і розкривати суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку, такі документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.
Судами ж попередніх інстанцій встановлено, що надані позивачем документи не є достатніми доказами фактичного здійснення господарських операцій, досягнутих між сторонами домовленостей, не відображають хід виконання робіт (надання послуг) та не дають можливості перевірити здійснення господарських операцій у цілому.
Зокрема, за висновком судів, між сторонами договору акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) оформлені із порушенням вимог статті 9 Закону №996-XIV, адже деякі з них складені наперед, мають розбіжності та не узгоджуються між собою, не розкривають зміст послуг та участь в них контрагентів; не містять інформації щодо вчинення конкретних дій, визначених в укладених угодах, обсягу наданих послуг/виконаних робіт, ціни кожної послуги, кількості годин, витрачених на їх виконання тощо.
Також суди виходили з того, що відсутні докази отримання результату від придбаних послуг (робіт) та пов`язаність останніх із господарською діяльністю Товариства, доказів здійснення розрахунків із компанією "Piarottolegno S.p.a." (Італія). У ході судового розгляду позивачем не доведено необхідності придбання робіт (послуг) у контрагентів у відповідному об`ємі та узгодженою у договорах вартістю, наявності об`єктивно існуючих економічних чинників, в силу яких Товариство було змушене організовувати діяльність саме на таких умовах.
Такі обставини не дали судам першої та апеляційної інстанції можливості встановити руху активів на шляху до позивача у справі, участь контрагентів у такому ланцюгу, реальні зміни майнового стану Товариства внаслідок таких відносин, його власному капіталі.
Дослідивши умови укладених із контрагентами договорів, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, врахувавши ненадання документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують здійснення такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, дефектність первинних документів, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що надані позивачем документи не підтверджують виконання робіт (надання послуг) на користь позивача згаданими суб`єктами господарювання.
Наведені ж у касаційній скарзі доводи Товариства не спростовують таких висновків судів попередніх інстанцій, які, у свою чергу, не викликають розумних сумнівів, а також не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права чи порушення процесуальних норм. При цьому слід зазначити, що суд касаційної інстанції згідно положень статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості на здійснення переоцінки встановлених обставин справи.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи відсутність підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень або ж порушення процесуальних норм, підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд