ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2021 року
м. Київ
справа № 813/1931/17
касаційне провадження № К/9901/32731/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2017 року (головуючий суддя - Гулик А.Г.)
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Гудим Л.Я.; судді - Довгополов О.М., Шинкар Т.І.)
у справі № 813/1931/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕМБУД"
до Головного управління ДФС у Львівській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕМБУД" (далі - ТОВ "ЛЕМБУД"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області; відповідач; контролюючий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення від 21 грудня 2016 року № 0005341401.
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 24 липня 2017 року адміністративний позов задовольнив повністю.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ГУ ДФС у Львівській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2017 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на фіктивному (безтоварному) характері оспорюваних господарських операцій.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 06 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Львівській області.
Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
03 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ "ЛЕМБУД" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 06 травня 2015 року по 30 червня 2016 року, за результатами якої складено акт від 06 грудня 2016 року № 296/13-01-14-01/39780161.
Перевіркою встановлено порушення платником вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.5 статті 198, пункту 201.1 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку із заниженням податкових зобов`язань з податку на додану вартість внаслідок реалізації товарно-матеріальних цінностей Товариству з обмеженою відповідальністю "Елайтінг", Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича комерційна фірма "Електронспецсервіс", Приватному підприємству "Агентство безпеки Еліт Собр", Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційне рейтингове агентство "Незалежний страховий індекс", Товариству з обмеженою відповідальністю "Скіфремторг", а також надання послуг платної поруки перед кредиторами Товариству з обмеженою відповідальністю "Векас Груп", що мотивовано фіктивним характером проведених поставок.
Обґрунтовуючи свою позицію, ГУ ДФС у Львівській області звертало увагу на відсутність у контрагентів позивача достатніх ресурсів для провадження господарської діяльності (недостатня штатна чисельність працівників, кількість основних засобів, інших активів тощо), відсутність будь-якої інформації про зберігання товарів (немає даних щодо власних або орендованих складських приміщень, укладених угод на зберігання товарно-матеріальних цінностей, відомостей про місцезнаходження складів, їхньої площі, власника складських приміщень/орендодавця), а також інформації про транспортування товарно-матеріальних цінностей (немає даних щодо власних або орендованих транспортних засобів, посередників у транспортуванні).
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 грудня 2016 року № 0005341401, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 554188,31 грн за основним платежем та 138547,07 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до підпункту "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
За правилами пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення даних податкового обліку, у тому числі для формування податкових зобов`язань з податку на додану вартість, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими ТОВ "ЛЕМБУД" до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій.
Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його покупців, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних юридичних осіб, судових рішень, вироків тощо, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ "ЛЕМБУД" розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
Щодо твердження контролюючого органу про відсутність у покупців платника необхідних основних засобів, технологічних можливостей та трудових ресурсів, то колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на висновок Верховного Суду, викладений, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі №520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі №140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
Більш того, враховуючи принцип індивідуальної відповідальності платника податку, є безпідставним покладання на постачальника-позивача у справі додаткового обов`язку щодо здійснення перевірки технологічних та трудових ресурсів його покупців.
За таких обставин висновок судових інстанцій про необ`єктивність доводів контролюючого органу про фіктивний характер господарських операцій із реалізації ТОВ "ЛЕМБУД" товарно-матеріальних цінностей Товариству з обмеженою відповідальністю "Елайтінг", Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича комерційна фірма "Електронспецсервіс", Приватному підприємству "Агентство безпеки Еліт Собр", Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційне рейтингове агентство "Незалежний страховий індекс", Товариству з обмеженою відповідальністю "Скіфремторг", а також надання послуг платної поруки перед кредиторами Товариству з обмеженою відповідальністю "Векас Груп" ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДФС у Львівській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -