ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2021 року
м. Київ
справа № 804/10018/15
касаційне провадження № К/9901/31981/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року (головуючий суддя - Боженко Н.В.)
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Божко Л.А.; судді - Лукманова О.М., Круговий О.О.)
у справі № 804/10018/15
за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод"
до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Миртех"
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2015 року Приватне акціонерне товариство "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (далі - ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07 травня 2015 року № 0000384001.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 08 грудня 2015 року адміністративний позов задовольнив.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на безтоварному характері оспорюваних господарських операцій.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 серпня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську.
02 жовтня 2017 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також наголосив на реальному характері оспорюваних поставок.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
02 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" з питань дотримання вимог податкового законодавства України, правильності та повноти нарахування і сплати податків до бюджету при фінансово-господарських взаємовідносинах за липень та серпень 2014 року з Товариством з обмеженою відповідальністю "Миртех", за результатами якої складено акт від 15 квітня 2015 року № 199/28-01-40-01-00659101.
Перевіркою встановлено порушення платником вимог пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.2 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у загальному розмірі 978299,00 грн на підставі податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю "Миртех" за наслідками постачання запасних частин тепловоза ТЕ116 за договором від 25 липня 2014 року № 14053т та батарей акумуляторних 48ТН-450У2 за договором від 25 липня 2014 року № 14054т, з огляду на фіктивний характер проведених поставок.
Обґрунтовуючи свою позицію, СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську посилалася на відсутність у контрагента в достатній кількості основних засобів, технологічних можливостей та трудових ресурсів для виконання обумовлених поставок, а також звертала увагу на недоліки представлених для здійснення перевірки сертифікатів якості.
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 07 травня 2015 року № 0000384001, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 978299,00 грн за основним платежем та 489149,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.
Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: специфікацій; видаткових накладних; податкових накладних; платіжних доручень; товарно-транспортних накладних; сертифікатів якості; банківських виписок; документів, які свідчать про оприбуткування продукції та її використання платником у власній господарській діяльності.
Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його контрагента, як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваної юридичної особи, судових рішень, вироків тощо, не наведено об`єктивних доводів щодо здійснення ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
Щодо твердження контролюючого органу про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Миртех" необхідних основних засобів, технологічних можливостей та трудових ресурсів для виконання договірних зобов`язань, то колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на висновок Верховного Суду, викладений, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі №520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі №140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
За таких обставин висновок судових інстанцій про необ`єктивність доводів відповідача щодо неправомірності відображення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за здійсненими з Товариством з обмеженою відповідальністю "Миртех" господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -