Постанова
Іменем України
03 червня 2021 року
м. Київ
справа № 344/7812/16-к
провадження № 51-6207 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Лисіюк А.Л.,
захисників в режимі відеоконференції Манченко О.В., Черепія О.Р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 травня 2020 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року у кримінальному провадженні № 12015090010001426 за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця с. Задністрянське Галицького району Івано-Франківської області,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, уродженця с. Леновиця Прилуцького району Чернігівської області, мешканця АДРЕСА_2 ),
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, уродженця м. Яремчі Івано-Франківської області, мешканця АДРЕСА_3 ),
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_4 ),
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, уродженця с. Білка Городенківського району Івано-Франківської області, мешканця АДРЕСА_5 ),
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_6 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 травня 2020 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого за ч. 2 ст. 296 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження щодо них закрито.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 до обвинувачених залишено без розгляду.
Згідно з ухвалою місцевого суду ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачувались у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчиненому групою осіб, тобто у злочині, передбаченому ч. 2 ст. 296 КК України, який вони скоїли за наступних обставин.
09 квітня 2015 року приблизно об 11:20-11:30 колона активістів ГО "Правий сектор" разом з іншими громадськими організаціями під керівництвом ОСОБА_2 прибули до адміністративного приміщення Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, розташованому на вул. Грюнвальдській, 11 у м. Івано-Франківську. Після чого ОСОБА_2 наказав не встановленим слідством особам підвезти до зазначеної будівлі три контейнери для сміття та автомобільні шини. Надалі приблизно об 11:40 ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та інші невстановлені учасники акції на прохання ОСОБА_2, пройшли до вказаного приміщення та піднялися на четвертий поверх, де розташований службовий кабінет начальника Головного управління юстиції в Івано-Франківській області ОСОБА_1 . Увійшовши до кабінету, активісти запропонували останньому вийти з ними на двір для того, щоб виступити перед людьми. Однак ОСОБА_1 відмовився, на що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та інша не встановлена слідством особа відреагували неадекватно і, схопивши потерпілого за руки, ноги, тулуб, завдаючи йому фізичний біль та спричиняючи тілесні ушкодження, виштовхали останнього з приміщення його службового кабінету на коридор. Перебуваючи у приміщенні коридору, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та не встановлена слідством особа взяли ОСОБА_1 за руки та ноги і понесли до виходу з будівлі. При виході з приміщення хуліганські дії зазначених осіб намагались припинити працівники спеціальної роти судової міліції, зробивши правопорушникам зауваження щодо неправомірності їхньої поведінки в громадському місці, однак останні на ці зауваження не відреагували та продовжили вчиняти хуліганські дії. Перебуваючи на першому поверсі адмінбудівлі, здійснюючи моральний та психологічний тиск на потерпілого ОСОБА_1, вказані особи змусили останнього вийти з приміщення на вулицю до мітингувальників. Після того, як потерпілий вийшов з приміщення, ОСОБА_2, не бажаючи припиняти свої хуліганські дії, разом з ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_8 та іншими невстановленими особами схопили ОСОБА_1 за руки і ноги та кинули в металевий контейнер для сміття. При цьому, ображаючи останнього нецензурними словами, ОСОБА_8 та інші не встановлені особи закидали потерпілого автомобільними шинами і завдали йому декількох ударів кулаками по голові та тілу, чим заподіяли легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткочасний розлад здоров`я. Крім того, приблизно о 12:00, коли ОСОБА_1 намагався вибратись з металевого контейнера, ОСОБА_2 разом з ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_6 та іншими не встановленими слідством особами, схопивши потерпілого за одяг, заштовхали назад у контейнер, де стали утримувати проти його волі. Надалі ОСОБА_2, продовжуючи вчиняти свої хуліганські дії, використовуючи нецензурну лексику та принижуючи ОСОБА_1, запропонував останньому написати заяву про звільнення з посади начальника Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, на що потерпілий відповів відмовою. Після цього ОСОБА_2, діючи умисно, з метою продовження вчинення хуліганських дій стосовно ОСОБА_1, запропонував ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та іншим не встановленим слідством особам з числа активістів повозити потерпілого в контейнері для сміття містом, примушуючи останнього написати заяву про звільнення. На таку пропозицію ОСОБА_2 зазначені особи погодились та, діючи за попередньою змовою з останнім, схопили руками металевий контейнер для сміття, в якому перебував ОСОБА_1, та почали його штовхати за маршрутом вул. Грюнвальдська-Привокзальна площа - вул. Б. Лепкого - вул. Незалежності - Вічевий майдан. По ходу руху потерпілий неодноразово намагався вибратися з контейнера для сміття, проте ОСОБА_5, ОСОБА_6 та інші не встановлені слідством учасники акції, шарпаючи останнього та завдаючи йому ударів по тілу, не давали можливості покинути сміттєвий контейнер. Після прибуття на Вічевий майдан приблизно о 12:40 ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 та інші не встановлені слідством особи за вказівкою ОСОБА_2 відпустили ОСОБА_1, давши йому можливість вибратися з металевого контейнера для сміття та присісти в автомобіль, яким він надалі був доставлений у лікувальний заклад для надання йому першої медичної допомоги.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу місцевого суду в частині звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 скасовано. Постановлено ОСОБА_6, який обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, звільнити від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження щодо нього закрити.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує не необґрунтованість висновків судів щодо можливості звільнення обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.
Так, на підтвердження своїх доводів потерпілий, посилаючись на положення ч. 3 ст. 49 КК України, стверджує, що місцевий суд, застосовуючи до обвинувачених положення ст. 49 КК України, належним чином не перевірив, чи притягувались останні до кримінальної відповідальності протягом останніх п`яти років.
Крім того, потерпілий посилається на безпідставність висновків суду апеляційної інстанції в частині того, що обвинувачені не вчиняли жодних дій, спрямованих на ухилення від досудового слідства, оскільки, як убачається з матеріалів кримінального провадження, зазначені особи 17 листопада 2015 року були оголошені в розшук. При цьому, на переконання потерпілого, суд також не взяв до уваги і те, що обвинувачені намагалися ухилятись і від суду, оскільки безліч разів не з`являлись у судові засідання суду першої інстанції, чим навмисно затягували судовий розгляд з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Одночасно потерпілий зазначає, що апеляційний суд необґрунтовано не визнав підставою, яка перериває перебіг строків давності, вчинення ОСОБА_6 у грудні 2016 року нового злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України.
Також потерпілий вказує, що місцевий суд, вирішуючи питання про звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, не дотримався вимог ст. 288 КПК України, оскільки не з`ясував думку потерпілого, чим порушив його право на захист. При цьому потерпілий ОСОБА_1 звертає увагу, що положення зазначеної норми процесуального закону зобов`язують суд під час вирішення питання звільнення особи від кримінальної відповідальності з`ясувати думку виключно потерпілого, а не його представника.
На зазначену касаційну скаргу захисник Черепій О.Р. в інтересах обвинувачених ОСОБА_3 і ОСОБА_7, захисник Манченко О.В. в інтересах обвинувачених ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та захисник Бандура В.О. в інтересах обвинувачених ОСОБА_2 і ОСОБА_8 подали заперечення, в яких, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги потерпілого, просять залишити її без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Лисіюк А.Л. та захисники Манченко О.В., Черепій О.Р. заперечували щодо задоволення касаційної скарги потерпілого ОСОБА_1, просили судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга потерпілого не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено ч. 1 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 438 КПК України при вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення (ст. 412 КПК України).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 травня 2020 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, закрито у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, потерпілий ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просив ухвалу місцевого суду скасувати та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу місцевого суду в частині звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 скасовано та постановлено нову ухвалу, якою останнього за злочин, передбачений ч. 2 ст. 296 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, а кримінальне провадження в цій частині закрито.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, потерпілий ОСОБА_1 оскаржив їх у касаційному порядку.
Дослідивши матеріали провадження та доводи касаційної скарги, Суд дійшов наступного висновку.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судами попередніх інстанцій встановлено, що 09 квітня 2015 року обвинуваченими ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 було вчинено злочин, передбачений ч. 2 ст. 296 КК України.
Санкцією ч. 2 ст. 296 КК України передбачено покарання у виді обмеження волі на строк до п`яти років або позбавлення волі на строк до чотирьох років, а тому відповідно до ст. 12 КК України вищезазначене кримінальне правопорушення відноситься до категорії нетяжких злочинів.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого в пункті 2 цієї частини.
Системне тлумачення ст. 49 КК України вказує на імперативність цієї норми кримінального закону, а тому суд, встановивши наявність підстав для застосування положень зазначеної статті, зобов`язаний закрити кримінальне провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, дослідивши клопотання обвинувачених про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності, дійшов висновку, що вони є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом з тим, переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури, апеляційний суд задовольнив частково апеляційну скаргу потерпілого та скасував рішення місцевого суду в частині звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого ОСОБА_6 . При цьому суд зазначив, що вироком Монастириського районного суду Тернопільської області від 21 жовтня 2015 року (який набрав чинності 21 листопада 2015 року) ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні 28 липня 2015 року злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, а тому відповідно до положень ч. 3 ст. 49 КК України початок перебігу строку давності має обчислюватися з дня вчинення обвинуваченим нового злочину. Одночасно апеляційний суд зазначив, що оскільки з моменту вчинення нового злочину минуло більше п`яти років, то з урахуванням положень п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України та за наявності особистої згоди обвинуваченого ОСОБА_6 він підлягає звільненню від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження щодо нього - закриттю.
Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необхідності звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження щодо них і не вбачає підстав, які б свідчили про допущення судами порушень норм матеріального чи процесуального права.
Доводи потерпілого ОСОБА_1 у частині необґрунтованості висновків апеляційного суду про відсутність об`єктивних доказів, що вказують на навмисне ухилення обвинувачених від досудового слідства та суду, на переконання колегії суддів, є надуманими та безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п`ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п`ятнадцять років.
Системним тлумаченням норм кримінального законодавства встановлено, що під ухиленням від слідства або суду слід розуміти будь-які умисні дії особи, вчинені виключно з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що у свою чергу змушує правоохоронні органи вживати відповідних заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника. При цьому такою особою визнається підозрюваний або обвинувачений, який, вчинивши кримінальне правопорушення, здійснив усі необхідні дії, спрямовані на приховування місця свого перебування від слідства чи суду.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги потерпілого щодо наявності факту ухилення обвинуваченими від слідства або суду, встановив, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 дійсно 17 листопада 2015 року були оголошені в розшук. Водночас суд наголосив, що матеріали кримінального провадження не містять даних на підтвердження факту умисного вчинення обвинуваченими будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства.
Крім того, судом було також досліджено постанови слідчого про оголошення вказаних осіб у розшук, відповідно до яких обвинувачені за викликом для проведення слідчих дій не з`являються та встановити місце їх знаходження неможливо. При цьому жодних відомостей про те, що вказані особи належним чином сповіщені про необхідність явки до слідчого, з боку сторони обвинувачення суду не надано.
Урахувавши вищенаведене, апеляційний суд зазначив, що оголошення осіб у розшук саме собою не свідчить про те, що вони ухилялись від досудового розслідування або суду, а будь-яких інших доказів, які б об`єктивно підтверджували факт переховування обвинувачених, апеляційному суду надано не було, тому підстав для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК України у даному конкретному випадку апеляційний суд не вбачає. З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Разом з тим доводи касаційної скарги потерпілого про те, що обвинувачені навмисно неодноразово не з`являлись у судові засідання місцевого суду саме з метою затягування судового розгляду, на переконання Суду, також є безпідставними, оскільки в ході касаційного розгляду було встановлено, що відкладення судових засідань під час судового розгляду в суді першої інстанції здійснювалося з об`єктивних підстав, при цьому судом не було встановлено факту зловживання обвинуваченими своїми процесуальними правами.
За таких обставин колегія суддів вважає, що твердження потерпілого ОСОБА_1 про те, що обвинувачені з метою уникнення притягнення їх до кримінальної відповідальності намагалися ухилятися від органів досудового розслідування та суду, є необґрунтованими, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
Крім того, у своїй касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_1 стверджує, що місцевий суд, вирішуючи питання про звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, не дотримався вимог ст. 288 КПК України, оскільки не з`ясував його думку щодо можливості застосування положень ст. 49 КК України, що, на переконання потерпілого, є грубим порушенням його права на захист. Одночасно потерпілий також зазначає, що процесуальний закон зобов`язує суд при вирішенні вказаного питання з`ясувати думку виключно потерпілого, а не його представника.
Частиною 2 ст. 288 КПК України встановлено, що суд зобов`язаний з`ясувати думку потерпілого щодо можливості звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Порушення вимог ст. 288 КПК України, на які посилається потерпілий, мають місце, однак в силу вимог ст. 412 КПК України, колегія суддів не вважає вказане порушення таким, що перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, оскільки положення ст. 49 КК України та ст. 285 КПК України зобов`язують суд, за наявності відповідних підстав та згоди обвинуваченого, звільнити останнього від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. При цьому під час вирішення питання застосування положень ст. 49 КК України вирішальною є позиція саме обвинуваченого, а не потерпілого.
Разом з тим, як убачається з матеріалів кримінального провадження, інтереси потерпілого ОСОБА_1 у суді першої інстанції представляла захисник Булін-Соколова Т.С., яка була присутня в судовому засіданні від 21 травня 2020 року, в якому вирішувалось питання про звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. При цьому представник не була обмежена в праві висловити свою позицію щодо заявлених обвинуваченими клопотань про застосування до них положень ст. 49 КК України. Так, з ухвали місцевого суду вбачається, що представник потерпілого не заперечувала щодо закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення обвинувачених до кримінальної відповідальності. Даний факт також підтверджується технічним записом судового засідання суду першої інстанції від 21 травня 2020 року.
За таких обставин колегія суддів вважає, що порушення вимог ст. 288 КПК України у даному конкретному випадку не є істотним, саме по собі не впливає на правильність встановлених судом обставин та не може бути підставою для скасування по суті правильного судового рішення.
Що стосується доводів касаційної скарги потерпілого про те, що апеляційний суд необґрунтовано не визнав підставою, яка перериває перебіг строків давності, вчинення ОСОБА_6 у грудні 2016 року нового злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 49 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.
У ході касаційного розгляду колегією суддів було встановлено, що вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2020 року, який набрав чинності 19 грудня 2020 року, ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні 31 грудня 2016 року кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України (санкція статті якого передбачає покарання у виді штрафу від двох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років), та засуджено до покарання у виді штрафу в розмірі двох тисяч ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 35 700 грн.
Разом з тим, як убачається з матеріалів кримінального провадження, рішення суду апеляційної інстанції, яким ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, було прийнято 21 вересня 2020 року, тобто до ухвалення обвинувального вироку за ч. 2 ст. 309 КК України та набрання ним законної сили.
Пунктом 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Вказане положення становить підґрунтя для регламентації цього принципу в національному законодавстві.
Згідно із ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Також такий конституційний принцип презумпції невинуватості майже аналогічно закріплено безпосередньо в тексті закону України про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 2 КК України), а також відображено у кримінальному процесуальному законі (ст. 7 та ч. 1 ст. 17 КПК України). Отже, згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду.
Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що оскільки на момент розгляду апеляційним судом питання про застосування до ОСОБА_6 положень п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України вирок щодо останнього за ч. 2 ст. 309 КК України ухвалено не було, то підстав для переривання перебігу строків давності в суду не було.
За таких обставин, на переконання Верховного Суду, порушень норм матеріального та процесуального права апеляційним судом допущено не було, а тому касаційна скарга потерпілого в цій частині в силу вимог ст. 433 КПК України задоволенню не підлягає.
Доводи касаційної скарги потерпілого щодо істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону Суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.
Судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення - це один із основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату, - наскільки це дозволяють надані судді матеріали - у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Законність ухвали апеляційного суду - це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Законною може бути лише та ухвала суду апеляційної інстанції, яка постановлена при неухильному дотриманні процесуального закону на всіх стадіях кримінального процесу.
Положеннями статей 370, 419 КПК України передбачено, що ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
У ході касаційного розгляду колегією суддів встановлено, що апеляційний суд, переглядаючи рішення місцевого суду, дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі потерпілого доводам, ретельно їх перевірив та постановив законне, обґрунтоване і мотивоване рішення.
За таких обставин істотних порушень вимог кримінального процесуального закону апеляційним судом у ході касаційного розгляду не встановлено, а тому, на думку колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу потерпілого залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд