Постанова
іменем України
3 червня 2021 року
м. Київ
справа № 161/2339/19
провадження № 51-3180км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів: Кравченка С.І., Білик Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Глушкової О.О.,
прокурора Мороза С.В.,
а також, у режимі відеоконференції:
захисника Хомича Р.В.,
засудженого ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 3 травня 2019 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 4 лютого 2021 рокув кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120118030000000561, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 3 травня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Строк відбування покарання визначено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Стягнуто на користь потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 370 000 гривень, 100 000 гривень і 100 000 гривень відповідно завданої моральної шкоди.
Вирішено питання з речовими доказами та процесуальними витратами.
В строк відбування покарання відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України зараховано строк попереднього ув`язнення з 14 грудня 2018 року по 15 грудня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 14 грудня 2018 року, приблизно о 13 годині 30 хвилин, керуючи технічно несправним автомобілем марки "Volkswagen Passat", д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись із швидкістю 60 км/час автошляхом Н-22 (Устилуг-Луцьк-Рівне) зі сторони м. Луцьк в сторону м. Рівне у с. Піддубці Луцького району Волинської області, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, що біля будинку № 8 по вул. Київська, по якому справа наліво відносно напрямку руху перетинала дорогу малолітня ОСОБА_5, проявив безпечність та неуважність, не зменшив швидкості руху, аж до зупинки транспортного засобу, не дав дорогу пішоходу,внаслідок чого здійснив на нього наїзд.
У результаті порушення ОСОБА_1 вимог п.п. 2.3 (а), (б), (д), 12.4, 12.9(б), 18.1 та 18.4 Правил дорожнього руху України, відбулася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої ОСОБА_5 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 4 лютого 2021 року вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить змінити вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 3 травня 2019 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 4 лютого 2021 року. На підставі положень ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням та зменшити суму моральної шкоди, стягнутої з нього на корить потерпілих. Стверджує, що, на його думку, суди повною мірою не врахували усіх обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого, факти щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину і часткового добровільного відшкодування завданих збитків, та дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для застосування положень ст. 75 КК України. Також, поза увагою залишилося його матеріальне становище, яке обмежує можливість відшкодувати потерпілим ті суми, які було визначено до стягнення.
Позиції інших учасників судового провадження
Під час касаційного розгляду захисник Хомич Р.В. та засуджений ОСОБА_1 просили задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Прокурор Мороз С.В.просив залишити судові рішення щодо засудженого ОСОБА_1 без зміни як законні, а касаційну скаргу - без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_1 у його вчиненні у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи засудженого, наведені ним у касаційній скарзі, про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень і його особі через суворість є безпідставними.
Згідно з положеннями статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Із системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність слідує, що, окрім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, при цьому належним чином вмотивувати таке рішення, дослідивши і оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.
Так, мотивуючи своє рішення щодо обрання ОСОБА_1 виду та міри примусу, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, наявність пом`якшуючих покарання обставин - активного сприяння розкриттю злочину та часткового добровільного відшкодування завданих збитків, відсутність обставин, що обтяжують покарання, зважив на дані про особу винного, який раніше не судимий, позитивно характеризується, пенсіонер, інвалід ІІ групи, тривалий час доглядав за хворою дружиною, а також взяв до уваги наслідки вчиненого протиправного діяння та позицію потерпілої сторони, яка вимагала призначення суворого покарання.
На підставі цих даних у їх сукупності, суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, яке слід відбувати реально, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеного ОСОБА_1 покарання, взяв до уваги обставини, які були враховані районним судом, та дійшов висновку, що апеляційні скарги захисника та обвинуваченого із вимогою звільнити останнього від відбування покарання з випробуванням, до задоволення не підлягають, а суб`єктивні та об`єктивні чинники, про які зазначала сторона захисту, вже були враховані при призначенні покарання, що є наближеним до нижньої межі санкції, визначеної ч. 2 ст. 286 КК України.
Враховуючи зазначені дані, тяжкість вчиненого злочину та конкретні обставини протиправного діяння, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_1 покарання у зазначеному виді й розмірі справедливим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Правові підстави та умови для застосування до ОСОБА_1 інституту засудження з випробуванням у даному кримінальному провадженні відсутні, а ті, про які зазначає засуджений у своїй касаційній скарзі, вже були взяті до уваги судами.
Щодо доводів засудженого про доцільність зменшення розміру моральної шкоди через його скрутне матеріальне становище, слід зазначити наступне.
Як установлено ст. 23 ЦК України, моральна шкода, якщо інше не встановлено законом, відшкодовується грошовими коштами, майном або в інший спосіб. При цьому, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Таким чином, законом установлено загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди. Тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 засуджено за те, що він під час керування несправним транспортним засобом порушив правила дорожнього руху, в результаті чого сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої загинула малолітня ОСОБА_5, яка була єдиною дитиною в сім`ї.
З урахуванням уточнених вимог, цивільні позови потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено, та стягнено із ОСОБА_1 на їх користь 370 000 гривень, 100 000 гривень і 100 000 гривень відповідно завданої моральної шкоди. При цьому, в судовому засіданні обвинувачений, погоджуючись із фактом заподіяння такої шкоди, висловив позицію що у питані визначення розміру суми відшкодування покладається на розсуд суду.
Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзіна скрутне матеріальне становище та неспроможність у зв`язку із цим відшкодувати завдану моральну шкоду в такій значній сумі колегія суддів не бере до уваги, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, лише у випадку, коли таку шкоду завдано не вчиненням злочину.
Таким чином, будь-які правові підстави для зменшення розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню із ОСОБА_1, відсутні, а тому доводи засудженого й у цій частині задоволенню не підлягають.
З урахуванням наведеного, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд