Постанова
Іменем України
02 червня 2021 року
м. Київ
справа № 766/11415/17
провадження № 61-13326св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - Херсонська міська рада,
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи: відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Херсонської міської ради, Херсонська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, товариство з обмеженою відповідальністю "Кей Колект",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу Херсонської міської ради на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 18 червня 2020 року у складі судді Кузьміної О. І. та постанову Херсонського апеляційного суду від 30 липня 2020 року у складі колегії суддів: Вейтас І. В., Базіль Л. В., Семиженко Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року Херсонська міська рада звернулася до суду із позовом про припинення ОСОБА_1 права власності на кафе з літньою площадкою, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру прав, у зв`язку із його знищенням.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 18 червня
2020 року, залишеною без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 30 липня 2020 року, провадження у цій справі закрито. Роз`яснено позивачу право звернення з позовом в порядку господарського судочинства.
Судові рішення мотивовані тим, що позовна заява підлягає розгляду у порядку господарського, а не цивільного судочинства, оскільки спір між сторонами виник щодо нерухомого майна, право власності на яке набуте відповідачем як приватним підприємцем і яке використовується для здійснення господарської діяльності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі Херсонська міська рада просить скасувати судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами попередніх інстанцій положень статті 20 ГПК України, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а повинен розглядатися судами загальної юрисдикції. Зазначає, що суди не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17,
від 19 червня 2019 року у справі № 904/4713/18. Вважає, що спірне майно хоча й набуте відповідачем як приватним підприємцем, однак не використовується нею у підприємницькій діяльності, оскільки фактично знищене (97%), що й стало підставою звернення міської ради із цим позовом. Крім того, станом на 18 червня 2020 року відповідач не має статуту фізичної особи-підприємця.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 26 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником кафе з літньою площадкою на АДРЕСА_1 . Право власності на це нерухоме майно набуто відповідачем як приватним підприємцем на підставі рішення Господарського районного суду Херсонської області від 06 лютого 2008 року у справі № 12/278-ПН-07
(а. с. 5-7).
Звертаючись до суду із позовом Херсонська міська рада посилалася на те, що зазначене кафе як об`єкт нерухомості знищено на 97%, відповідач не вчиняє дій щодо приведення будівлі та земельної ділянки для її обслуговування у належних санітарний і технічний стан, а тому просила про припинення ОСОБА_1 права власності на це нерухоме майно на підставі пункту 4 частини першої статті 346, статті 349 ЦК України).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах
2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці (далі - ФОП), фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (аналогічна норма права закріплена статтею 20 ГК України.
За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Предметом спору у цій справі є припинення права власності відповідача на кафе з літньою площадкою у зв`язку із його знищенням.
У статтях 25, 26 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на зайняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).
Тобто фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.
Відповідно до частини першої статті 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.
Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно із частиною восьмою статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" ФОП позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації ФОП така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.
Закриваючи провадження у справі та стверджуючи, що вона підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, суди попередніх інстанцій виходили із того, що спірне майно набуте ОСОБА_1 як приватним підприємцем та використовується нею для здійснення господарської діяльності.
Разом з тим такий висновок судів ґрунтується на неповній оцінці наданих позивачем доказів.
Так, звертаючись з цим позовом, Херсонська міська рада стверджувала, що кафе на АДРЕСА_1 не використовується за цільовим призначенням і стало фактично сміттєзвалищем.
На підтвердження цих обставин позивач надав лист підприємства Дніпровський ринок Херсонської обласної спілки споживчих товариств від 08 січня 2017 року, в якому зазначено про фактичне знищення кафе з проханням звільнення земельної ділянки від його залишків, а також на акт за результатами виїзного обстеження від 13 січня 2017 року, складеного на виконання розпорядження міського голови, яким встановлено, що на земельній ділянці, на якому було розміщено кафе, перебуває будівельне сміття та залишки будівлі кафе із літньою площадкою.
Суди попередніх інстанцій не надали оцінку, зокрема, чи не свідчать ці докази про те, що спірне майно не експлуатується та не використовується за його цільовим призначенням, та достовірно не встановили, що ОСОБА_1 використовує спірне майно для здійснення підприємницької діяльності.
Отже, суди не врахували, що здійснення відповідачем підприємницької діяльності у спірному майні матеріалами справи не підтверджено.
Крім того, суди не врахували положення пункту 6 частини першої
статті 20 ГПК України, відповідно до якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 29 січня 2019 року, тобто на час постановлення судом першої інстанції ухвали про закриття провадження у справі (18 червня 2020 року), припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Оскільки спір виник щодо права власності, стороною якого є фізична особа ОСОБА_1, яка на час ухвалення у справі судових рішень втратила статус підприємця, та за відсутності належних та допустимих доказів здійснення нею підприємницької діяльності у спірному приміщенні, суди дійшли помилкового висновку про віднесення цього спору до господарської юрисдикції.
Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17, від 19 червня 2019 року у справі № 904/4713/18.
Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права є обґрунтованими.
Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Враховуючи те, що судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, вони підлягають скасуванню з направленням справи на розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 406 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Херсонської міської ради задовольнити.
Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 18 червня
2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 30 липня
2020 року скасувати, а справу направити на розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.