Постанова
Іменем України
1 червня 2021 року
м. Київ
справа № 954/62/20
провадження № 51-741км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Огурецького В.П.,
суддів Короля В.В., Лагнюка М.М.,
при секретарі Батку Є.І.,
за участю прокурора Вараниці В.М.,
захисника - адвоката Ревти Д.Л. і
засудженого ОСОБА_1 (обох у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника - адвоката Ревти Д.Л. на вирок Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 19 серпня 2020 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 21 січня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019230200000345, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимості,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135 та ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 19 серпня 2020 року ОСОБА_1 засуджено: за ч. 1 ст. 135 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, за ч. 2 ст. 286 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки, на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком установлено, що ОСОБА_1 7 жовтня 2019 року близько 20:55, керуючи автомобілем "Ford Transit", р. н. НОМЕР_1, та рухаючись зі сторони вул. Суворова по вул. Щасливій у смт Нововоронцовка Нововоронцовського району Херсонської області, у районі будинку № 30, у напрямку пров. 8 Березня, порушив вимоги пп. "б" п. 2.3, п. 12.2, п. 12.3 Правил дорожнього руху, у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості не вибрав безпечної для руху швидкості, проявив неуважність, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу при виявленні пішохода ОСОБА_2, який рухався проїзною частиною в попутному напрямку в смузі руху автомобіля, не справився з керуванням і допустив наїзд на останнього, що спричинило смерть потерпілого.
Крім того, ОСОБА_1, достовірно знаючи, що своїми діями, пов`язаними з порушенням Правил дорожнього руху та вчиненням наїзду на ОСОБА_2, поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, при цьому, маючи змогу допомогти йому, завідомо залишив потерпілого без допомоги і з місця пригоди втік.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 21 січня 2021 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Вимоги касаційних скарг і узгоджені доводи осіб, які їх подали
Захисник - адвокат Ревта Д.Л. у своїй касаційній скарзі просить скасувати вирок Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 19 серпня 2020 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 21 січня 2021 року щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. Вважає вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду незаконними, необґрунтованими і немотивованими.Стверджує, що ОСОБА_1 жодних злочинів не вчиняв, суд першої інстанції побудував свій вирок на припущеннях, обґрунтував його недопустимими доказами. Вважає, що суд першої інстанції усупереч вимогам ч. 4 ст. 17, ст. 370 і ч. 3 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) неналежно оцінив докази, витлумачивши їх на користь сторони обвинувачення, і не надав жодної оцінки доводам сторони захисту, чим порушив принципи презумпції невинуватості, законності та забезпечення доведеності вини поза розумним сумнівом. Наголошує, що суд першої інстанції повністю спотворив і поклав в основу обвинувального вироку показання свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які є відмінними від справжніх показань цих свідків, зафіксованих засобами технічної фіксації судового засідання. Також звертає увагу на те, що суд послався у вироку на неналежний речовий доказ - фрагмент пластику, знайденого на місці ДТП, без призначення експертного дослідження для встановлення його приналежності, вказавши, що той є частиною автомобіля ОСОБА_1 . Крім того, на думку захисника, суд першої інстанції без призначення судово-трасологічної експертизи, в ході якої було б установлено механізм утворення пошкоджень на капоті автомобіля засудженого, зробив передчасний висновок, що це пошкодження утворилося внаслідок наїзду на потерпілого. Захисник також зазначає, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу за його апеляційною скаргою, в якій вказувалося на те, що вирок ґрунтується на припущеннях, усупереч вимогам статей 404, 407, 409, 411 КПК за власною ініціативою повторно дослідив докази, навів в ухвалі ті докази та обставини, які не зазначено у вироку суду першої інстанції (виклав показання вищевказаних свідків у власній інтерпретації), та ухвалив рішення про залишення без змін завідомо незаконного вироку, чим сам допустив істотне порушення вимог КПК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник - адвокат Ревта Д.Л. і засуджений ОСОБА_1 підтримали касаційну скаргу, просили скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Прокурор Вараниця В.М. вважав, що касаційна скарга захисника Ревти Д.Л. не підлягає задоволенню, просив вирок Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 19 серпня 2020 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 21 січня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишитибез зміни.
Мотиви Суду
За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З урахуванням вищезазначених вимог закону, вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, Суд виходить з установлених фактичних обставин, викладених у цих судових рішеннях.
У касаційній скарзі захисник заперечує доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135 та ч. 2 ст. 286 КК, вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи і ставить під сумнів дотримання судами першої та апеляційної інстанцій вимог кримінального процесуального закону щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень.
У кримінальному провадженні встановлено, що ОСОБА_1 7 жовтня 2019 року в смт Нововоронцовка Нововоронцовського району Херсонської області у темну пору доби, керуючи автомобілем "Ford Transit", порушив вимоги пп. "б" п. 2.3, п. 12.2, п. 12.3 Правил дорожнього руху, не справився з керуванням і допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2, який рухався по проїзній частині в попутному напрямку у смузі руху автомобіля, та, маючи змогу допомогти йому, завідомо залишив потерпілого без допомоги і з місця пригоди втік. Унаслідок ДТП потерпілий ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, що спричинило його смерть.
Такий висновок (з яким правильно погодилася й апеляційна інстанція) суд обґрунтував належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами ст. 94 КПК.
Так, визнаючи ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135 та ч. 2 ст. 286 КК, суд послався у вироку на показання потерпілого ОСОБА_5, який суду показав, що ОСОБА_1 особисто розповідав йому про обставини ДТП, в результаті якої загинув його батько, казав, що не побачив пішоходів, а після наїзду побоявся повернутися на місце пригоди, жалкував з приводу скоєного, просив вибачення, висловлював готовність понести витрати на поховання і в подальшому таки надав допомогу сім`ї загиблого, двічі возив тіло батька на експертизу до м. Берислава.
Суд обґрунтовано визнав зазначені показання потерпілого достовірними, оскільки вони знайшли підтвердження сукупністю інших доказів у справі. Зокрема, суд звернув увагу на те, що факт отримання лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_2 саме ОСОБА_1 10 жовтня 2019 року підтверджує достовірність показань потерпілого про надання ОСОБА_1 допомоги у доставці тіла потерпілого на експертизу. Крім того, сам ОСОБА_1 підтвердив у суді, що після ДТП спілкувався з родиною загиблого.
Також суд першої інстанції дав належну оцінку показанням свідка ОСОБА_3, який у суді підтвердив, що того дня близько восьмої, на початку дев`ятої години вечора, він попросив ОСОБА_1 підвезти його додому. На автомобілі вони рухалися по такому напрямку: вулицею Бериславська, проїхали курган, виїхали на трасу, по ній спустилися вниз по дорозі, звернули на вул. Суворова, проїхавши по ній до вул. Петровського, де на перехресті звернули на останню, проїхавши по зазначеній вулиці на перехресті вулиць Петровського та Кірова, де свідок приблизно о 20:25-20:30 вийшов, а ОСОБА_1 поїхав у напрямку траси. По вулиці Щасливій, де сталася ДТП, вони не рухалися, час, потрібний для подолання відстані від місця, де його висадив обвинувачений, до місця події, за умови руху автомобілем становить приблизно 3 хвилини.
Також суд першої інстанції дослідив показання свідка ОСОБА_4, який підтвердив суду, що дійсно того вечора, коли вони удвох із потерпілим ОСОБА_2 підіймалися вулицею Щасливою вверх, на останнього здійснив наїзд автомобіль, який рухався позаду них у попутному напрямку, внаслідок чого від удару транспортного засобу потерпілий опинився на землі, втратив свідомість, однак ще був живий. Свідок ОСОБА_4 зазначив, що удар автомобіля був настільки сильний, що було чутно звук контакту автомобіля з тілом людини. Після наїзду автомобіль не зупинився, а продовжив рух, незважаючи на те, що він намагався його зупинити. Свідок також уточнив, що контакт між автомобілем і тілом потерпілого відбувся саме лівою частиною транспортного засобу. Автомобіль був білого кольору, форми "бусик" (мікроавтобус).
Суд звернув увагу на те, що показання свідка ОСОБА_4 щодо механізму наїзду транспортним засобом на потерпілого саме лівою частиною автомобіля узгоджуються з даними, зафіксованими у протоколі огляду автомобіля "Ford Transit", р. н. НОМЕР_1, білого кольору, від 8 жовтня 2019 року про виявлення зовнішніх пошкоджень транспортного засобу: вм`ятини на капоті зі сторони водія, пошкодження на лобовому склі зі сторони водія, пошкодження дзеркала зі сторони водія. На капоті зі сторони водія виявлено дві плями бурого кольору, схожі на кров.
Також предметом дослідження суду були дані протоколу слідчого експерименту від 19 грудня 2019 року, проведеного за участю свідка ОСОБА_4, під час якого останній у присутності двох понятих показав, як він рухався разом з ОСОБА_2 і місце наїзду на останнього.
Не залишилися поза увагою суду показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 про виявлення під час огляду місця події фрагменту від дзеркала заднього виду автомобіля та про виявлення під час огляду транспортного засобу на автомобілі ОСОБА_1 пошкоджень, характерних для ДТП, а також дані протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 7 жовтня 2019 року та фототаблиці до нього про відсутність слідів гальмування та знайдений фрагмент пластику від бокового дзеркала автомобіля.
Речові докази - фрагмент пластику від бокового дзеркала, який було вилучено під час проведення 7 жовтня 2019 року огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та поміщено до спеціального сейф-пакету, а також автомобіль марки "Ford Transit" білого кольору, р.н. НОМЕР_1, що згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_1, було досліджено судом першої інстанції та визнано достовірними, належними і допустимими доказами.
Дослідив суд дані висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_2 №97 від 1 листопада 2019 року про те, що смерть потерпілого настала від відкритого осколкового перелому кісток черепа, забиття головного мозку, крововиливів під оболонки мозку, які могли утворитися в результаті наїзду автотранспортного засобу з подальшим відкиданням на дорожнє покриття та відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, а також дані висновків судово-автотехнічних експертиз №19-735 і №19-853 від 10 і 21 грудня 2019 року про те, що дії водія ОСОБА_1 не відповідають вимогам пп. "б" п. 2.3, п. 12.2, п. 12.3 Правил дорожнього руху і перебувають у прямому причинному звʼязку з настанням ДТП та її наслідками.
Зазначені докази у їхній сукупності вказують на наявність у діях ОСОБА_1 ознак складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135 і ч. 2 ст. 286 КК.
Доказів, які було досліджено судом, достатньо для висновку про вчинення ОСОБА_1 вказаних кримінальних правопорушень. Непроведення експертиз, про що зазначає адвокат у касаційній скарзі, не вплинуло на повноту судового розгляду.
Вирок відповідає вимогам ст. 374 КПК. Суд навів у вироку формулювання обвинувачення, визнане доведеним, із зазначенням місця, способу вчинення та наслідків кримінальних правопорушень. Відповідно до вимог ст. 370 КПК суд обґрунтував вирок на тих доказах, які було розглянуто в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Колегія суддів вважає, що при розгляді апеляційної скарги, доводи якої є аналогічними доводам, зазначеним у касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції ретельно їх перевірив і своє рішення належним чином мотивував, а отже, дотримався вимог ст. 419 КПК.
При цьому колегія суддів не погоджується з доводами захисника про порушення апеляційним судом права ОСОБА_1 на справедливий судовий розгляд у зв`язку з проведенням повторного дослідження доказів.
Як видно зі змісту апеляційної скарги, захисник Ревта Д.Л. просив скасувати вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 та закрити кримінальне провадження за недоведеністю винуватості останнього. При цьому вказував, що показання свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які суд першої інстанції навів у вироку неповно та спотворено, є відмінними від справжніх показань цих свідків, зафіксованих засобами технічної фіксації судового засідання.
Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Саме для перевірки доводів, наведених в апеляційній скарзі адвоката, апеляційний суд дослідив вказані показання свідків, зафіксовані на технічному носії інформації, та небезпідставно погодився з висновком суду першої інстанції щодо допустимості, належності й достатності доказів, які були предметом ретельного дослідження.
Твердження адвоката про те, що показання свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у вироку викладені спотворено, а суд апеляційної інстанції, усупереч вимогам ст. 404 КПК досліджуючи ці докази, виклав їх у власній інтерпретації, є неспроможними. Зміст викладених у вироку та ухвалі показань свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відповідає змісту їхніх показань, зафіксованих на технічному носії інформації.
Покарання засудженому ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК, воно є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Суд касаційної інстанції не має підстав вважати рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що суперечать нормам процесуального права щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.
Будь-яких порушень кримінального процесуального закону, допущених судовими інстанціями у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1, які могли би бути безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено, тому Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу захисника Ревти Д.Л. без задоволення.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд