Постанова
Іменем України
07 червня 2021 року
м. Київ
справа № 500/1881/17
провадження № 61-17136св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Ізмаїльська міська рада Одеської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 січня 2020 року у складі судді Грубіян Л. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., Погорєлової С. 0.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Ізмаїльська міська рада Одеської області, про визнання права користування житловим приміщенням і усунення перешкод у користуванні цим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що з 22 червня 1984 року його дід ОСОБА_4 був наймачем та фактично проживав у квартирі АДРЕСА_1 . У ОСОБА_4 було двоє дітей - ОСОБА_1 та його мати - ОСОБА_6, яка після одруження змінила прізвище на ОСОБА_1 .
Він з народження, тобто з 12 липня 1989 року, разом з батьками проживав у вищевказаній квартирі. Рішенням Ізмаїльського районного суду Одеської області від 05 квітня 2006 року його мати ОСОБА_8 була позбавлена батьківських прав, а у батька ОСОБА_9 його відібрали, опікуном призначено ОСОБА_10 .
Згідно з довідкою комунального підприємства Ізмаїльської міської ради "Житсервіс" від 06 березня 2017 року 276 він зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 .
Вказував, що він намагався вселитися до вказаної квартири, але його мати ОСОБА_8 створювала йому перепони у користуванні цим житловим приміщенням, не допускаючи його фактичного вселення. ІНФОРМАЦІЯ_1 його матір померла, після смерті якої в спірну квартиру вселилася ОСОБА_2, яка також перешкоджає йому у користуванні цим житлом.
На підставі вказаного ОСОБА_1, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 04 червня 2018 року, просив суд визнати за ним право користування квартирою АДРЕСА_1 і зобов`язати ОСОБА_2 чи будь-яких інших осіб не чинити йому перешкод у користуванні цією квартирою.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 за місцем його реєстрації. Зобов`язано ОСОБА_2 чи будь-яких інших осіб не вчиняти перешкод ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що наймач спірної квартири ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і після його смерті договір найму житла ні з ким із членів його сім`ї не укладався. Оскільки у спірній квартирі не було наймача, ніхто із членів сім`ї не звертався і не міг звернутися, не оформивши договір найму житла, із позовом до суду про визнання позивача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, то останній має право на користування квартирою АДРЕСА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У листопаді 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 січня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Підставою касаційного оскарження є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач ніколи у спірній квартирі не проживав, членом сім`ї наймача не є, інші члени сім`ї позивача в цьому житлі не проживали і не проживають. Крім того, судом помилково застосовано положення статті 71 ЖК Української РСР і статті 18 Закону України "Про охорону дитинства", оскільки гарантують права наймача житлового приміщення і членів його сім`ї, але у даному випадку не можуть бути доказом прав особи, яка не є членом сім`ї наймача. Також судом не взято до уваги докази, надані стороною відповідача.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до паспорта громадянина України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 13 червня 2006 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
З 22 червня 1984 року ОСОБА_4 був наймачем і фактично проживав у квартирі АДРЕСА_1 .
Рішенням Ізмаїльського районного суду Одеської області від 05 квітня 2006 року ОСОБА_8 була позбавлена батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та відібраний у батька ОСОБА_9 . Опікуном ОСОБА_1 призначено ОСОБА_10 .
Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 18 листопада 2010 року мати позивача ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до довідки комунального підприємства Ізмаїльської міської ради "Житсервіс" від 06 березня 2017 року № 276 ОСОБА_3 з 13 червня 2006 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_2 не є ні власником, ні наймачем квартири АДРЕСА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Стаття 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше як на підставі закону і за рішенням суду.
Відповідно до статті 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщення.
У статті 64 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
Згідно зі статтею 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє права колишніх членів сім`ї користуватися займаним ними приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 248 СК України дитина-сирота і дитина, позбавлена батьківського піклування, яка проживає у закладі охорони здоров`я, навчальному або іншому дитячому закладі, прийомній сім`ї, має право: на всебічний розвиток, виховання, освіту, повагу до її людської гідності; на збереження права користування житлом, у якому вона раніше проживала. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону.
У статті 25 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.
Відсутність одного або обох з батьків та батьківського піклування підтверджується відповідними документами, які є підставою для надання цим дітям матеріального забезпечення і пільг, передбачених законодавством України.
У разі передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім`ї жиле приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх в цих закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім`ї незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім`ї. Жиле приміщення, яке зберігається за дітьми, може бути передано в оренду іншим громадянам на строк до повернення дітей із зазначених закладів, від опікунів чи піклувальників, з прийомної сім`ї чи дитячого будинку сімейного типу. Порядок збереження і передачі в оренду жилого приміщення та іншого майна дитини затверджується Кабінетом Міністрів України.
Держава забезпечує дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам з їх числа, які до передачі під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім`ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, мали впорядковане житло, що зберігалося за ними, вселення їх у ці приміщення і повернення їм майна, що знаходилося в цих приміщеннях на день передачі дітей під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім`ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Відповідно до статті 32 Закону України "Про забезпечення організаційно- правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім`ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування за місцем знаходження житла дітей несуть відповідальність за збереження зазначеного у частині першій цієї статті житла і повернення його дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам з їх числа після завершення терміну перебування у сім`ї опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 був вселеними до спірної квартири як члени сім`ї наймача ( ОСОБА_4 ) і має на час розгляду справи не скасоване право на проживання у цій квартирі і користування її житловими приміщеннями на рівні з наймачем, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача права на захист свого житлового права шляхом вселення його до спірної квартири і усунення йому перешкод у користуванні цим житлом.
Посилання заявника на те, що суди не дослідили усі зібрані у справі докази і не дали їм належної оцінки до уваги не приймаються, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
При цьому порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
Таким чином, доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду