ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2021 року
м. Київ
справа № 825/1647/17
адміністративне провадження № К/9901/48867/18
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
суддя-доповідач Гусак М. Б.,
судді Гімон М. М., Усенко Є. А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Чернігівській області) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року (суддя Д`яков В. І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року (судді Парінов А. Б., Беспалов О. О., Губська О. А.) у справі № 825/1647/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк", в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк", до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИЛА:
Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк", в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі - ПАТ "ВіЕйБі Банк"; Банк), звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Чернігівській області від 25 вересня 2017 року № 0021181206.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийнято під час здійснення процедури ліквідації банку, а тому дія Податкового кодексу України (далі - ПК України) на позивача не розповсюджується.
Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 21 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року, позов задовольнив.
При цьому суди виходили з того, що оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте податковим органом у період здійснення ліквідації Банку відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", таке рішення підлягає скасуванню.
Не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями, Головне управління ДФС у Чернігівській області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права при прийнятті рішень, просило скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Касаційна скарга розглядається у порядку, що діяв до 8 лютого 2020 року, відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", що набрав чинності у зазначену вище дату.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Суди встановили, що відповідачем проведено камеральну перевірку податкової звітності позивача.
Результати перевірки оформлені актом перевірки від 22 серпня 2017 року № 197/25-01-12-06-19017842, за висновками якого встановлено порушення позивачем строків сплати самостійно визначеного грошового зобов`язання з земельного податку, визначених пунктом 287.3 статті 287 ПК України.
На підставі висновків акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 25 вересня 2017 року № 0021181206, яким до позивача застосовано штраф 20% у розмірі 4061,11 грн.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.
Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Згідно з пунктом 287.3 статті 287 ПК України податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
За правилами статті 126 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Водночас, пунктом 1.3 статті 1 ПК України встановлено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
Ураховуючи наведене, для правовідносин, що виникають під час тимчасової адміністрації банку або ліквідації банку, яку здійснює уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), пріоритетними є норми Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI).
Згідно з пунктом 3 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку.
Відповідно до частини третьої статті 46 Закону № 4452-VI під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов`язаннями банку із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.
Судами встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року № 733 "Про віднесення Публічного акціонерного товаристві "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20 листопада 2014 року № 121 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ВіЕйБі Банк", згідно з яким з 2 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "ВіЕйБі Банк".
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 17 листопада 2015 року № 35 продовжено термін здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВіЕйБі Банк" від 20 березня 2015 року (включно).
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20 березня 2015 року № 63 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" і призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну Марину Анатоліївну строком на 1 рік з 20 березня 2015 року по 19 березня 2016 року включно.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 22 лютого 2016 року № 213 продовжений строк здійснення процедури ліквідації Банку та повноваження ліквідатора строком на два роки до 19 березня 2018 року включно.
Отже, призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку та початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" відбулися 20 березня 2015 року, а процедуру виведення банку з ринку розпочато ще у листопаді 2014 року. При цьому ПАТ "ВіЕйБі Банк" листами від 26 березня 2015 року № 20/1/3-4789, від 4 червня 2016 року № 18/1-11744 повідомляло податковий орган про початок процедури ліквідації банку та продовження її строків. Крім того, оголошення про ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" було опубліковано в газеті "Голос України" та Ніжинську ОДПІ повідомлено листом за вихідним номером 20/1/3-4789, про те що всі вимоги кредиторів приймаються протягом 30 днів з дня опубліковування зазначених відомостей в газеті "Голос України". Таким чином, станом на час прийняття оскаржуваного рішення відповідач був обізнаний про ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк".
Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що оскільки оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням нараховано штраф 25 вересня 2017 року, тобто, у період здійснення ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк", таке рішення підлягає скасуванню, оскільки суперечить прямій забороні робити це в період тимчасової адміністрації (пункт 3 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI).
Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним приписам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, колегія суддів