Постанова
Іменем України
03 червня 2021 року
м. Київ
справа № 212/6251/19
провадження № 51-4545 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М.,Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Вараниці В.М.,
захисника в режимі відеоконференції Горіна О.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Горіна О.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 05 березня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2020 року у кримінальному провадженні № 12019040230000563 від 24 березня 2019 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Кіровограда Кіровоградської області та мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 05 березня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 до обвинуваченого ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 33 491 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 800 грн на відшкодування витрат на правову допомогу та 800 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 07:00, перебуваючи в кабіні ліфта першого під`їзду будинку АДРЕСА_2, в ході сварки на ґрунті неприязних стосунків, маючи умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті потерпілій ОСОБА_3, завдав їй не менше десяти ударів ножем у ділянки грудної клітини та живота, а також не менше ніж по одному удару в ділянки правого передпліччя та спини, заподіявши потерпілій тілесні ушкодження, внаслідок яких вона померла.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2020 року апеляційну скаргу захисника Горіна О.О. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник Горін О.О., посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, просить переглянути постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення в касаційному порядку та призначити йому більш м`яке покарання. Одночасно захисник наголошує, що призначене засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років є суворим та суперечить положенням статей 50, 65 КК України. Також захисник Горін О.О. стверджує, що під час призначення покарання суди попередніх інстанцій належним чином не врахували всіх обставин вчинення злочину та особи засудженого, зокрема того, що ОСОБА_1 вперше притягується до кримінальної відповідальності та має незадовільний стан здоров`я. При цьому, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 22 травня 2019 року (провадження № 51-7192км18) та від 23 травня 2019 року (провадження № 51-3637км18), відповідно до яких формальне врахування даних про особу засудженого є неприпустимим, захисник просить призначити ОСОБА_1 більш м`яке покарання.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Горін О.О. підтримав свою касаційну скаргу, просив її задовольнити та призначити засудженому ОСОБА_1 більш м`яке покарання.
Прокурор Вараниця В.М. заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій щодо засудженого ОСОБА_1 - без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК України, підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п. 3 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 414 цього Кодексу.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 115 КК України у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Доводи касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, виходив із того, що обвинувачений раніше не судимий, вчинив умисний злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Судом було також враховано вік обвинуваченого, умови його життя, стан здоров`я та думку потерпілого, який наполягав на призначенні ОСОБА_1 найсуворішої міри покарання.
Крім того, місцевий суд, вирішуючи питання щодо розміру покарання, не встановив достатньої кількості підстав, які би свідчили про можливість призначення ОСОБА_1 міри покарання, наближеної до найнижчої межі, визначеної санкцією ч. 1 ст. 115 КК України, аргументуючи свої висновки з-поміж іншого і тим, що, незважаючи на визнання вини, обвинувачений не висловив щирого каяття щодо скоєного ним злочину.
Отже суд, урахувавши вищенаведені обставини, дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років, при цьому зазначив, що таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_1, суд встановив визнання вини. Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченому, суд встановив вчинення злочину щодо подружжя.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, захисник Горін О.О. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість, просив призначити обвинуваченому ОСОБА_1 більш м`яке покарання.
Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, урахувавши характер і ступінь тяжкості кримінального правопорушення, сукупність усіх обставин його вчинення, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, погодився з висновком місцевого суду щодо виду та розміру призначеного обвинуваченому покарання.
Разом з тим, переглядаючи матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги захисника, суд дійшов висновку, що наявність у ОСОБА_1 інвалідності не є безумовною підставою, яка свідчить про необхідність призначення більш м`якого покарання. При цьому апеляційний суд, посилаючись на наявність непоправних наслідків вчиненого злочину у вигляді смерті людини та залишення без батьківського піклування малолітньої дитини, зазначив, що призначене місцевим судом покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років буде справедливим та відповідатиме його меті.
Урахувавши вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій, призначаючи ОСОБА_1 покарання, повною мірою врахували ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини та наслідки його вчинення, особу обвинуваченого, а також визначені положеннями статей 66, 67 КК України обставини.
Одночасно Суд вважає, що посилання в касаційній скарзі захисника на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 22 травня 2019 року (провадження № 51-7192км18) та від 23 травня 2019 року (провадження № 51-3637км18), як на додатковий аргумент необхідності призначення засудженому більш м`якого покарання є безпідставними, оскільки вказані рішення були ухваленні судом касаційної інстанції з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, які суттєво відрізняються від встановлених обставин у даному кримінальному провадженні.
Отже, на переконання колегії суддів, призначене засудженому ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України. Таке покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та принципами співмірності й індивідуалізації, відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його суворість, про що захисник вказує у своїй касаційній скарзі, не вбачається.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, то касаційну скаргу захисникаслід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд