ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2021 року
м. Київ
справа №815/6481/16
адміністративне провадження №К/9901/41609/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року (головуючий суддя - Завальнюк І.В.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Кравченко К.В., судді - Лук`янчук А.В., Градовський Ю.М.)
у справі №815/6481/16
за позовом Приватного підприємства "Аргумент"
до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2016 року Приватне підприємство "Аргумент" (далі - позивач, платник, ПП "Аргумент", Підприємство) звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ДПІ у Приморському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.
На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про відсутність у контролюючого органу правових підстав для проведення перевірки платника, що свідчить про незаконність проведення відповідачем перевірки Підприємства та унеможливлює прийняття за результатами її проведення будь-яких законних рішень.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2017 року, адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі від 04.11.2016 № 0025821202 та № 0025831202;
- стягнуто з ДПІ у Приморському районі м. Одеси на користь Підприємства судові витрати в сумі 1378,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що камеральна перевірка Підприємства з питання своєчасності сплати податку на додану вартість за 2016 рік проведена контролюючим органом всупереч обмежень, встановлених пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", а тому оскарженні податкові повідомлення-рішення, що були прийняті за результатами цієї перевірки, є протиправними та підлягають скасуванню.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про протиправність проведення контролюючим органом камеральної перевірки Підприємства є необґрунтованими, оскільки положення пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", перш за все, стосуються документальних та фактичних перевірок платників податків і жодним чином не впливають на здійснення податковими органами контролю з питань своєчасності подання податкової звітності, її відповідності вимогам статті 49 Податкового кодексу України, а також своєчасності сплати своїх податкових зобов`язань суб`єктом господарювання.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
Від позивача відзиву на касаційну скарги не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
20 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами контролюючого органу проведено камеральну перевірку платника податку на додану вартість ПП "Аргумент" з питання своєчасності сплати податку на додану вартість, за результатами якої складно акт від 29.09.2016 року №4985/15-53/12-02 (надалі - Акт перевірки).
Як вбачається з Акта перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Підприємством вимог:
- пункту 57.1 статті 57, пункту 203.2 статті 203 Податкового кодексу України, а саме несвоєчасну сплату платником узгодженої суми податку на додану вартість.
На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 04.11.2016:
- №00258212002, яким за порушення строку сплати грошового зобов`язання з податку на додану вартість зобов`язано ПП "Аргумент" сплатити штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 13937,06 грн;
- №0025831202, яким за порушення строку сплати грошового зобов`язання з податку на додану вартість зобов`язано Підприємство сплатити штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 4,11 грн.
Вважаючи зазначені податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, Суд виходить з наступного.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.
Відповідно до п.76.1 ст.76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.
Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.
Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.
Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку про те, що камеральна перевірка є одним із видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), та є способом здійснення контрольної функції, що проводиться в приміщенні податкового органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість.
Особливості камеральної перевірки полягають у тому, що її проведення не потребує наказу керівника податкового органу або іншого спеціального дозволу чи направлення, згоди платника податків та його присутності. Метою камеральної перевірки є виявлення в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування, єдиних реєстрів, арифметичних та/або методологічних помилок або інших відомостей, які призвели до заниження або завищення податкового зобов`язання чи інших порушень. Камеральній перевірці підлягає уся податкова звітність суцільним порядком. Камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей камеральною перевіркою не охоплюється.
Пунктом 3 розділу ІІ ";Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII установлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік Державною фіскальною службою України та її територіальними органами, Державною фінансовою інспекцією та її територіальними органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб`єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.
Зазначене обмеження не поширюється:
з 1 січня 2015 року на перевірки суб`єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;
з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи-підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.
Зі змісту Пояснювальної записки до проекту Закону України "Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII вбачається, що метою законопроекту було покращення умов ведення бізнесу в Україні з одночасним підвищенням показників України в міжнародних рейтингах, а також підвищення ефективності використання ресурсів економіки, зокрема зменшення витрат підприємств на визначення податкових зобов`язань і складання податкової звітності та держави - на адміністрування податків, усунення недоліків діючого законодавства, які дозволяють великим платникам отримувати податкові вигоди, спрощення виконання податкового обов`язку малим бізнесом, зменшення податкового навантаження на малий бізнес.
Саме з метою зменшення адміністративного навантаження на суб`єктів господарювання з річним оборотом менше 20 мільйонів гривень, а також з метою ефективного використання ресурсів фіскальних органів було тимчасово обмежено здійснення щодо таких платників податків окремих видів податкових перевірок, проведення яких потребувало значних зусиль як із боку контролюючих органів, так і платників податків.
Разом із тим, проведення камеральних перевірок завдяки їх спрощеній процедурі не вимагає від платників податків будь-яких витрат часу та ресурсів, не створює будь-якого додаткового адміністративного навантаження, не перешкоджає нормальному здійсненню господарської діяльності.
Тлумачення наведених положень дає підстави вважати, що встановлені Законом України "Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII обмеження щодо проведення перевірок суб`єктів господарювання за певними умовами не стосуються камеральних перевірок, об`єктом яких є виключно дані, які знаходяться в розпорядженні податкового органу.
Відтак, висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо безпідставності проведення відповідачем камеральної перевірки та відсутності правових наслідків такого контрольного заходу з посиланням на дію мораторію у відповідний період на проведення таких перевірок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Разом з тим, за змістом підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів повинна бути предметом документальної перевірки.
Положення підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75, статті ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), які регулювали поняття та порядок проведення камеральних перевірок, не містили положень про охоплення камеральною перевіркою питань своєчасності сплати грошових зобов`язань.
Лише Законом України "Про внесення змін до ПК України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" від 21.12.2016 № 1797-VIII, який набрав чинності 01.01.2017, підпункт 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України доповнено абзацом другим такого змісту: "предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах".
Таким чином, у відповідача були відсутні повноваження під час проведення камеральної перевірки 29.09.2016 досліджувати питання своєчасності сплати позивачем узгоджених грошових зобов`язань.
У ситуації, що розглядається, орган доходів і зборів, здійснюючи дослідження питання своєчасності сплати позивачем податку на додану вартість, вийшов за межі предмету камеральної перевірки, у зв`язку з чим прийняті за результатами такої перевірки податкові повідомлення-рішення є неправомірними.
Відповідно до частини першої 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Статтею 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Таким чином, оскільки суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не допустили порушень норм процесуального права, а неправильне застосування норм матеріального права не призвело до ухвалення неправильних судових рішень по суті, вказані судове рішення слід змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -