ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2021 року
м. Київ
справа № 560/5358/20
провадження № К/9901/12326/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Радишевської О. Р.
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2021 року (судді Совгира Д.І., Біла Л. М., Франовська К. С.),
встановив:
1. У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області (далі - ГУ НП в Хмельницькій області), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу у день звільнення 05 грудня 2019 року всіх сум, що належали йому до виплати при звільненні, у тому числі середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31 серпня 2019 року по 04 грудня 2019 року;
- стягнути з ГУ НП в Хмельницькій області середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період з 06 грудня 2019 року по 28 серпня 2020 року в розмірі 119543,91 гривень.
2. Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 20 листопада 2020 року адміністративний позов задовольнив частково. Стягнув з ГУ НП в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 грудня 2019 року по 27 серпня 2020 року в сумі 43035,00 гривень, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. У задоволенні решті позовних вимог відмовлено.
3. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 16 лютого 2021 року, задовольняючи частково апеляційну скаргу ГУ НП в Хмельницькій області, змінив рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року і виклав абзац другий резолютивної частини рішення цього суду в такій редакції: "Стягнути з Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 грудня 2019 року по 27 серпня 2020 року в сумі 3038,84 грн, без утримання з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів". У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
4. Після апеляційного перегляду справи ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, у якій просив вирішити питання про стягнення з ГУ НП в Хмельницькій області судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у зв`язку із апеляційним переглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3632,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
5. Ухвалою від 01 березня 2021 року суд апеляційної інстанції призначив судове засідання для розгляду вказаної заяви. Відтак 10 березня 2021 року цей суд ухвалив додаткову постанову, якою відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо стягнення понесених витрат на правничу допомогу.
6. За текстом цієї постанови, суд апеляційної інстанції встановив, що 01 вересня 2020 року позивач уклав з адвокатом Бондарем В.Б. договір про надання правової (правничої) допомоги № 31 від 01 вересня 2020 року.
7. За фактом наданих послуг сторони підписали акт виконаних робіт відповідно до умов договору від 01 вересня 2020 року, у якому зазначено види послуг, які надано позивачу, їхню вартість і кількість годин, витрачених на це, а саме: підготовка та формування процесуальних документів (відзив на апеляційну скаргу, клопотань, заяв) - 3 год. 00 хв. (2270*40%=2724 грн); вивчення та аналіз практики Верховного Суду та інших адміністративних судів в аналогічних спорах - 2 год. 00 хв. (2270*20%=908 грн).
8. За цим актом, загалом на послуги адвоката витрачено п`ять годин і підсумкова вартість наданих послуг становить 3632,00 грн.
9. Оцінюючи надані позивачем документи на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, серед яких, окрім згаданих вище, є також квитанція № 251984 (форми ПО-Д2) суд апеляційної інстанції зауважив, що відповідно до підпункту 10 пункту 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України 29 грудня 2017 року № 148 (далі - Положення № 148) касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси.
10. Згідно з пунктом 33 Положення № 148 прибуткові та видаткові касові ордери до передавання в касу реєструються бухгалтером у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів (додаток 4), який ведеться окремо за прибутковими та видатковими операціями. Видаткові касові ордери, оформлені на підставі видаткових відомостей, реєструються в такому журналі після здійснення виплат, зазначених у видатковій відомості.
11. На основі наведених нормативних положень суд апеляційної інстанції констатував, що в матеріалах справи відсутні копії журналу реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, у зв`язку з чим неможливо підтвердити реєстрацію вказаних вище касових ордерів у встановленому законом порядку.
12. Тож у підсумку суд апеляційної інстанції зазначив, що наданої позивачем квитанції № 251984 до прибуткового касового ордера недостатньо для підтвердження сплати гонорару адвокату в сумі 3632,00 грн, тому вказана сума не може бути стягнена з відповідача у зв`язку з відсутністю належного підтвердження понесених стороною витрат.
Касаційне оскарження
13. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати додаткову постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2021 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ НП в Хмельницькій області судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3632,00 грн.
14. Підставою для касаційного оскарження зазначеного судового рішення позивач зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). У цьому зв`язку пояснив, що оскаржуване судове рішення ухвалене без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 11 червня 2020 року у справі № 821/227/17, від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17, від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц.
