ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2021 року
м. Київ
справа №810/684/17
адміністративне провадження №К/9901/49082/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року (головуючий суддя Кучма А.Ю., судді: Аліменко В.О., Безименна Н.В.) у справі №810/684/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "ВК Система" до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "ВК Система" (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 вересня 2016 року №0000591404, №0000601404.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю та безпідставністю спірних податкових повідомлень-рішень з підстав того, що у позивача наявні всі первинні бухгалтерські документи, які підтверджують реальність господарських операцій з контрагентами, на підставі яких були сформовані відповідні показники податкової звітності. Зазначає про хибність висновків податкового органу про неналежне оформлення товарно-транспортних накладних з підстав їх оформлення належним чином. Вважає, що він правильно визначив податкові зобов`язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2017 року у задоволені адміністративного позову відмовлено з підстав недоведеності платником податків реальності господарських операцій, наявності недоліків у первинних документах та відсутності первинних бухгалтерських документів в підтвердження виконання умов договорів, укладених між позивачем та його контрагентами.
За наслідками апеляційного розгляду справи постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року апеляційну скаргу підприємства задоволено, постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2017 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 30 вересня 2016 року №0000591404 та №0000601404.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що господарські операції позивача з контрагентами підтверджені належними документами бухгалтерського та податкового обліку, і дають підстави для висновку про реальність здійснення господарських операцій. Господарські операції були вчинені з метою отримання економічного ефекту, а саме отримання прибутку, що надає позивачу право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.
Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року і прийняти нове рішення, яким постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2017 року залишити без змін.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Вказує на невідповідність висновку суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у нереальності здійснення господарських операцій, та непідтвердження таких операцій відповідними первинними документами. Зазначає про відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів та необхідних основних засобів, розумних економічних причин (ділової мети). Зауважує про відсутність доказів щодо перевезення товару за договорами постачання, зберігання такого товару та його сертифікації.
Позивач 4 червня 2018 року надав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правомірність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу відповідача без задоволення.
Верховний Суд, переглянувши рішення апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом у період з 16 по 28 серпня 2016 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариствами з обмеженою відповідальністю "Техенергомаш", "Екоенерджи" та "Техобладнання" за період серпень-жовтень 2015 року, за результатами якої складено акт від 1 вересня 2018 року № 74/10-13-14-04/35511869 (надалі - акт перевірки).
На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 30 вересня 2016 року №0000601404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 128 923 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 2 128 923 грн; №0000591404, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 2 602 017 грн, у тому числі за основним платежем у сумі 2365470 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 236 547 грн.
Не погодившись з прийнятими рішеннями податкового органу, підприємство оскаржило їх в адміністративному порядку, за результатами розгляду скарг рішеннями Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 23 грудня 2016 року №3150/10/10-36-10-01-04 та ДФС України від 25 січня 2017 року №1506/6/99-99-11-01-01-25 податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги позивача без задоволення.
Перевіркою встановлено порушення підприємством вимог підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 138.1, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2 128 923 грн; пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 та 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, яке призвело до завищення суми залишку від`ємного значення, яким після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р. 24 Декларації) на суму 2 365 470 грн.
В акті перевірки податковим органом зазначено, що до перевірки не надано належних доказів реального вчинення операції з поставки товару. З огляду на відсутність доказів щодо перевезення цього товару, його зберігання, сертифікації та прийняття, у підприємства відсутнє право на віднесення до витрат, податкового кредиту придбання цього товару. Виписані товарно-транспортні накладні постачання товару від контрагентів постачальників товарів та контрагентів покупців не можна вважати належно оформленими, так як не має можливості дослідити час прибуття вантажу, його вибуття, можливого простою, який підлягав транспортуванню та ставлять під сумнів факт перевезення товару. Первинні документи по взаємовідносинам позивача з контрагентами складені всупереч вимогам діючого законодавства України, в зв`язку з чим не має можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій та немає підстав для включення підприємством до складу витрат та доходів вартості придбання та реалізації товарів від контрагентів постачальників та контрагентів покупців.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Екоенерджи" (продавець) укладено договори поставки від 20 серпня 2015 року № 20/08-2015 та від 2 вересня 2015 року № 02/09-2015 на придбання товару і комплектуючих, визначених у специфікації товару.
