ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2021 року
м. Київ
справа № 814/1751/16
адміністративне провадження № К/9901/41531/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного управління ДПС у Миколаївській області
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року (головуючий суддя - Біоносенко В.В.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Крусян А.В., судді - Вербицька Н.В., Джабурія О.В.)
у справі №814/1751/16
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Миколаївській області
третя особа - Кам`янська сільська рада Очаківського району Миколаївської області
про скасування податкових повідомлень - рішень,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, платник, ОСОБА_1 ) звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Очаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - відповідач, контролюючий орган, Очаківська ОДПІ), правонаступником якої є Головне управління ДПС у Миколаївській області, третя особа - Кам`янська сільська рада Очаківського району Миколаївської області про скасування податкових повідомлень - рішень.
На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила про протиправність визначення їй оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями сум грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік, оскільки це суперечить закріпленому у статті 4 Податкового кодексу України принципу стабільності, а тому оскаржувані податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2013 року, адміністративний позов задоволено:
- скасовано податкові повідомлення - рішення Очаківської ОДПІ від 24.06.2016 № 30889-13 та №30888-13;
- присуджено на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Очаківської ОДПІ судовий збір в сумі 551,21 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що визначення позивачу сум грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік не відповідає положенням Податкового кодексу України та є неправомірним.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті ним у межах повноважень та у спосіб, встановлений законом.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
20 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач є власником нежитлових приміщень, зокрема, літнього кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 226,00 кв.м., та торгівельного центру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 979,00 кв.м.
Посадовими особами контролюючого органу прийнято податкові повідомлення - рішення від 24.06.2016:
- № 30888-13, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірі 11924,22 грн;
- №30889-13, яким платнику визначено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірі 2752,68 грн.
Вважаючи зазначені податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон №71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Статтею 4 ПК України визначено основні засади податкового законодавства України.
Одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Статтею 265 ПК України визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 ПК України).
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.
Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначені спеціальні правові наслідки невиконання місцевої радою свого обов`язку щодо встановлення місцевих податків. Так, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що справляння невстановленого обов`язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки застосовується у разі якщо відповідне рішення місцевої ради (рішення про встановлення місцевих податків та зборів, передбачене підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України) не було прийнято.
Отже, для застосування наслідків, передбачених відпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов`язкового рішення про встановлення місцевого податку.
Відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов`язкового для справляння місцевого податку.
Таким чином, висновок щодо прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку можна зробити тільки після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України можуть розпочати справляння місцевого податку, який місцева рада повинна була встановити згідно з пунктом 10.2 статті 10 ПК України, але не встановила.
Відповідно, якщо протягом 2015 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, то виключно з 2016 року (тобто з початку планового періоду) можуть застосовуватися норми підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України.
В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року.
Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття відповідного рішення місцевою радою у 2015 році податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, міг справлятися не раніше 2016 року, що вірно було враховано судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи.
Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, колегія суддів вважає, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки запроваджені Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" зобов`язання щодо сплати податку на майно, відмінне від земельної ді лян ки виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.
Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції вважає, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та визначення позивачу грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік.
У спірних правовідносинах колегія суддів також застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, колегія суддів дійшла висновку про протиправність визначення позивачу грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -