ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/6235/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Херсонгаз"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020
та рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2020
у справі № 910/6235/20
за позовом Акціонерного товариства "Херсонгаз"
до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
про відшкодування шкоди 642 966,00 грн.
За результатами розгляду апеляційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство "Херсонгаз" (далі - АТ "Херсонгаз", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКР, відповідач) про відшкодування шкоди, завданої протиправною бездіяльністю відповідача у розмірі 642 966,00 грн на підставі статті 1173 ЦК України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку із протиправною бездіяльністю відповідача позивач не мав об`єктивної можливості в повному обсязі та вчасно здійснювати розрахунки з постачальником природного газу, що призвело до завдання шкоди позивачу у розмірі 642 966 грн, яка складається із стягнутих з нього на користь відповідача за рішеннями судів у справах № 923/230/18, № 923/1101/17, № 923/228/18, № 923/229/18, № 923/1098/17 та № 923/227/18 сум пені, 3% річних, інфляційних нарахувань та судового збору.
Наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданою позивачу шкодою останній вбачає в тому, що виключно за умови встановлення відповідачем економічно обґрунтованого тарифу позивач міг уникнути заподіяної шкоди, - вчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунок із постачальником природного газу.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2020 у справі №540/1240/19 визнано протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, яка полягає у не встановленні економічно обґрунтованого тарифу на послуги з розподілу природного газу для Акціонерного товариства "Херсонгаз", а також зобов`язано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг встановити для Акціонерного товариства "Херсонгаз" економічно обґрунтований тариф на розподіл природного газу, зокрема, включивши до складу такого тарифу компенсацію недоотриманої тарифної виручки, різниці в цінах на ВТВ за 2016 - 2018 роки та недоотримання фінансування за І, ІІ та ІІІ квартали 2019 року за статтями "Витрати на заробітну плату", "Нарахування на зарплату" та "Вартість газу на технологічні потреби" у загальному розмірі 330 700,6 тис. грн у строк - 30 днів з моменту набрання законної сили цим рішенням.
Посилаючись на висновки, викладені у вказаній постанові, позивач вважає, що він з вини відповідача не мав об`єктивної можливості в повному обсязі та вчасно здійснювати розрахунки з постачальником природного газу, що призвело до завдання йому шкоди у розмірі 642 966 грн, яка складається із стягнутих з нього на користь відповідача за рішеннями судів у справах № 923/230/18, № 923/1101/17, №923/228/18, № 923/229/18, № 923/1098/17 та № 923/227/18 сум пені, 3% річних, інфляційних нарахувань та судового збору.
Вказаними рішеннями Господарського суду Херсонської області у справах №923/230/18, № 923/1101/17, № 923/228/18, № 923/229/18, № 923/1098/17 та №923/227/18 стягнуто з АТ "Херсонгаз" (споживач, позивач) на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) пеню, 3% річних, інфляційні витрати та судовий збір на загальну суму 642966,00 грн у зв`язку із порушенням позивачем строків оплати за поставлений йому природний газ.
Наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданою позивачу шкодою останній обґрунтував тим, що виключно за умови встановлення відповідачем економічно обґрунтованого тарифу позивач міг уникнути заподіяної шкоди, - вчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунок із постачальником природного газу.
З урахуванням наведених обставин, позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування йому 642 966,00 грн шкоди, яка завдана протиправною бездіяльністю відповідача на підставі статті 1173 ЦК України.
Короткий зміст рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2020 у справі №910/6235/20 у позові відмовлено повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2020 залишено без змін.
Судові рішенням мотивовані тим, що позивачем не доведено наявність складу цивільного правопорушення, як умови відшкодування шкоди на користь AT "Херсонгаз"", відповідно до статті 1173 ЦК України, зокрема, причинно-наслідкового зв`язку між протиправною бездіяльністю органу державної влади (Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг) та шкодою, якої позивач зазнав у зв`язку із стягненням з нього пені, 3% річних, інфляції та судового збору за судовими рішеннями у справах № 923/230/18, № 923/1101/17, № 923/228/18, №923/229/18, № 923/1098/17 та № 923/227/18.
Суди зауважили, що безпосередніми підставами (причинами) стягнення з позивача у даній справі пені, 3% річних, інфляції та судового збору за судовими рішеннями у справах № 923/230/18, № 923/1101/17, № 923/228/18, № 923/229/18, № 923/1098/17 та № 923/227/18 на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" були не дії/бездіяльність відповідача у даній справі, а порушення АТ "Херсонгаз" умов укладених із ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" договорів поставки природного газу в частині порушення строків оплати за отриманий газ.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанції AT "Херсонгаз" (скаржник) звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2020 у справі № 910/6235/20.
АТ "Херсонгаз" стверджує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права та зазначає в якості підстав касаційного оскарження пункти 1, 3 частини другої, підпункти а, в пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилаючись на таке:
- не застосування до спірних правовідносин висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18;
- відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах в частині підстав для стягнення матеріальної шкоди відповідно до статей 1173, 1175 ЦК України, заподіяної внаслідок незаконних дій органів державної влади, зокрема у зв`язку зі скасуванням в судовому порядку нормативно-правового акта та внаслідок бездіяльності, що полягає у не встановленні економічно обґрунтованого тарифу на розподіл природного газу;
- в порушення норм процесуального права суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; апеляційним судом залишено поза увагою той факт, що виключно за умови встановлення відповідачем економічно обґрунтованого тарифу позивач міг уникнути заподіяної шкоди - вчасно та в повному обсязі здійснити розрахунки з постачальниками природного газу для ВТВ для забезпечення балансування;
- касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін оскаржувані рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020.
Відповідач вважає, що встановивши відсутність всіх елементів складу цивільного правопорушення, як необхідної умови відшкодування шкоди на користь AT "Херсонгаз", суди дійшли правомірного та обґрунтованого висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачем, а тому в позові про відшкодування позивачу відповідачем 642 966,00 грн. шкоди слід відмовити.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій
08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким, зокрема, змінено підстави касаційного оскарження судових рішень.
Цим Законом від 15.01.2020 № 460-XI законодавець звузив критерії допустимості, які дозволяють звернутися до Верховного Суду з касаційною скаргою, встановивши конкретні випадки, в яких рішення судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку.
До того ж, частиною першою статті 300 ГПК України у редакції Закону від 15.01.2020 № 460-XI визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень наведених норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15 г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
Щодо доводів скаржника про неврахування судами першої та апеляційної інстанції правового висновку про стягнення шкоди (збитків) на підставі статей 1173, 1174 ЦК України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2020 у справі №9 25/1196/18, колегія суддів зазначає таке.
У справі № 925/1196/18 позов було заявлено щодо стягнення збитків, завданих позивачу (ФОП Понуровський Ю.О.) протиправними діями службових осіб ДПІ, на підставі статей 16, 22, 1166, 1173 ЦК України, статті 47 ГК України, статей 5, 21 Податкового кодексу України. Позивач покликався на порушення свого права тим, що відповідач (ГУ ДФСУ), незважаючи на наявність чинного договору про визнання електронних документів, безпідставно припинив реєстрацію податкових накладних, що подавалися позивачем, у зв`язку із чим останній був фактично позбавлений можливості здійснювати свою підприємницьку діяльність упродовж зазначеного періоду; унаслідок таких протиправних дій він як суб`єкт підприємницької діяльності поніс втрати майнового характеру (збитки), а саме: 200 000 грн пені та 3 992 грн судового збору, стягнутих з позивача за рішенням господарського суду у зв`язку з невиконанням своїх зобов`язань за договором поставки; 11 800 грн втрат на юридичні послуги, понесених у зв`язку з необхідністю захисту прав, честі та гідності, а також ділової репутації у кримінальному провадженні. Також, ураховуючи вимушене призупинення підприємницької діяльності, позивач просив стягнути на його користь неодержаний прибуток (втрачена вигода), що розрахований з урахуванням прибутку, отриманого позивачем за попередній звітній період.
Отже, суб`єктний склад сторін, об`єкт і предмет правового регулювання у цих справах є різними, фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, відмінні.
Водночас, правова позиція Великої Палати Верховного Суду у питанні особливостей деліктної відповідальності органів державної влади, що викладена в постанові від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 (провадження № 12-153гс19) щодо необхідності наявності трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявності шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, доведення наявність цих умов позивачем, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України, була врахована судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень у справі, що розглядається, і колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для відступлення від такого висновку у даній справі.
Крім того, у пункті 6.19 вказаної постанови зазначено, що процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством.
Судами попередніх інстанцій у цій справі № 910/6235/20 встановлено, що позивачем не доведено наявність складу цивільного правопорушення, як умови відшкодування шкоди на користь AT "Херсонгаз", відповідно до статті 1173 ЦК України, зокрема, причинно-наслідкового зв`язку між протиправною бездіяльністю органу державної влади (Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг) та збитками, які позивач зазнав у зв`язку із стягненням з нього пені, 3% річних, інфляції та судового збору за судовими рішеннями у справах № 923/230/18, №923/1101/17, № 923/228/18, № 923/229/18, №923/1098/17 та № 923/227/18.
Враховуючи викладене вище, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Щодо оскарження постанови суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України
Обґрунтовуючи передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставу касаційного оскарження АТ "Херсогнгаз" стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах в частині підстав для стягнення матеріальної шкоди відповідно до статей 1173, 1175 ЦК України, заподіяної внаслідок незаконних дій органів державної влади, зокрема у зв`язку зі скасуванням в судовому порядку нормативно-правового акта та внаслідок бездіяльності, що полягає у не встановленні економічно обґрунтованого тарифу на розподіл природного газу.
Надаючи оцінку цьому доводу скаржника суд касаційної інстанції, виходячи з приписів статті 300 ГПК України щодо меж касаційного перегляду, зважає на таке.
У постанові Верховного Суду від 06.08.2020 у справі № 910/13541/17 за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" (далі - АТ "Криворіжгаз") до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями відповідачів, у розмірі 75 083 550,48 грн з Державного бюджету України вже був викладений висновок щодо питання застосування норм права у правовідносинах, подібних до тих, які виникли у цій справі № 910/6235/20.
Аналогічно справі, що розглядається, у справі № 910/13541/17 в обґрунтування позовних вимог позивач стверджував, що через встановлені Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг тарифи на послуги розподілу природного газу (на транспортування природного газу розподільними трубопроводами), що діяли у 2014 та 2015 роках та є економічно необґрунтованими і збитковими, АТ "Криворіжгаз" змушене було придбавати природний газ для покриття таких нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат за власні кошти, невраховані у тарифі на розподіл, і які не були компенсовані державою.
Ці тарифи було встановлено, зокрема, на підставі наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 02.03.2015 № 122 "Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2015 рік", який в частині затвердження граничних розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат для тридцятьох газорозподільних підприємств (додаток до наказу), в тому числі і позивача, скасовано постановою Окружного адміністративного суду від 25.09.2015 у справі №826/15132/15.
При обґрунтуванні розміру шкоди позивач виходив з різниці між визначеною ним самим фактичною кількістю газу, використаного на компенсацію нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат, та обсягом цих втрат/витрат, який передбачено структурою затвердженого тарифу, помноженої на ціни природного газу, що діяли під час затвердження тарифу.
У справі № 910/13541/17 Верховний Суд вказав, що повноваження щодо встановлення тарифу на розподіл природного газу за своєю природою є дискреційними, отже враховуючи що органом, уповноваженим на формування цінової політики встановлення тарифу на розподіл природного газу є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про те, що ані позивач, ані господарський суд не вправі самостійно визначати рівень тарифу, який є економічно вигідним для позивача, оскільки установлення тарифу є виключною компетенцією органу державного регулювання (регулятора) відповідно до пункту 7 частини третьої статті 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", який діяв до 01.10.2015, та частин третьої і шостої статті 4 Закону України "Про ринок природного газу", який діє з 01.10.2015.
Залишаючи без змін постанову апеляційного суду про відмову у задоволенні позову Верховний Суд вказав, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, ці норми не заперечують обов`язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
Такий правовий висновок є усталеним, неодноразово викладався Верховним судом, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, був врахований апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови і колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для відступлення від такого висновку у даній справі.