15. З-поміж іншого зауважив, що на підтвердження витрат на правничу допомогу адвоката надав суду усі необхідні документи, зокрема квитанцію, яка підтверджує факт оплати наданих йому послуг. Додав також, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловлював позицію стосовно того, що є належним підтвердженням цих витрат, приміром, це може бути квитанція, довідка чи іншої (довільної) форми документ, який підтверджуватиме факт отримання коштів від клієнта.
16. Переконує, що журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, про який зазначив апеляційний суд, не є документом, який підтверджує витрати на правничу допомогу. Вважає, що висновки цього суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, суперечать правозастосовній практиці суду касаційної інстанції, тож просить задовольнити вимоги його касаційної скарги.
17. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив про те, що погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо того, що квитанції до прибуткового касового ордера, яку надав позивач, недостатньо для підтвердження сплати гонорару в сумі 3632,00 грн. Тому просить залишити без змін додаткову постанову суду апеляційної інстанції від 10 березня 2021 року.
Релевантні джерела права
18. Відповідно до частини першої статті 134 КАС витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
19. Згідно з частиною другою статті 134 КАС за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
20. Відповідно до частини третьої статті 134 КАС для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
21. За частиною четвертою статті 134 КАС для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
22. Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
23. Згідно з частинами шостою-сьомою статті 134 КАС у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
24. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
25. Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Висновки Верховного Суду
26. В аспекті заявлених підстав для касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції колегія суддів має відповісти на питання щодо належного документального підтвердження понесених витрат на правничу допомогу як підстави для її відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. У контексті цієї справи акцентується на журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, відсутність якого, як можна зрозуміти з мотивації апеляційного суду, ставить під сумнів оплату наданих адвокатом послуг, що в підсумку слугувало підставою для відмови у стягненні (на користь позивача) витрат на професійну правничу допомогу.
27. У наданій для порівняння на відповідність правильному правозастосуванню постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду не висловлювала правової позиції стосовно розподілу витрат на правову допомогу, адже обсягу встановлених у тій обставин і досліджених доказів було недостатньо для того, щоб вирішити це питання. З цих мотивів Велика Палата направила справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зауваживши з цього приводу, що цей суд, з висновком якого погодився й касаційний суд (Вищий адміністративний суд України), не досліджував належність та допустимість наданих позивачем доказів на підтвердження витрат на правову допомогу, а лише зазначив, що надані позивачем документи не містять вимог щодо відшкодування витрат, які визначенні у частині першій статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".
28. У постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19 17 Верховний Суд (у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду), залишаючи без змін оскаржені судові рішення, зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
29. Таку саму думку Верховний Суд висловив у постанові від 11 червня 2020 року у справі № 821/277/17 (хоча з огляду на неповноту дослідження доказів у цій частині направив її на новий розгляд до суду апеляційної інстанції) та в постанові від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц (у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду).
30. У постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16 Верховний Суд (у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду) з приводу розподілу судових витрат зазначив, що виходячи з приписів норм глави 6 розділу II та глави 3 розділу III КАС, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги. Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії. У цьому зв`язку суд касаційної інстанції (у вимірі обставин тієї справи) зауважив, що матеріали справи містять договір про надання правової допомоги від 29 березня 2016 року додаток до договору № 1, у якому наведено остаточний розрахунок погодинної вартості послуг (6 годин), акт виконаних робіт від 14 квітня 2016 року, квитанцію від 29 березня 2016 року про оплату послуг позивачем. На цій підставі суд касаційної інстанції виснував, що позивач надав суду документально підтверджені судові витрати на правову допомогу.
31. У постанові від 11 червня 2019 року у справі № 826/841/17 Верховний Суд (у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду) лише констатував, що в обсязі наданих доказів (договір, акт виконаних робіт)суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо стягнення витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
32. У постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц 17 Верховний Суд (у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду) свою правову позицію стосовно підтвердження витрат на правничу допомогу висловив на прикладі конкретних обставин тієї справи, зосередившись на копії квитанції до прибуткового касового ордера. Зокрема цей суд висловив застереження з приводу належності такого доказу на підтвердження оплати правової допомоги, щодо стягнення понесених витрат на яку заявлено вимоги, зважаючи на те, що вказана в цій квитанції дата передує укладенню договору.
33. Підсумовуючи наведені у вказаних судових рішеннях підходи, позиції суду касаційної інстанції щодо розподілу витрат на правничу допомогу адвоката передусім зазначимо, що це питання, хоча і не є предметом спору, для вирішення кого заявлено позов, але усе ж пов`язане з ним і вимагає вирішення нарівні з вирішенням спору по суті позовних вимог.
34. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката також потребують належного документального підтвердження, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд у зазначених судових рішеннях. Визначений у них орієнтир, яким мають керуватися суди нижчих інстанцій при вирішенні питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу адвоката, головним чином вимагає повного і всебічного дослідження доказів, якими підтверджується надання правничої допомоги, особливо її вартість і оплата. Зважаючи на те, що понесені витрати відшкодовуватиме інша сторона, дослідження цих доказів вимагає ретельного підходу, адже їх стягнення, з одного боку, є компенсацією (певною мірою вимушених) фінансових затрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, але водночас ця компенсація не може бути надмірною. Тож окрім того, що витрати на правничу допомогу мають бути документально доведеними, вони мають відповідати також критерію співмірності у розумінні частини п`ятої статті 134 КАС.
35. Повертаючись до цієї справи нагадаємо, що позивачу відмовили у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу з тих мотивів, що він не надав журналу реєстрації прибуткових і видаткових касових документів.
36. Нормативною підставою для такого аргументу суду апеляційної інстанції слугували норми підпункту 10 пункту 3 і пункту 33 Положення № 148, текст яких написано вище.
37. Зауважимо, що у вимірі наведеної правозастосовної практики Верховного Суду журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів не згадується як документ, який може підтверджувати чи, навпаки, спростовувати факт оплати вартості правничої допомоги адвоката. Понад те, очікувати, що позивач як клієнт (адвоката) може мати доступ до таких документів чи вимагати їх надання видається безпідставним. Окрім того, що облік касових документів зовсім не стосується предмету договірного регулювання його відносин з адвокатом, організація роботи адвоката з фінансовими документами на кшталт журналу їх реєстрації, а також обліку коштів, отриманих за надані послуги, стосується суто його професійної діяльності і є відповідальністю адвоката.
38. Утім, у контексті цієї справи колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке. Як у додатковій постанові, так і в касаційній скарзі згадується, що на підтвердження оплати вартості наданої правової допомоги позивач надав (копію) квитанції № 251984.
39. Суд апеляційної інстанції розцінив цей документ як "квитанцію до прибуткового касового ордера" типової форми № КО-1 (додаток 2 до Положення № 148). Цим можна пояснити вибір нормативного регулювання, яке, по суті, лягло в основу судового рішення, яке є предметом касаційного перегляду.
40. Водночас, квитанція, яку надав позивач, відповідає формі № ПО-Д2, затвердженої наказом Укрсоюзсервісом від 29 вересня 1995 року № 8 "Про затвердження форм документів суворої звітності та Інструкції щодо їх використання". Вочевидь, що це не "квитанція до прибуткового касового ордера", що теж дає підстави вважати, що висновки суду апеляційної інстанції основуються на помилковому підході.
41. З огляду на межі касаційного перегляду, встановлені у статті 341 КАС, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази і давати їм правову оцінку. Однак, в аспекті цієї справи для правильного вирішення вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу потрібно з`ясувати факт їх понесення, зокрема оплати їх вартості. Тому квитанція № 251984, яку надав позивач на підтвердження оплати послуг адвоката, потребує належної правової оцінки, зокрема з урахуванням нормативного регулювання сфери правовідносин, у яких застосовується цей документ.
42. Суд апеляційної інстанції цього не зробив, адже помилково надав правову оцінку документам, які не мають відношення до взаємовідносин позивача і його адвоката щодо надання правничої допомоги в цій справі ("квитанції до прибуткового касового ордера" і журналу реєстрації прибуткових і видаткових касових документів). Як наслідок цей суд не дослідив належним чином документа, яким позивач (насправді) доводить факт понесення витрат на правничу допомогу адвоката, що власне і зумовлює необхідність нового розгляду справи (у цій частині).
43. Відповідно до частин першої, другої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
44. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
45. Відповідно до часини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або <…>.
46. В обсязі встановлених в цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин (в аспекті заявлених вимог касаційної скарги) колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції щодо розподілу судових витрат не відповідають правозастосовним висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19 17, від 11 червня 2020 року у справі № 821/277/17 та від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц. Проте, як уже згадано вище, для правильного вирішення цього спору потрібно дослідити докази й уже тоді, з урахуванням також існуючої правозастосовної практики Верховного Суду, вирішити питання про обґрунтованість вимог про відшкодування витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд