Постанова
Іменем України
02 червня 2021 року
м. Київ
справа № 0417/2-3568/2011
провадження № 61-6785св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - приватне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк", ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", підписану представником Криловою Оленою Леонідівною, на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2018 року в складі судді Слюсар Л. П. та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року в складі колегії суддів Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В жовтні 2011 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ПАТ "Акцент-Банк", ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 24 березня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Sm105, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит 160 000 Євро зі сплатою 16,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 15 березня 2018 року. Вимоги до ОСОБА_1 були забезпечені шляхом укладення між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 договору поруки № Sm_Р 105 від 26 березня 2008 року.
Зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором забезпечені шляхом укладення між ПАТ КБ "Приватбанк" та ПАТ "Акцент-Банк" договору поруки № 167 від 20 жовтня 2010 року, відповідно до умов якого ПАТ "Акцент-Банк" зобов`язався солідарно з боржником відповідати перед ПАТ КБ "Приватбанк" за виконання зобов`язань за кредитним договором.
Внаслідок неналежного виконання позичальником зобов`язань за вказаним кредитним договором станом на 16 серпня 2011 року утворилась заборгованість в розмірі 265 434,06 Євро, яка підлягає стягненню з відповідачів солідарно.
Короткий зміст судового рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2011 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості задоволений у повному обсязі.
Ухвалою суду від 01 грудня 2017 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2011 року скасовано і призначено справу до розгляду в загальному порядку.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 24 березня 2008 року, оскільки відповідач надав суду довідку, видану ПАТ КБ "ПриватБанк" за №150403/119 від 03 квітня 2013 року, відповідно до якої ОСОБА_1 починаючи з 25 лютого 2010 по 03 квітня 2013 року не має заборгованості перед банком; кредитні договори на видачу грошових коштів в іноземній валюті між ним і банком за час співпраці не укладались.
Аргументи учасників справи
У квітні 2019 року представник ПАТ КБ "ПриватБанк" подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позову ПАТ КБ "Приватбанк".
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд не взяв до уваги надані банком докази на підтвердження наявної кредитної заборгованості, а саме кредитний договір від 24 березня 2008 року та розрахунок заборгованості від 16 серпня 2011 року; матеріали справи не містять доказів, які б спростовували факт наявності заборгованості або її розмір; відповідачі у справі не просили застосувати до спірних правовідносин позовну давність.
Аналіз вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог до ПАТ "Акцент-Банк" в касаційному порядку не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ЗАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Sm 105 від 24 березня 2008 року, згідно з яким отримано кредит 160 000 Євро зі сплатою 16,00% річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 15 березня 2018 року.
Зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором № Sm_Р 105 від 26 березня 2008 року забезпечені шляхом укладання між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, відповідно якого у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники; та договором поруки № 167 від 20 жовтня 2010 року, відповідно до умов якого ПАТ "Акцент-Банк" зобов`язався солідарно з боржником відповідати перед банком за виконання зобов`язань за кредитним договором № Sm_Р 105 від 26 березня 2008 року, розмір відповідальності 200 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № Sm105 від 24 березня 2008 року у ОСОБА_1 станом на 16 серпня 2011 року утворилась заборгованість в розмірі 265 452,71 Євро, яка складається з:
- 151 864,42 Євро - заборгованість за кредитом;
- 75 333,35 Євро - заборгованість по процентам за користування кредитом;
- 25 592,12 Євро - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором;
- 23,32 Євро - штраф (фіксована частина);
- 12639,49 Євро - штраф (процентна складова).
У довідці, виданій ПАТ КБ "ПриватБанк" Зеленому О. А. № 150403/119 від 03 квітня 2013 року, зазначено, що ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_1, зареєстрований: АДРЕСА_1 ) починаючи з 25 лютого 2010 року по 03 квітня 2013 року не має заборгованості перед банком; кредитні договори на видачу грошових коштів в іноземній валюті між ним і банком за час співпраці не укладались.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволення позову ПАТ КБ "Приватбанк", суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач надав суду видану ПАТ КБ "Приватбанк" 03 квітня 2013 року № 150403/19 довідку, згідно якої у ОСОБА_1 за час співпраці відсутня заборгованість перед банком за період 25 лютого 2010 року по 03 квітня 2013 року та що у цей період він не укладав з банком валютні кредитні договори.
Колегія суддів не погоджується із цим висновком суду з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
Тлумачення статей 12, 89 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) свідчить, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми, які підлягають стягненню. Проте суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не дослідив наявні в матеріалах справи докази та зробив передчасний висновок про відсутність заборгованості.
У пунктах 38 - 44 постанови від 16 жовтня 2019 року в справі № 182/7775/15 (провадження № 14-252цс19) Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком апеляційного суду про те, що довідка про повне виконання б зобов`язань за кредитним договором є належним та допустимим доказом у справі, оскільки він не надав доказів сплати ним коштів на погашення заборгованості.
У справі, що переглядається, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_1 сплачував кошти на погашення заборгованості за кредитним договором від 24 березня 2008 року; видана ОСОБА_1 довідка ПАТ КБ "ПриватБанк" від 03 квітня 2013 року про відсутність у нього заборгованості перед банком та про те, що між сторонами не укладалися валютні кредитні договори, стосується періоду з 25 лютого 2010 року по 03 квітня 2013 року, а спірний кредитний договір між сторонами укладено 24 березня 2008 року.
За змістом частини третьої статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз відомостей, наявних в Єдиному державному реєстрі судових рішень, свідчить, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2012 року в справі № 2-412/1420/2012 за позовом ЗАТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус", ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором № Sm_Р 105 від 26 березня 2008 року у розмірі 1 831 101,18 грн.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що "звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України".
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції не перевірив з чого складається заборгованість - предмет позову у цій справі; не встановив момент настання строку виконання основного зобов`язання та не врахував, що після настання строку виконання основного зобов`язання кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України; не з`ясував, за який період нарахована заборгованість; не перевірив, чи сплачував ОСОБА_1 кошти на погашення заборгованості; не звернув увагу про наявність судового рішення про стягнення заборгованості за тим самим кредитним договором. Апеляційний суд допущених судомпершої інстанції порушень не усунув, не перевірив усіх доводів апеляційної скарги та не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи.
За таких обставин постанова Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року підлягає скасуванню з направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Аргументи касаційної скарги банку про безпідставне застосування до спірних правовідносин позовної давності, не заслуговують на увагу, оскільки у позові відмовлено з інших підстав.