У справі № 910/13541/17 суди апеляційної і касаційної інстанцій виходили з того, що оскільки розмір обсягів фактичних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу судово-економічною експертизою не підтверджений, отже зважаючи, що в ній відсутні відповіді на питання обсягу фактичних втрат і витрат природного газу позивача у період 2014-2015 роках, не можна вважати доведеними твердження, що установлений НКРЕКП рівень тарифу є економічно невигідними для позивача.
Відтак, у постанові від 06.08.2020 Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про не доведеність позивачем, як економічної невигідності встановленого НКРЕКП тарифу через урахування у його структурі визначеного Наказом № 122 максимально допустимого обсягу нормативних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу для АТ "Криворіжгаз", так і обсягів фактично понесених позивачем таких втрат/витрат природного газу, а також причинно-наслідкового зв`язку між встановленим НКРЕКП рівнем тарифу, та некомпенсованими затратами позивача на придбання природного газу, за його твердженням, для покриття таких фактичних втрат/витрат.
Таким чином, у справі № 910/13541/17 Верховний Суд в контексті застосування статей 1173, 1175 ЦК України до спірних правовідносин вказав на необхідність доведення позивачем (газорозподільним підприємством) складу деліктного зобов`язання у правовідносинах із встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу (на транспортування природного газу розподільними трубопроводами), зокрема, економічної невигідності встановленого НКРЕКП рівня цього тарифу через зменшення (неврахування) у його складі розрахованих максимально допустимих річних нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу, фактичного обсягу понесених нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу у спірний період та причинно-наслідкового зв`язку між встановленим рівнем тарифу та заявленою до стягнення шкодою.
Висновки, викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 910/13541/17, підтримані Верховним Судом при розгляді справи № 910/9814/17 за касаційною скаргою АТ "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 у справі за позовом АТ "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз" до Міністерства енергетики України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Державна казначейська служба України, про стягнення 118 666 130,99 грн.
Отже, наведена скаржника підстава касаційного оскарження - відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, спростовується висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 06.08.2020 у справі № 910/13541/17, від 15.04.2021 у справі № 910/9814/17.
Крім того, Суд вважає за необхідне зазначити, що визначивши пункти 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження, доводи касаційної скарги суперечать самі собі, оскільки, зазначаючи, що суди застосували норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (справа № 925/1196/18), скаржник вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Стосовно посилання скаржника не дослідження апеляційним судом усієї сукупності зібраних у справі доказів Верховний Суд зауважує, що згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Доводи скаржника щодо не дослідження доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; залишення поза увагою факту, що виключно за умови встановлення відповідачем економічно обґрунтованого тарифу позивач міг уникнути заподіяної шкоди - вчасно та в повному обсязі здійснити розрахунки з постачальниками природного газу для ВТВ для забезпечення балансування, фактично зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення та в цілому до заперечення результату розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, а відтак колегією суддів відхиляються з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені частиною другою статті 300 ГПК України.
Враховуючи наведене у задоволенні касаційної скарги АТ "Херсонгаз" з підстав не дослідження доказів необхідно відмовити, оскільки судом касаційної інстанції посилання скаржника на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктами 1, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу визнано необґрунтованим.
Стосовно посилання в касаційній скарзі на підпункти а, в пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України колегія суддів зазначає, що за приписами частини третьої статті 287 ГПК України визначені в підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини третьої цієї статті Кодексу підстави стосуються питання наявності підстав касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та не можуть слугувати підставою для їх скасування.
Доводи скаржника про те, що касаційна скарга стосується питань права, яке має фундаментальне значення, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасників справи, фактично зводяться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.
Вочевидь, незгода скаржника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не має розглядатися як така обставина, що впливає на визначення справи як такої, що становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Досліджуючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд звертає увагу, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27, 20.05.2010).
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, § 24, 09.10.1979 та "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, § 43, 15.02.2000).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", заява № 9562/81, § 56, 02.03.1987.
Також, Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine"). Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Водночас, процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведена правова позиція викладена в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №910/4647/18).