На підтвердження виконання даних договору позивачем надані видаткові накладні, податкові накладні та товарно-транспортні накладні. Оплата товару здійснювалась у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок підприємства, що підтверджується платіжними дорученнями.
Між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техобладанання" (продавець) укладено договори поставки від 17 серпня 2015 року № 17/08-2015, від 1 вересня 2015 року №01/09-2015 та від 15 жовтня 2015 року №15/10-2015 на придбання товарно-матеріальних цінностей відповідно до специфікацій. На підтвердження виконання цих договорів позивачем надані видаткові, податкові та товарно-транспортні накладні, платіжні доручення.
7 вересня 2015 року між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техенергомаш" (постачальник) укладено договір поставки № 07/09-2015 на придбання товарно-матеріальних цінностей відповідно до специфікації. На підтвердження виконання договору позивачем надані видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні та платіжні доручення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у подальшому придбані товарно-матеріальні цінності були скомплектовані та згідно договору комісії від 8 липня 2013 року №USE-18.4-215-D/K-13, укладеним з Державною компанією "Укрспецекспорт", були реалізовані на експорт в Пакистан для ремонту двигунів 6ТД-1. Сторонами також складно додаткові угоди №1-7 до даного договору. На підтвердження експорту товару позивачем надано електронну вантажну митну декларацію від 30 жовтня 2015 року №100250005/2015/533357.
Придбане у контрагентів майно використане в господарській діяльності за двома напрямками для виконання робіт по виробництву техніки (виготовлення БММ МТ-ЛБ С) за замовленням Міністерства оборони України для цілей їх подальшого використання в зону проведення антитерористичної операції, а також для комплектування та подальшого постачання на експорт через спеціалізовану Державну компанію "Укрспецекспорт", що підтверджується даними бухгалтерського обліку по рахунках №281, 201, 231, 26.
Позивачем на підтвердження отримання товарно-матеріальних цінностей надано до суду товарно-транспортні накладні, копію трудової книги ОСОБА_1, посадову інструкцію комірника складу від 2 січня 2015 року.
На підтвердження якості придбаної продукції у контрагентів позивачем надано сертифікати якості складені постачальником.
Судами встановлено, що між позивачем (виконавець) та Міністерством оборони України (замовник) укладено державний контракт на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням від 24 листопада 2015 року за №247/1/15/80. Даний контракт є таємним при наявності додатку №1 до даного контракту, відповідно до умов якого Виконавець зобов`язується виготовити і поставити Замовнику з дотриманням вимог законодавства продукцію, зазначену в специфікації продукції, що поставляється за державним оборонним замовленням.
Позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій та виконання замовлення Міністерства оборони України було надано видаткові накладні, посвідчення про відповідність виготовленої продукції, повідомлення підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, акт приймання, акти проведення вхідного контролю, які складені комісією підприємства та на підтвердження додаткового контролю якості продукції надано акт приймання - передачі продукції БММ МТ-ЛБ С.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.
Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За приписами статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.
Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
За вимогами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою статті 9 Закону №996-ХІV передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За приписами статті 1 Закону №996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі накладні, рахунки, платіжні доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено (з урахуванням висновків судової експертизи) підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентами належними первинними документами, відображення таких операцій у бухгалтерському і податковому обліку та його податковій звітності, спричинення реальних змін у майновому стані сторін, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про необґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність документів, наявність яких передбачена договорами та невідповідність сертифікатів якості товарів, оскільки вказані доводи податкового органу досліджені судом апеляційної інстанції і їм надано оцінку.
Щодо посилань податкового органу на недоліки у товарно-транспортних накладних, Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що формальні недоліки у первинних документах, а саме не заповнення деяких граф чи не зазначення певних показників, не є однозначною підставою для твердження про безтоварність та фіктивність господарських операцій.
Суд не приймає посилання скаржника про відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів та необхідних основних засобів, розумних економічних причин (ділової мети), доказів в підтвердження перевезення товару за договорами постачання, зберігання такого товару і його сертифікації, оскільки наведені доводи податкового органу досліджено судом апеляційної інстанції та надано оцінку.
Відповідачем в касаційній скарзі не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.
Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -