Постанова
Іменем України
02 червня 2021 року
м. Київ
справа № 335/14195/14-к
провадження № 51-6059км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої Вус С.М.,
суддів: Єремейчука С.В., Стороженка С.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Голубенко О.В.,
захисника Дем`янової В.Є. (у режимі відеоконференції),
прокурора Круценко Т.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Дем`янової Вікторії Євгенівни в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014080060005166, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), громадянина України, раніше судимого за вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 липня 2014 року за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2016 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та призначено йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 липня 2014 року та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 21.11.2014 по 01.12.2014 включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Цивільний позов ФОП ОСОБА_2 да ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди залишено без розгляду.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2016 року апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Дем`янової В.Є. задоволено, зазначений вирок стосовно ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 08 вересня 2016 року, обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, повернуто прокурору для усунення недоліків.
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та призначено йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 липня 2014 року та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 21.11.2014 по 01.12.2014 включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Цивільний позов ФОП ОСОБА_2 да ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди залишено без розгляду.
Вирішено питання щодо речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року зазначений вирок стосовно ОСОБА_1 залишено без змін.
Згідно з вироком 21.11.2014 приблизно о 02:00 ОСОБА_1, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, діючи повторно, за попередньою змовою із невстановленою в ході проведення досудового розслідування особою, проникли до приміщення магазину " ІНФОРМАЦІЯ_2", який розташований за адресою: АДРЕСА_2 та належить ФОП ОСОБА_2, звідки таємно викрали: два планшети, ноутбук і два мобільні телефони фірми "Apple", чим спричинили потерпілій матеріальний збиток на загальну суму 35 262,00 грн.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Дем`янова В.Є., посилаючись на невідповідність викладених в оскаржених судових рішеннях висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Даючи власну оцінку доказам у кримінальному провадженні, стверджує, що причетність ОСОБА_1 до вчинення інкримінованого йому злочину не доведена "поза розумним сумнівом", оскільки обвинувальний вирок стосовно нього ґрунтується лише на суперечливих показаннях співробітників міліції, які надані з чужих слів, а тому є недопустимими, та даних протоколу огляду місця події. Вказує, що вид і розмір збитків, завданих внаслідок кримінального правопорушення, не доведено, а речові докази у справі відсутні. Також зазначає про порушення в ході досудового розслідування права ОСОБА_1 на захист та застосування до нього недозволених методів ведення слідства, неповідомлення його про підозру та фальсифікацію матеріалів кримінального провадження.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник Дем`янова В.Є. узасіданні суду касаційної інстанції підтримала свою касаційну скаргу в інтересах засудженого ОСОБА_1 і просила її задовольнити з наведених у ній мотивів.
Прокурор Круценко Т.М. проти задоволення касаційної скарги захисника заперечила і просила залишити судові рішення стосовно ОСОБА_1 без зміни, вважаючи їх законними і обґрунтованими.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Крім цього, зміст ухвали суду апеляційної інстанції повинен відповідати вимогам ст. 419 КПК України. За частиною другою цієї статті при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Виходячи з положень вказаних статей закону, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні поданої скарги без задоволення, суд повинен переконливо аргументувати свою позицію, адже справедливість засудження не має викликати сумнів. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими
у статтях 2, 7 КПК Українизавданнями та загальними засадами кримінального провадження.
Однак при перегляді вироку стосовно ОСОБА_1 апеляційним судом не дотримано вищенаведених вимог закону.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись з вироком суду першої інстанції, захисник Дем`янова В.Є. в інтересах засудженого ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, крім іншого, вказувала на неналежну перевірку доводів останнього про застосування до нього незаконних методів досудового розслідування, а саме факту психологічного та фізичного впливу на ОСОБА_1 з боку працівників поліції з метою примусити його до визнання винуватості.
Проте усупереч вимогам кримінального процесуального закону апеляційний суд при залишенні апеляційної скарги захисника Дем`янової В.Є. без задоволення, а вироку місцевого суду стосовно ОСОБА_1 без змін, належним чином не перевірив вищевказані доводи. Відхиляючи їх, апеляційний суд у своїй ухвалі формально погодився з висновками суду першої інстанції щодо доведеності винності ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, пославшись на досліджені цим судом показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які є співробітниками поліції та заперечили застосування до обвинуваченого будь-яких незаконних методів досудового розслідування, а також показання свідка ОСОБА_7, який був понятим під час огляду місця події та зазначив, що затриманий будь-яких заперечень та скарг на дії працівників поліції з приводу затримання не висловлював.
Щодо наданого захисником висновку спеціаліста про наявність у ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень суд апеляційної інстанції зазначив, що його дані свідчать про проведення медичного обстеження обвинуваченого через значний проміжок часу, що не дає суду переконливості у застосуванні до нього працівниками поліції насильства.
Однак, як убачається з матеріалів кримінального провадження, протягом судового розгляду сторона захисту послідовно вказувала на застосування до ОСОБА_1 недозволених методів ведення слідства, внаслідок яких він визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину. Вперше ОСОБА_1 повідомив про це у судовому засіданні суду першої інстанції 30.03.2015, заперечивши свою винуватість у вчиненні злочину.
В судовому засіданні 28.01.2016 захисником було надано висновок спеціаліста № 306 від 27.10.2015 про виявлені у ОСОБА_1 легкі тілесні ушкодження у виді ран у лівій сідничній області та області лівого стегна, а також заявлено клопотання про призначення комісійної судово-медичної експертизи для встановлення давності їх отримання та предмета, яким вони могли бути нанесені, дослідження речей обвинуваченого, в які він був одягнутий у день затримання, на предмет наявності на них слідів застосування недозволених методів слідства, у задоволенні якого судом було відмовлено (Т. 2, а. п. 60 - 62, 85 а).
Скасовуючи попередній вирок стосовно ОСОБА_1 від 18.04.2016 з мотивів неповноти досудового розслідування та судового розгляду, суд апеляційної інстанції у своїй ухвалі від 14.06.2016, крім іншого, вказав на безпідставну відмову місцевого суду у проведенні експертизи щодо перевірки версії сторони захисту про непричетність ОСОБА_1 до вчинення злочину (Т. 2, а. п. 153 - 155).
Після призначення нового розгляду справи в суді першої інстанції та наступного повернення ним обвинувального акта прокурору для усунення його недоліків захисник зверталася з таким клопотанням до слідчого, яким також було відмовлено в його задоволенні (Т. 4, а. п. 61, 64 - 65, 66 - 69).
Такий підхід у контексті положень ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також усталеної практики Європейського суду з прав людини не можна визнати вмотивованим та прийнятним.
Так, виходячи зі змісту ст. 3 Конвенції, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства, у поєднанні із загальним обов`язком держави за ст. 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з`ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки, а тим більше обґрунтовувати ними свої рішення.
Як визначив Європейський суд з прав людини у справах "Вергельський проти України" та "Яременко проти України" (рішення від 12 березня 2009 року та 12 червня 2008 року відповідно), коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню з боку суб`єктів владних повноважень у порушення ст. 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити в світлі загального обов`язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування.
Забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів ведення досудового розслідування шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування із внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо можливих порушень прав людини, гарантованих статтями 27, 28 Конституції України, є обов`язковим, що не було дотримано судами під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 .
Водночас, встановлення у цьому кримінальному провадженні обставин, на які посилалася сторона захисту, має важливе значення з огляду на те, що вирок суду першої інстанції вирішальною мірою базується на показаннях співробітників поліції про обставини затримання ОСОБА_1 на місці вчинення злочину та даних протоколу огляду місця події про вилучення викрадених речей, які становлять предмет злочину, при тому, що під час судового розгляду ці речі судом не досліджувалися, а сам ОСОБА_1 стверджував, що опинився біля місця вчинення злочину випадково.
Перевірка доводів засудженого щодо незаконних методів ведення слідства має суттєве значення для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення і формальний підхід до перевірки таких тверджень є неприпустимим.
Таким чином, допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону, відповідно до положень ч. 1 ст. 412 КПК України, є істотними, тобто такими, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За таких обставин ухвала апеляційного суду не може вважатися такою, що постановлена з додержанням вимог статей 370, 419 КПК України, а тому касаційну скаргу захисника Дем`янової В.Є. слід задовольнити частково, вказане судове рішення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд дійшов висновку, що ухвала суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_1 підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, який необхідно провестиповно та всебічно, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону і, в залежності від встановленого, постановити законне та обґрунтоване судове рішення.