ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2021 року
м. Київ
справа № 300/2781/20
адміністративне провадження № К/9901/10918/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 300/2781/20
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1349 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій
за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Жарський Тарас Володимирович,
на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року, постановлену суддею Боршовським Т.І.
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року, ухвалено у складі колегії суддів: головуючого судді Большакової О.О., суддів: Затолочного В.С., Кушнерика М.П.,
УСТАНОВИВ:
Суть спору
1. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини А1349 (далі - відповідач), у якому просить:
1.1. визнати протиправними дій відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні позивача, а саме - невиплати у день звільнення грошової компенсації вартості за не отримане речове майно;
1.2. стягнути з Військової частини А1349 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошової компенсації вартості за не отримане речове майно) за період з 11 жовтня 2019 року по день фактичної виплати заборгованості грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 квітня 2020 року терміном 202 дня із розрахунку 469,79 грн в день у сумі 94897,58 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. 25 листопада 2020 року на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від Військової частини А1349 надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду через пропуск строку звернення до суду з цим позовом. Відповідач зазначив про те, що позивачу виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 28054,56 грн 04 травня 2020 року, тоді як позивач звернувся до суду лише 13 жовтня 2020 року.
3. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, у зв`язку із невідповідністю адміністративного позову вимогам, встановлених частиною 6 статті 161, частиною першою статті 123 КАС України у спосіб усунення недоліків позовної заяви визначено шляхом подання: заяви про поновлення строку звернення до суду із вказаним позовом та наданням доказів поважності причин його пропуску.
4. 22 грудня 2020 року до Івано-Франківського окружного адміністративного суду подано заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій вказано на дотримання ОСОБА_1 строків звернення до суду з цим позовом. В обґрунтування таких доводів позивач зазначив, що до спірних правовідносин підлягають застосування норми частини другої статті 233 КЗпП України, згідно якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
5. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року, залишеною без змін постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року, позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
6. Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачу виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 28054,56 грн 04 травня 2020 року, тоді як позивач звернувся до суду лише 13 жовтня 2020 року, тобто з порушенням місячного строку звернення до суду визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України. При цьому, суд апеляційної зазначив, що позивач не заявляв про недоплату йому 427,23 грн компенсації і стягнення такої не було предметом позовних вимог у даній справі. Доказів існування поважних причин пропуску строку звернення до суду, тобто обставин, які б об`єктивно перешкодили йому звернутися до суду у межах встановленого строку, судам попередніх інстанцій надано не було.
6.1. При цьому, апеляційний суд відхилив доводи апелянта про неврахування судом першої інстанції запроваджених карантинних заходів, які полягали у продовженні процесуальних строків з огляду на те, що позов було подано лише 13 жовтня 2020 року, тобто з порушенням місячного строку з дня закінчення періоду, коли на законодавчому рівні було продовжено строки у зв`язку з установленням карантину (відповідно Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)").
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
7. 29 березня 2021 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Жарський Тарас Володимирович, у якій скаржник просить скасувати ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
8. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач недоотримав 427,23 грн компенсації. Отже, суди безпідставно встановив, що перебіг строку розпочався 04 травня 2020 року, коли позивач дізнався про виплату йому 28054,56 грн. Скаржник вважає, що позивач дізнався про порушення його права 07 жовтня 2020 року, коли отримав довідку Військової частини А 1349 № 350/484/1/1583, що грошова компенсація була зарахована позивачу.
8.1. Скаржник зауважує, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
9. 29 березня 2021 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
10. Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 09 червня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи.
12. 24 травня 2021 року від Військової частини А 1349 надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняті судами попередніх інстанцій залишити без змін. Вказує на те, що грошову компенсацію за не отримане майно позивачу було перераховано Військовою частиною А 1349 29 квітня 2020 року, а з адміністративним позовом позивач звернувся тільки 13 жовтня 2020 року, тобто з пропуском із пропуском місячного строку звернення до суду. Вказує на те, що строк звернення з позовом про стягнення компенсації починається обчислюватися з дня фактичного розрахунку. Такий висновок зробив Конституційний Суд у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012. Крім того, відповідач просить взяти до уваги постанову Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20.
12.1. При цьому відповідач зазначив, що беручи розрахунки із витягу відомості № 62/1 грошової компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 грошова компенсація за не отримане речове майно складає 28481,79 грн, а військовий збір складає 1,5% від 28481,79 грн дорівнює 427,23 грн, а тому сума, яка виплачена позивачу складає 28054,56 грн (28481,79 грн - 427,23 грн). Тож, сума, яку позивач вважає недоплаченою, є сумою відрахованого військового збору.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.
13. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.
14. Спірні правовідносини у цій справі склались з приводу стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до статей 116, 117 КЗпП України, у зв`язку з невиплатою позивачу у день його звільнення з військової служби компенсації за неотримане речове майно. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом.
15. Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
16. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
17. Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
18. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
19. Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
20. Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
21. Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 статті 4 КАС України).
22. Оскільки ОСОБА_1 проходив військову службу та звільнений з неї у запас відповідно до пункту "б" (за станом здоров`я) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", то цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби.
23. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
24. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
25. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
26. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
27. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України.
28. Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
29. Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 2371 цього Кодексу.
30. Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
31. За приписами частини першої статті 19 ЦПК України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми ЦК України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
32. Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі №240/532/20 (постанова від 11 лютого 2021 року) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки.
33. Установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
34. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п?ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
35. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
36. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п?ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
37. Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11 лютого 2021 року в справі №240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах та погодився з висновком щодо застосування частини п?ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 4 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).
38. Також варто вказати, що аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 року (справа 821/1083/17) зазначила таке.
39. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
40. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
41. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
42. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
43. Верховний Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
44. Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
45. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
46. Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
47. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом, за витіком яких правовідносини вважаються усталеними.
48. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
49. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
50. Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду. Особа, яка заявляє клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
51. Як слідує з матеріалів справи та встановлено судами, звільнення ОСОБА_1 відбулося 09 жовтня 2019 року. Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 здійснено 04 травня 2020 року.
52. Отже, перебіг строку звернення до суду з позовом у справі, що розглядається, розпочався 05 травня 2020 року (наступний день за днем остаточного розрахунку), а сплив зазначений строк, відповідно, 05 червня 2020 року. Оскільки позивач звернулася до суду з позовом 13 жовтня 2020 року, то він пропустила місячний строк звернення до суду з позовом.
53. При цьому, як слідує з матеріалів справи, позивач не заявляв про недоплату йому 427,23 грн компенсації і стягнення такої не було предметом позовних вимог у даній справі.
54. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 04 травня 2020 року було виплачено 28054,56 грн грошової компенсації за речове майно (28481,79 грн (нараховано) - 427,23 грн (військовий збір 1,5%) = 28054,56 грн. (виплачено)).
55. Отже, доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги неповне здійснення розрахунку при вирішенні питання про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошової компенсації вартості за неотримане майно) за період з 11 жовтня 2019 року по 29 квітня 2020 року є безпідставними.
56. Ураховуючи викладене, висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо обмеження права ОСОБА_1 на звернення до суду з цим адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з нею остаточного розрахунку ґрунтується на правильному застосуванні судом статті 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.
57. Оцінюючи обставини звернення ОСОБА_1 з позовом до суду, із урахуванням положень частини п`ятої статті 122 КАС України суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
58. Положеннями частин третьої статті 123 КАС України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
59. За таких обставин, а також за відсутності поважних підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку про залишення позовної заяви без розгляду.
60. Ураховуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.
61. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
62. Оскільки висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні, то касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Жарський Тарас Володимирович необхідно залишити без задоволення.