Постанова
Іменем України
01 червня 2021 року
м. Київ
справа № 331/706/19
провадження № 51-1993км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Антонюк Н.О., Бущенка А.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Михальчука В.В.,
прокурора Чагарного М.П.,
захисника Коротаєва В.Ю. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
захисника Коротаєва В.Ю. на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від
17 вересня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019080020000028, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Азербайджану, уродженця м. Баку, жителя м. Запоріжжя,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від
12 листопада 2019 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Вирішено питання щодо арешту, накладеного на гроші та речі ОСОБА_1, та речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
05 січня 2019 року близько 14:50 ОСОБА_1, перебуваючи в салоні маршрутного таксі, яке здійснювало рух за маршрутом № 18 та прямувало від зупинки громадського транспорту "Університетська" в бік зупинки громадського транспорту "Редакція газети "Запорізька Січ" у м. Запоріжжі, побачив раніше незнайомого неповнолітнього ОСОБА_2, який стояв
у проході вищезазначеного транспортного засобу, після чого підійшов до нього збоку та почав розмову.
Далі ОСОБА_1 з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, тримаючи в руці ніж, який згідно з висновком експерта є кишеньковим ножем - предметом господарчо-побутового призначення, підніс його до лівого боку тулуба потерпілого ОСОБА_3 та, погрожуючи його застосуванням, наказав останньому віддати йому мобільний телефон, тим самим застосував погрозу насильства, яке є небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу.
Усвідомлюючи реальну загрозу своєму життю та здоров`ю, потерпілий ОСОБА_3 підкорився незаконній вимозі ОСОБА_1 та віддав йому мобільний телефон "Xiaomi IW Redmi Note 4 32Gb black" в корпусі чорного кольору з ІМЕІ1 НОМЕР_1, ІМЕІ2 НОМЕР_2, вартістю 4699 грн.
Після чого ОСОБА_1 вийшов із салону маршрутного таксі та зник з місця вчинення злочину.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 17 вересня 2020 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
У цьому провадженні були постановлені такі судові рішення:
Ухвала Запорізького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року про залишення без змін вироку районного суду щодо ОСОБА_1 .
Постанова Верховного Суду колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 29 липня 2020 року, якою скасовано ухвалу Запорізького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року щодо ОСОБА_1 та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Коротаєв В.Ю. просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Стверджує, що неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність полягає в неправильній кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 187 КК. На думку захисника, мобільним телефоном ОСОБА_1 заволодів непомітно для потерпілого ОСОБА_3, не застосовуючи при цьому насильство чи погрозу застосування ножа, а тому дії ОСОБА_1 необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 185 КК. Вважає, що суди попередніх інстанцій, не допитавши свідка ОСОБА_4, допустили неповноту судового розгляду. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги того, що ОСОБА_1 не володіє державною мовою та під час досудового розслідування останньому не було забезпечено перекладача. Стверджує, що під час апеляційного розгляду перекладач ОСОБА_5 не здійснював перекладу з державної мови на азербайджанську виступів сторони захисту, прокурора, потерпілої, а ухвалу апеляційного суду не переклали на мову, якою володіє ОСОБА_1 . Зазначає, що перед оголошенням ухвали колегія суддів апеляційного суду не виходила до нарадчої кімнати.
У запереченнях на касаційну скаргу захисника прокурор просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_1 - без змін. Прокурор посилається на п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності" і зазначає, що дії ОСОБА_1 містять склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК. Зазначає, що свідок ОСОБА_6 не був доставлений до суду у звʼязку з відсутністю останнього за місцем свого проживання і неможливістю встановлення місця його знаходження. Стверджує, що в суді апеляційної інстанції брав участь перекладач
ОСОБА_1 - ОСОБА_5, у зв`язку з чим порушень прав засудженого не вбачається
Позиції учасників судового провадження
Захисник Коротаєв В.Ю. підтримав свою касаційну скаргу.
Прокурор Чагарний М.П. заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника Коротаєва В.Ю.
Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів провадження, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, ґрунтуються на детально наведених у вироку доказах, які суд усебічно, повно та об`єктивно дослідив, правильно оцінив.
Зокрема, винуватість ОСОБА_1 підтверджується наступними доказами:
- показаннями ОСОБА_1, який не заперечував, що 05 січня 2019 року
в маршрутному автобусі він протиправно заволодів мобільним телефоном потерпілого ОСОБА_3 ; телефон за 1400 грн продав на ринку незнайомому хлопцю;
- показаннями потерпілого ОСОБА_3 про те, що 05 січня 2019 року
в маршрутному автобусі № 18 до нього підійшов незнайомий чоловік, яким виявився ОСОБА_1, та ставив різні запитання, на які він охоче відповідав. Потім ОСОБА_1 перегородив йому вихід із автобуса, приставив до лівого боку розкладний ніж та, погрожуючи цим ножем, наказав віддати йому мобільний телефон, який знаходився у нього в кишені куртки. Потерпілий злякався, виконав вимогу ОСОБА_1 та віддав йому свій телефон;
- показаннями потерпілої ОСОБА_7 та представника неповнолітнього потерпілого - ОСОБА_8, які суду повідомили, що їхній син ОСОБА_3
05 січня 2019 року повернувся додому після занять із репетитором
і перебував у шоковому стані та повідомив, що в салоні маршрутного автобуса незнайомий чоловік приставив до нього ніж та заволодів мобільним телефоном.
Ці показання є послідовними й підтверджуються матеріалами кримінального провадження, що були досліджені судом першої інстанції. Зокрема, даними протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від
05 січня 2019 року; протоколів пред`явлення металевого предмета, схожого на ніж, сумки чорного кольору, шапки-ушанки чорного кольору для впізнання за фотознімками від 06 січня 2019 року, відповідно до яких потерпілий
у присутності законного представника впізнав речі, що були в невідомого чоловіка, який заволодів його мобільним телефоном; протоколу пред`явлення особи для впізнання від 06 січня 2019 року, відповідно до якого потерпілий
у присутності законного представника впізнав ОСОБА_1 як особу, яка заволоділа його мобільним телефоном; протоколу пред`явлення особи для впізнання від 05 січня 2019 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_9 впізнав ОСОБА_1 як особу, яка продала йому мобільний телефон; протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 05 січня 2019 року; даними висновку експерта від 31 січня 2019 року № 2-43, згідно
з яким вилучений у ОСОБА_1 у ході обшуку предмет, схожий на ніж,
є кишеньковим ножем - предметом господарчо-побутового призначення, виготовленим промисловим способом.
Доводи захисника про те, що мобільним телефоном ОСОБА_3
ОСОБА_1 заволодів непомітно для потерпілого, не застосовуючи при цьому насильства чи погроз застосування ножа, спростовуються вищезазначеними доказами.
Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 06 листопада 2009 року № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності" погроза застосування насильства при розбої полягає в залякуванні негайним застосуванням фізичного насильства, небезпечного для життя і здоров`я потерпілого (погроза вбити, заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження з розладом здоров`я чи незначною втратою працездатності, або вчинити певні дії, що у конкретній ситуації можуть спричинити такі наслідки).
Погроза має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме винній особі або не виконає її вимог, то ця погроза буде реалізована. Це стосується і випадків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів, які завідомо для неї не
можуть бути використані для реалізації погроз (зіпсована зброя,
макет зброї тощо), але потерпілий сприймає ці предмети як такі, що
являють собою небезпеку для життя чи здоров`я. Така погроза може
стосуватись як потерпілого, так і його близьких родичів та завжди
містить у собі вимогу майнового характеру щодо передачі майна в
майбутньому.
Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що дії ОСОБА_1, який
у салоні маршрутного автобуса перегородив вихід ОСОБА_3, приставив до лівого боку потерпілого предмет, схожий на ніж, який потерпілий сприйняв як ніж, і під погрозою застосувати насильство, небезпечне для життя та здоров`я, заволодів мобільним телефоном потерпілого, містять ознаки нападу на особу з метою заволодіння чужим майном й утворюють склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 187 КК, з чим погоджується і колегія суддів. Підстави для перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 187 КК на ч. 2
ст. 185 КК відсутні.
Твердження захисника про те, що суди попередніх інстанцій не допитали
як свідка сусіда ОСОБА_1 - ОСОБА_4, чим допустили неповноту судового розгляду, також перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій та визнані безпідставними.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у зв`язку
з неможливістю виконати ухвалу суду про привід свідка ОСОБА_4 та за клопотанням сторони захисту Жовтневий районний суд м. Запоріжжя від
30 серпня 2019 року дав доручення начальнику Олександрівського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області встановити та надати суду анкетні дані та відомості про адресу проживання свідка ОСОБА_4 (т. 1,
а.с. 189, 190). У подальшому суд першої інстанції неодноразово вживав передбачені законом заходи для забезпечення явки в судове засідання зазначеного свідка, у тому числі й шляхом неоноразового постановлення ухвал про здійснення примусового приводу ОСОБА_4 в судові засідання (т. 1, а.с. 204-205; т. 2, а.с. 14-15). Проте свідок ОСОБА_4 самостійно в судові засідання не з`явився, ухвали районного суду про примусовий привід не були виконані з незалежних від суду причин. Крім того, сторона захисту не вчинила жодних дій для забезпечення явки в судові засідання зазначеного свідка, який викликався саме за її клопотанням.
Доводи захисника про порушення прав ОСОБА_1 у звʼязку з ненаданням йому перекладача під час досудового розслідування та судового розгляду
є неспроможними.
З матеріалів кримінального провадження колегія суддів убачає, що ні на досудовому слідстві, ні в судах першої та апеляційної інстанцій сторона захисту не заявляла клопотання про те, що ОСОБА_1 потребує перекладача. Засідання суду апеляційної інстанції було проведено з обвинуваченим ОСОБА_1 у режимі відеоконференції між Дніпровським апеляційним судом та ДУ "Запорізький слідчий ізолятор". Апеляційний суд залучив ОСОБА_1 для перекладу з української на азербайджанську мову перекладача ОСОБА_5, якому розʼяснив права та обовʼязки, передбачені КПК. Також перекладач ОСОБА_5 під підпис був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний переклад і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків (т. 2, а.с. 223). Із звукозапису судового засідання в апеляційному суді колегія суддів не вбачає порушень права ОСОБА_1 на захист в аспекті одержання допомоги перекладача, передбаченої ст. 29 КПК. Зауважень щодо якості перекладу від сторони захисту не надходило.
ОСОБА_1 відповідав на всі питання суду, із чого можна зробити висновок, що він їх розумів.
Доводи захисника про те, що ухвалу апеляційного суду не переклали на мову, якою володіє ОСОБА_1, є надуманими. У матеріалах кримінального провадження є копія перекладу ухвали Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року (т. 3, а.с. 19-27), а оригінал перекладу цієї ухвали Дніпровський апеляційний суд 01 жовтня 2020 року направив на адресу
ДУ "Запорізький слідчий ізолятор" для вручення під розписку ОСОБА_1 (т. 3, а.с. 18).
Твердження захисника про те, що перед оголошенням ухвали колегія суддів апеляційного суду не виходила до нарадчої кімнати, є безпідставними та спростовуються звукозаписом судового засідання від 17 вересня 2020 року, із якого вбачається, що колегія суддів перед оголошенням судового рішення була в нарадчій кімнаті.
При перегляді кримінального провадження в апеляційному порядку суд відповідно до вимог ст. 419 КПК ретельно перевірив доводи, наведені в апеляційній скарзі захисника Коротаєва В.Ю., дав на них мотивовані відповіді. Зазначив, на яких підставах апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК, для скасування оскаржених судових рішень та задоволення касаційних вимог захисника Коротаєва В.Ю. немає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд