Постанова
Іменем України
08 червня 2021 року
м. Київ
справа № 235/3101/18
провадження № 61-22068св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: фізична особа - підприємець ОСОБА_3, Головне Управління Держгеокадастру у Донецькій області, Покровська міська рада в особі відділу містобудування, архітектури та земельних відносин,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 09 серпня
2019 року у складі судді Величко О. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ), Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Донецькій області), Покровська міська рада в особі відділу містобудування, архітектури та земельних відносин, про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що у порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4, вона набула право власності на будинок АДРЕСА_1, який належав спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 травня 1998 року, виданого державним нотаріусом Першої красноармійської державної нотаріальної контори Кудіновою В. І., зареєстрований у реєстрі за № 739, першим власником якого був її батько - ОСОБА_5 .
Житловий будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці, що була виділена її батькові
ОСОБА_5 під забудову, згідно з рішенням виконавчого комітету Красноармійської міської ради депутатів трудящих від 11 серпня 1965 року (земельна ділянка АДРЕСА_1, площею 445 кв. м).
Після побудови на території домоволодіння гаража, з`ясувалася, що його частина у розмірі 0,65 м фактично розташована на сусідній земельній ділянці АДРЕСА_2 . Рішенням Красноармійської міської ради депутатів трудящих 17 квітня 1974 року № 8 на підставі заяв ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які проживають по АДРЕСА_2, прийнято рішення "донарізати" для розширення двору АДРЕСА_1, який на той час належав ОСОБА_5, за рахунок земельної ділянки АДРЕСА_2, земельну ділянку площею 7 кв. м, довжиною 11,70 см та шириною 0,65 м.
Станом на 1999 рік, Красноармійським міським відділом земельних ресурсів, з урахуванням "донарізки" до земельної ділянки АДРЕСА_1 земельної ділянки площею 0,0080 га, на підставі рішенням Красноармійської міської Ради депутатів трудящих 17 квітня 1974 року № 8, були поновлені у натурі на місцевості межі між домоволодіннями АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 . Одночасно встановлено, що побудоване кам`яне нежитлове приміщення (літня кухня), яке відноситься до домоволодіння АДРЕСА_3 частково розміщене на земельній ділянці, що закріплена за домоволодінням АДРЕСА_1 .
02 травня 2018 року на замовлення ОСОБА_2, інженером-землевпорядником ОСОБА_3 проведено обстеження зовнішніх меж належної відповідачці земельної ділянки площею 0,0634 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, та складений акт приймання-передачі межових знаків на зберігання. Із встановленими зазначеним актом межами земельної ділянки АДРЕСА_3, вона, як суміжний землекористувач не погодилася.
В подальшому їй стало відомо, що реєстраційною службою Красноармійського районного управління юстиції Донецької області проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку, а 30 травня 2014 року відповідачці видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,0634 га, кадастровий номер 1413200000:09:069:1262, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 .
Імовірно, що під час передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,0634 га за адресою: АДРЕСА_3, межі зазначеної земельної ділянки в натурі на місцевості були визначені неправильно, внаслідок чого відповідачці передано у власність частину земельної ділянки, якою здійснювався прохід до належного їй житлового будинку АДРЕСА_1 . Таким чином, унаслідок передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2, унеможливлено доступ до її житлового будинку.
Посилаючись на те, що видане ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,0634 га, кадастровий номер 1413200000:09:069:1262, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, порушує її права, як землекористувача земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1, позивач просила усунути перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1, шляхом скасування зазначеного свідоцтва.
Короткий зміст рішення суду першої інстанцій
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області
від 09 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між попередніми власниками будинків АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 склався усталений порядок користування суміжними земельними ділянками, відповідачка дійсно після набуття у власність житлового будинку
АДРЕСА_3 влаштувала паркан між земельними ділянками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1, який, з урахуванням частково розташованої на території земельної ділянки
АДРЕСА_1 нежитлової будівлі - літньої кухні, що відноситься до домоволодіння АДРЕСА_3, фактично перекривши вільний доступ до житлового будинку та ділянки АДРЕСА_1, однак будівництво такої нежитлової будівлі, як і встановлення доступу до будинку АДРЕСА_1 через суміжну земельну ділянку АДРЕСА_3 було узгоджено батьками як позивачки, так і відповідачки. Відмовляючи у задоволенні вимог
ОСОБА_1 про скасування виданого ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на земельну ділянку площею 0,0634 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, суд вказав на недоведеність позивачкою її аргументів про те, що передача у власність ОСОБА_2 земельної ділянки та отримання нею свідоцтва про право власності на землю, порушило права позивачки як суміжного землекористувача, оскільки площа земельної ділянки, що перебуває у її користуванні, згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи, не зменшилася, а фактично збільшилася. Суд зауважив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку без визнання недійсним рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки не є ефективним. Щодо можливості усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_1, суд вважав обгрунтованим висновок експерта про те, що доцільним способом відновлення права ОСОБА_1 на доступ до належного їй будинку є встановлення земельного сервітуту, ураховуючи ситуацію, що історично склалася у результаті спільного користування загальним двором суміжними землекористувачами (власниками домоволодінь АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 ), що перебували у родинних відносинах.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 09 серпня
2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачка обрала неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки спір у справі стосується усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні земельною ділянкою, на якій розташований належний їй житловий будинок АДРЕСА_1 . Звертаючись до суду з вимогами про усунення їй перешкод у користуванні зазначеною земельною ділянкою у спосіб скасування свідоцтва про право власності на землю від 30 травня 2014 року, виданого ОСОБА_2, позивач виходила з того, при встановленні меж земельної ділянки відповідачки невірно були виконані заміри, уся технічна документація щодо приватизації ОСОБА_2 земельної ділянки складена з порушенням нормативно-правових актів, мало місце самовільне захоплення відповідачкою земельної ділянки, що перебуває у її користуванні, а тому у разі скасування спірного свідоцтва про право власності на землю, вона ( ОСОБА_1 ) матиме можливість правильно встановити межі між земельними ділянками.
Ухвалюючи у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд керувався тим, що сама по собі встановлена висновком судової експертизи, невідповідність чинному земельному законодавству та іншим нормативним документам станом
на 05 березня 2014 року технічної документації, виконаної на замовлення
ОСОБА_2 з метою оформлення права власності на земельну ділянку АДРЕСА_3 не є безумовним доказом порушення прав позивачки. Після смерті матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, що розташований на неприватизованій земельній ділянці та не зверталася до компетентних органів з приводу оформлення права власності на земельну ділянку, а також встановлення у натурі меж земельної ділянки, яка перебуває у її користуванні. З урахуванням підстав та змісту заявленого позову, апеляційний суд виходив з того, що позивач не довела порушення її права оспорюваним свідоцтвом про право власності на суміжну земельну ділянку, а також того, яким чином його скасування відновить її порушене право.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1, у якій вона просила скасувати рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 09 серпня 2019 року і постанову Донецького апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року, та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій неповно встановили фактичні обставини справи, зокрема не надали належної оцінки висновку судової земельно-технічної експертизи, яким підтверджено, що уся технічна документації щодо земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, складена з порушеннями чинного земельного законодавства та інших нормативних актів, чинних станом на
05 березня 2014 року. Зокрема експертом встановлено, що: будівля літньої кухні домоволодіння АДРЕСА_3 фактично частково знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 ; розмір земельної ділянки АДРЕСА_3, зазначений у свідоцтві про право власності на нерухоме майно
від 30 травня 2014 року, виданому ОСОБА_2, площею 0,0634 га, не відповідає правовстановлюючим документам та вимогам нормативно-правових актів з питань землеустрою та землекористування; виявлена невідповідність фактичних меж земельних ділянок по АДРЕСА_1 відносно вихідної інформації містобудівного характеру (технічних паспортів бюро технічної інвентаризації), яка є основою формування земельних ділянок та інформацією про земельну ділянку АДРЕСА_3, і як наслідок частковий перетин деяких меж з накладкою на суміжну ділянку, у тому числі у місці, де знаходиться будівля літньої кухні; фактичні межі спірних земельних ділянок, не відповідають акту прийому-передачі межових знаків на зберігання земельної ділянки АДРЕСА_3, та по межі із суміжною земельною ділянкою АДРЕСА_1, правовстановлюючим документам у зв`язку з помилками допущеними при формуванні та внесенні даних до бази даних Державного земельного кадастру; єдиною можливістю встановлення межі між земельними ділянками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1, за якого ОСОБА_1 не матиме перешкод у користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_1, а саме їй буде забезпечений безперешкодний прохід між побудовою "гараж" та земельною ділянкою АДРЕСА_3, може бути лише встановлення земельного сервітуту. Суди не урахували, що перекривши шляхом облаштування паркану прохід з АДРЕСА_1, відповідачка фактично позбавила ОСОБА_1 можливості користуватися належним їй житловим будинком та земельною ділянкою, а також отримати свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку. Крім того, згідно зі свідоцтвом про право власності, виданим 30 травня 2014 року, ОСОБА_2 отримала у приватну власність частину земельної ділянки, яка у дійсності перебуває у її ( ОСОБА_1 ) користуванні, на якій фактично розташована будівля літньої кухні відповідачки.
Указуючи на те, що після передачі у приватну власність відповідачці суміжної земельної ділянки АДРЕСА_3, площа земельної ділянки, що перебуває у її користуванні не зменшилася, суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що зі зведеного схематичного плану земельних ділянок АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 убачається, що фактичні межі земельної ділянки АДРЕСА_1 по суміжній стороні із земельною ділянкою АДРЕСА_3 не співпадають із межею земельної ділянки АДРЕСА_3, вказаною у правовстановлюючих документах на земельну ділянку, інформацію про яку внесено до автоматизованої бази Державного земельного кадастру, та не з`ясували за рахунок якої площі порівняно з вихідною документацією станом на 20 квітня 1993 року (598 кв. м) відбулося збільшення площі земельної ділянки, переданої у власність відповідачці ОСОБА_2, до 634 кв. м - згідно з правовстановлюючим документами станом на 05 березня 2014 року, та до 652 кв. м - згідно з технічним паспортом бюро технічної інвентаризації, тоді як її орієнтовна площа фактично складає
676 кв. м.
Оскільки ширина земельної ділянки АДРЕСА_1 на межі з АДРЕСА_5 має становити
4,65 м, а ширина гаража, розташованого у цьому місці становить лише 3,75 м, за нескладеним арифметичним підрахунком на прохід до житлового будинку по вказаній земельній ділянці має залишатися 90 см, а тому висновки суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту її права може бути тільки встановлення земельного сервітуту на право проходу та поїзду на велосипеді через двір земельної ділянки АДРЕСА_3 із влаштуванням хвіртки у паркані, є помилковими.
Крім того, зазначала, що суд першої інстанції у порушення вимог процесуального закону без прийняття процесуального рішення фактично провів заміну визначених нею у позовній заяві третіх осіб: Покровської міської ради в особі відділу містобудування, архітектури та земельних відносин та Міськрайонного управління у Покровському районі та місті Мирнограді Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області на Управління містобудування та архітектури Покровської міської ради та Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, відповідно.
У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2, у якому вона просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на те, що апеляційний суд правильно відмовив позивачці у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю порушення її права на користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 унаслідок видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на суміжну земельну ділянку АДРЕСА_3, та самовільного захоплення нею частини земельної ділянки, якою користувалася матір позивачки, що призвело до зменшення площі земельної ділянки, яка перебуває у користуванні
ОСОБА_1 . Зауважила, що доводи касаційної скарги позивачки є аналогічними її аргументам, викладеним у апеляційній скарзі, яким суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
14 лютого 2020 року справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням виконавчого комітету Красноармійської міської ради депутатів трудящих Донецької області
від 11 серпня 1965 року, батьку позивачки - ОСОБА_5 надано право індивідуального будівництва на земельній ділянці за АДРЕСА_1 площею 445 кв. м.
Рішенням виконавчого комітету Красноармійської міської ради депутатів трудящих Донецької області від 17 квітня 1974 року (протокол № 8), для розширення двору АДРЕСА_1, згідно з поданими заявами ОСОБА_6 та ОСОБА_8, що проживають по АДРЕСА_2, було вирішено "донарізати" до земельної ділянки АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_5, земельну ділянку площею 7 кв. м (довжиною 11,70 см, шириною 0,65 м) за рахунок земельної ділянки АДРЕСА_2 .
Після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5, відкрилася спадщина, у тому числі на житловий будинок АДРЕСА_1, жилою площею 39,4 кв. м, та господарчі споруди: баня, два сараї, бесідка, льох, гараж, огородження, водопровід, що розташовані на землях Красноармійської міської ради народних депутатів, яку у встановленому законом порядку прийняла мати позивачки - ОСОБА_4 .
У 1999 році між власниками домоволодінь АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 виник спір щодо встановлення межі між земельними ділянками, з метою вирішення якого спеціалісти Красноармійського міського відділу земельних ресурсів 27 квітня 1999 року здійснили вихід на місцевість. Межі між земельними ділянками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 були відновлені з урахування "донарізки" до земельної ділянки АДРЕСА_1 земельної ділянки площею 7 кв. м на підставі рішення виконавчого комітету Красноармійської міської ради депутатів трудящих від 17 квітня 1974 року (протокол № 8). Станом на 27 квітня 1999 року за даними відділу земельних ресурсів площа земельної ділянки АДРЕСА_1 становила 0,0453 га, площа земельної ділянки АДРЕСА_3 - 0,0560 га. Встановлено, що кам`яне нежитлове приміщення (літня кухня), що відноситься до домоволодіння АДРЕСА_3, частково побудоване на території ділянки АДРЕСА_1 у зв`язку з чим і виник спір щодо встановлення межі між зазначеними домоволодіннями.
На підставі договору дарування житлового будинку від 22 жовтня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Красноармійського міського нотаріального округу Донецької області Богатовою І. О., зареєстрованого у реєстрі за № 3034, ОСОБА_2, отримала у власність від ОСОБА_9 житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_3, на неприватизованій земельній ділянці площею 0,0634 га, кадастровий номер 1413200000:09:069:1262, що належить Красноармійській міській раді.
Серед надвірних споруд, які згідно з умовами зазначеного вище договору дарування перейшли у власність ОСОБА_2, є літня кухня-сарай (літ. "Г-1") площею 28,99 га, яка побудована у 1968 році, та частково розміщена на території домоволодіння АДРЕСА_1, орієнтовна площа накладання становить 4 кв. м.
25 жовтня 2013 року ОСОБА_2 звернулася до Красноармійської міської ради із заявою про передачу їй у приватну власність земельної ділянки площею 0,0634 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Рішенням Красноармійської міської ради від 05 березня 2014 року № 6/35-78 "Про передачу громадянам присадибних земельних ділянок у власність, які попередньо перебували у їх користуванні для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд на території міста Красноармійськ" ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0634 для будівництва та обслуговування житлових будинків господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1413200000:09:069:1262, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, та 30 травня 2014 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 22355874.
З технічної документації із землеустрою щодо встановлення у натурі меж земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1413200000:09:069:1262, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, виготовленої 26 вересня 2013 року) ТОВ "Вектор" на замовлення ОСОБА_2 убачається, що план зовнішніх меж земельної ділянки площею 0,0634 га, що відводиться у власність ОСОБА_2, по АДРЕСА_3, погоджено суміжними землекористувачами: ОСОБА_4 (домоволодіння АДРЕСА_1), ОСОБА_10 (домоволодіння АДРЕСА_4), ОСОБА_11 (домоволодіння
АДРЕСА_6 ).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, спадщину після її смерті, що складається з житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на неприватизованій земельній ділянці, успадкувала ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 не зверталася до компетентних органів з приводу надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку АДРЕСА_1 чи передачу їй такої земельної ділянки у приватну власність.
Згідно з технічним паспортом на житловий будинок АДРЕСА_1, площа земельної ділянки, на якій він розміщений, станом
на 13 червня 2018 року, порівняно з 1999 роком, залишилася без змін - 453 кв. м. За наслідками проведеної на виконання ухвали суду від 27 вересня 2018 року судової земельно-технічної експертизи від 27 березня 2019 року № 4570-4576, встановлено, що орієнтовна фактична площа земельної ділянки, що перебуває у користуванні ОСОБА_1 становить 463 кв. м.
Висновком судової земельно-технічної експертизи від 27 березня 2019 року
№ 4570-4576 підтверджено, що у межах координатної побудови (встановлення) меж, за документацією із землеустрою, розташування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3, будівля літньої кухні дійсно частково знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, орієнтовно на площі - 4 кв. м. З огляду на ситуацію, що історично склалася, єдиною, на думку судових експертів, можливістю встановлення меж земельних ділянок АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1, при якому у ОСОБА_1 не буде перешкод у користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_1, а саме безперешкодний прохід між побудовою "гараж" та земельною ділянкою АДРЕСА_3 (без розгляду можливості руйнування капітальних споруд), може бути лише встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду на велосипеді через двір земельної ділянки АДРЕСА_3, шляхом влаштування хвіртки у паркані.