ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2021 року
м. Київ
справа № 712/5746/18
провадження № 51-1225км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого Бородія В. М.,
суддів Мазура М. В., Чистика А. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Лисоконь І. В.,
прокурора Подоляка М. С.,
засудженої ОСОБА_1,
потерпілого ОСОБА_2 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Гаврильченка Валентина Михайловича в інтересах засудженої ОСОБА_1 на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 липня 2020 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року, в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017251010009581, стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Первомайськ Миколаївської області, громадянки України, зареєстрованої у АДРЕСА_1 ), жительки того ж АДРЕСА_2 ), раніше не судимої,
засудженої за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 липня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК (у редакції станом на момент вчинення діяння), та призначено їй покарання у вигляді штрафу в розмірі
300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 грн, із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Задоволено цивільний позов, заявлений Черкаською місцевою прокуратурою в інтересах КЗ "Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги" ЧМР.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь вищевказаного закладу грошові кошти в сумі
2262, 30 грн за лікування потерпілого.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз у сумі 1144 грн.
Стягнуто із засудженої за проведення комплексної судової транспортно-трасологічної, судово-медичної та автотехнічної експертизи і додаткової судової автотехнічної експертизи кошти в розмірах 10048 грн та 3768 грн на користь Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Ухвалено зняти арешт, накладений на автомобіль "Skoda Fabia Combi 1.2" (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) за ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси
від 10 травня 2018 року.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою і засуджено за те, що вона 29 листопада 2017 року близько 13:00, керуючи технічно справним автомобілем "Skoda Fabia Combi 1.2" (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись по проїзній частині прилеглої території неподалік будинку № 17 на вул. Сумгаїтській в м. Черкасах, грубо порушуючи п. 2.3.б)
та п. 12.3 Правил дорожнього руху, будучи заздалегідь об`єктивно проінформованою про виникнення небезпеки для руху, яку водій об`єктивно спроможний виявити, на проїзній частині прилеглої території неподалік вказаного будинку проявила неуважність, не стежила за дорожньою обстановкою та відповідно не реагувала на
її зміну, а тому в момент, коли пішохід ОСОБА_2 почав рух, перетинаючи вказану ділянку проїзної частини справа наліво відносно напрямку руху автомобіля, негайно не вжила заходів для зменшення швидкості руху аж до повної зупинки керованого нею транспортного засобу, а продовжила рух прямо та скоїла
наїзд на цього пішохода. В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) потерпілий ОСОБА_2, як убачається з висновку судово-медичної експертизи від 29 березня 2018 року № 02-01/384, отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.
Черкаський апеляційний суд ухвалою від 07 грудня 2020 року вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 липня 2020 року залишив без змін.
В порядку ч. 2 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_1 від призначеного їй покарання звільнено у зв`язку із закінченням строків давності.
Вимоги й узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник Гаврильченко В. М., указуючи на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Своє прохання мотивує тим, що оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості, а також окремим засадам кримінального провадження, зокрема таким як рівність перед законом і судом, законність, презумпція невинуватості та безпосередність дослідження доказів. Зазначає, що в основу обвинувального вироку та ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 покладено докази, які містять суперечливі фактичні дані, одні з яких спростовують її винуватість, а інші навпаки. При цьому суди не обґрунтували, чому надали перевагу одним доказам та відкинули інші. Так, посилається на неврахування судами обох інстанцій того, що між показаннями засудженої ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3, наданими як під час слідчих експериментів за їх участю, так і під час судового розгляду існували суперечності, зокрема, щодо стану дорожнього покриття, відстані між потерпілим та автомобілем у момент, коли він вийшов на проїзну частину, на що сторона захисту акцентувала увагу.
Вважає, що суди не надали оцінки переважній більшості доводів сторони захисту, в тому числі щодо проведення огляду автомобіля ОСОБА_1 без ухвали слідчого судді та понятих, а також стосовно суперечностей між протоколом огляду місця події від
23 листопада 2017 року, схемою ДТП і фототаблицею до нього. Так, захисник зауважує, що в цих протоколі та схемі не зазначено місця наїзду на пішохода, не зафіксовано ділянки з льодовим покриттям та перешкоди у вигляді ям і вибоїн, їх розташування і розмірів. Натомість вказані пошкодження дороги видно з фототаблиці до протоколу.
Вважає, що неналежним чином зафіксований стан дорожнього покриття, а також
невраховані суперечності у показаннях засудженої ОСОБА_1, потерпілого
ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3 вплинули, зокрема, і на об`єктивність висновків експертів-автотехніків, які під час дослідження зважали на такі фактичні дані.
Також апеляційний суд не перевірив доводів сторони захисту про те, що викладені
у вироку місцевого суду показання потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3
не відповідають тим, що дійсно були надані ними під час судового розгляду. Не дав оцінку, викладеним в апеляційній скарзі аргументам щодо відсутності у матеріалах кримінального провадження медичної документації, яка надавалася судово-медичному експерту для проведення дослідження.
Крім того, вказує на порушення апеляційним судом приписів ч. 3 ст. 404 КПК, оскільки суд повторно не дослідив обставини, які, на думку сторони захисту, були досліджені місцевим судом неповно.
Захисник наголошує, що апеляційний суд не навів в ухвалі достатніх мотивів залишення апеляційної скарги сторони захисту без задоволення, внаслідок чого ухвала апеляційного суду, на його думку, не відповідає положенням ст. 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор просив частково задовольнити касаційну скаргу захисника, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Від захисника Гаврильченка В. М. надійшло клопотання про розгляд касаційної скарги
в інтересах ОСОБА_1 без його участі.
Засуджена ОСОБА_1 просила задовольнити касаційну скаргу її захисника з викладених у ній підстав. Також, не заперечувала щодо проведення касаційного розгляду без участі захисника Гаврильченка В. М.
Потерпілий заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника
Гаврильченка В. М. та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, позиції засудженої, прокурора та потерпілого, вивчивши доводи, викладені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.
З огляду на вимоги ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені
в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, однак при цьому до його компетенції входить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
Таким чином, перевіряючи дотримання судами нижчих інстанцій вимог КПК, Верховний Суд у межах доводів касаційних скарг має з`ясувати, чи навели суди нижчих інстанцій належні й достатні мотиви ухвалення судових рішень та чи обґрунтували свої висновки
з посиланням на досліджені докази.
Згідно з ч. 2 ст. 17 КПК ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. При цьому відповідно до ч. 4
ст. 17 КПК усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на користь такої особи.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та обставин, встановлених на їх підставі, лише через суперечність версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
З іншого боку, для дотримання цього стандарту недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна
і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі
№ 688/788/15-к, від 8 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року
у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17 та ін.).
Таким чином, суди повинні ретельно перевіряти доводи сторони захисту, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію сторони обвинувачення. У випадку, якщо суд після такої перевірки відхиляє доводи сторони захисту, він має навести переконливі мотиви такого висновку, які не залишають розумного сумніву у винуватості обвинуваченого. Разом
з тим, якщо небезпідставні доводи сторони захисту не можуть бути спростовані
з наведенням переконливих мотивів, які ґрунтуються на обставинах відповідного провадження, то це свідчить про існування розумного сумніву в доведеності винуватості особи.
Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, судами встановлено, що засуджена
ОСОБА_1 своїми діями, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, вчинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 286 КК.
При цьому як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій зазначають, що винуватість
ОСОБА_1 установлена сукупністю відповідних доказів, зокрема:
- показаннями потерпілого ОСОБА_2, свідка ОСОБА_3, експертів ОСОБА_4
та ОСОБА_5 ;
- протоколом огляду місця події від 29 листопада 2017 року і фототаблицями до нього;
- протоколом проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_3 та потерпілим ОСОБА_2 від 07 квітня 2018 року та фототаблицями до нього;
- протоколом проведення слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_2 від
23 жовтня 2018 року та фототаблицями до нього;
- протоколом проведення слідчого експерименту з ОСОБА_1 від 25 жовтня 2018 року та фототаблицями до нього;
- висновком експертів від 05 квітня 2018 року № 1563/18-23/987/19-23/04-01/14;
- висновком експерта від 09 липня 2019 року № 1363/19-23;
- висновком експерта від 14 березня 2018 року № 02-01/384;
- висновком експерта від 19 квітня 2018 року № 4/353.
У свою чергу під час судового розгляду сторона захисту просила визнати недостовірними і недопустимими доказами фактичні дані, отримані під час огляду місця події від 29 листопада 2017 року та зафіксовані в протоколі огляду і додатку до нього - схемі ДТП,
а також відомості, здобуті в результаті проведених експертиз. Так, сторона захисту стверджувала, що в ході огляду місця події були відсутні поняті. Також схема ДТП містить неправдиві дані, а обставини місця події зафіксовані необ`єктивно. У протоколі та схемі не вказано місця наїзду на пішохода, слідчим необ`єктивно відображений стан дорожнього покриття, не зазначені ділянки з льодовим покриттям і перешкоди у вигляді ям та вибоїн, їх розташування й розміри. Огляд автомобіля проведено слідчим незаконно, оскільки відсутнє відповідне рішення суду. Також просила визнати недопустими висновок
судово-медичної експертизи № 02-01/384, протокол проведення слідчого експерименту
з потерпілим ОСОБА_2 та свідком ОСОБА_3 від 07 квітня 2018 року, протокол проведення слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_2 від 23 жовтня 2018 року, висновок комплексної експертизи №1563/18-23/987/19-23/04-01/14, висновок судової автотехнічної експертизи №1363/19-23.
Місцевий суд зазначені доводи сторони захисту відхилив. На обґрунтування такого рішення суд лише вказав, що критично оцінює доводи ОСОБА_1 щодо визнання доказів недопустимими, оскільки вважає, що вони не обґрунтовані, спростовуються матеріалами справи, показаннями допитаних у судовому засіданні експертів, які підтвердили свої висновки. Твердження про проведення огляду місця події за відсутності понятих місцевий суд вважав абсурдним, оскільки як понятих вказано дві особи ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а той факт, що вони не з`явилися в судове засідання для допиту, не спростовує факту їх присутності під час огляду місця події.
У свою чергу сторона захисту, не погоджуючись зі встановленими судом першої інстанції обставинами, у своїй апеляційній скарзі наголошувала, що в рішенні суду першої інстанції містяться суперечливі фактичні дані, показання потерпілого та свідків відрізняються в тих технічних нюансах, які мають значення для справи й суперечать протоколу огляду місця події від 29 листопада 2017 року. Так, захисник указував, що суд першої інстанції як на докази винуватості ОСОБА_1 послався на показання потерпілого та свідка, в яких, крім іншого, зазначено, що на дорозі були дві великі ями, однак їх не зафіксовано в протоколі огляду місця події та схемі ДТП, що, на думку захисника, підтверджує неправдивість цих показань та виключає рух автомобіля під керуванням ОСОБА_1 за тією траєкторією, яку вказав потерпілий та свідок. Сторона захисту акцентувала увагу на тому, що ці протиріччя не були усунуті під час судового розгляду, а навпаки покладені
в обґрунтування рішення місцевого суду. При цьому також зауважила в апеляційній скарзі, що місцевий суд некоректно виклав її доводи щодо протоколу огляду місця події та навів аргументи лише стосовно проведення такого огляду без понятих, хоча апелянт вказував також і на те, що фактичні дані, які містяться в цьому протоколі та схемі ДТП, зафіксовані необ`єктивно і суперечать фототаблиці до нього, а також іншим матеріалам справи. Щодо інших доказів, місцевий суд взагалі не зазначив аргументів сторони захисту та підстав їх відхилення, а лише формально вказав, що доводи сторони захисту не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи.
Так, в апеляційній скарзі зазначено, що у протоколі та на схемі ДТП не вказано місця наїзду на пішохода (ні шляхом самостійного визначення слідчим, ні зі слів учасників події), що також не вдалося об`єктивно з`ясувати і під час судового розгляду. Крім того, вказано, що у протоколі та схемі ДТП слідчим необ`єктивно відображений стан дорожнього покриття, а саме зазначено про мокрий асфальтобетон, але не позначено і не зафіксовано ділянки з льодовим покриттям та перешкоди у вигляді ям і вибоїн, їх розташування та розміри. Водночас, наявність цих пошкоджень видно з фототаблиці до протоколу огляду місця події, а також з протоколу слідчого експерименту від 25 жовтня 2018 року.
Крім того, як звертала увагу сторона захисту, показання свідка ОСОБА_3 про те, що автомобіль після наїзду до зупинки здолав відстань три метри, спростовують показання потерпілого ОСОБА_2 та самого свідка ОСОБА_3 про розташування місця наїзду, яке вони вказували під час проведення слідчих експериментів за їх участю, оскільки на схемі ДТП до протоколу огляду місця події розташування автомобіля зафіксоване на відстані 14 метрів від лівої межі заїзду до прилеглої території, що суперечить розташуванню місця наїзду в районі середини заїзду до прилеглої території.
Також сторона захисту звертала увагу на те, що не лише фактичні дані, встановлені
під час проведення слідчого експерименту від 07 квітня 2017 року з потерпілим
ОСОБА_2 і свідком ОСОБА_3 та слідчого експерименту від 23 жовтня 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_2, суперечать протоколу огляду місця події від
29 листопада 2017 року і фототаблицям до нього, а й висновки судових експертиз є суперечливими та підтверджують протиріччя між іншими доказами, на які суд послався як на докази винуватості ОСОБА_1 .
Так, захисник указував, що місцевий суд у вироку послався як на доказ винуватості ОСОБА_1 на суперечливі висновки експертів, зокрема, згідно з висновком експертів від 05 квітня 2018 року № 1563/18-23/987/19-23/04-01/14 встановлено технічну необґрунтованість фактичних даних, отриманих від потерпілого ОСОБА_2 і засудженої ОСОБА_1 . Відповідно до висновку експерта від 09 липня 2019 року № 1363/19-23 із урахуванням показань ОСОБА_1, викладених в ухвалі, вона не мала технічної можливості уникнути наїзду на ОСОБА_2 шляхом застосування екстреного гальмування в умовах місця події, а з урахуванням показань потерпілого ОСОБА_2, викладених в ухвалі, водій ОСОБА_1 мала технічну можливість уникнути наїзду на ОСОБА_2 шляхом застосування екстреного гальмування в умовах місця події. За висновком експерта від 19 квітня 2018 року № 4/353 у момент небезпеки для руху, який вказаний у постанові слідчого про призначення експертизи, водій ОСОБА_1 мала технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_2 шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування в умовах місця події.
Також сторона захисту ставила під сумнів законність проведення судово-медичної експертизи та висновку експерта від 14 березня 2018 року № 02-01/384, згідно з яким
у ОСОБА_2 установлено тілесні ушкодження, які належать до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я. Так, сторона захисту посилалася, зокрема, на відсутність у матеріалах кримінального провадження медичної документації, наданої судово-медичному експерту для проведення дослідження.
Крім того, захисник зазначав, що показання потерпілого ОСОБА_2 та свідка
ОСОБА_3, викладені у вироку суду першої інстанції, не відповідають тим показанням, які дійсно були надані ними в місцевому суді. Зазначені показання спотворені на розсуд суду та в багатьох важливих деталях, які мають значення для вирішення справи, не узгоджуються з тими, що зафіксовані за допомогою технічної фіксації ходу судового розгляду (аудиозаписів судових засідань).
Отже, в апеляційній скарзі захисник вказував на невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам справи та суперечливість цих висновків, при цьому апелянт мотивував свої доводи з посиланням на конкретні докази, з оцінкою яких не погоджувався. На ці доводи суд апеляційної інстанції не дав умотивованих відповідей.
Судове рішення є актом реалізації судової влади. Законність рішення - це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Якість судового рішення є одним із основних критеріїв якості правосуддя.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як передбачено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення.
У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких її визнано необґрунтованою. Тобто в цьому рішенні необхідно проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на них вичерпну відповідь.
Проте зазначених вимог апеляційний суд не дотримався.
Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду щодо визнання достовірними та належними доказами фактичних даних, незважаючи на клопотання сторони захисту про визнання їх недостовірними та недопустимими доказами, отриманих під час огляду місця події від 29 листопада 2017 року та зафіксованих у протоколі огляду та схемі ДТП, а також висновку судово-медичної експертизи № 02-01/384, протоколу проведення слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_2 та свідком ОСОБА_3 від 07 квітня 2018 року, протоколу проведення слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_2 від 23 жовтня 2018 року, висновку комплексної експертизи № 1563/18-23/987/19-23/04-01/14, висновку судової автотехнічної експертизи №1363/19-23, лише зазначивши, що вони спростовуються матеріалами провадження, даними показань допитаних у судовому засіданні експертів, які підтвердили свої висновки, та письмовими матеріалами.
Беручи до уваги, що доводи апеляційної скарги захисника стосувалися очевидної неузгодженості обставин, які суд першої інстанції визнав установленими, і сукупності ключових доказів, покладених в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_1, наведене апеляційним судом обґрунтування підстав, з яких ці доводи були відхилені, не є достатнім і таким, що переконливо виключає сумніви у винуватості засудженої.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд, навівши численні доводи апеляційної скарги захисника, здебільшого лише обмежився цитуванням вироку суду першої інстанції щодо посилання на сукупність доказів, викладених у ньому, без їх аналізу та оцінки, при цьому фактично не дав ніякої оцінки доводам, наведеним у апеляційній скарзі, про суперечливість цих доказів, а також необґрунтованість та невмотивованість висновків суду першої інстанції.
Зазначене свідчить про формальний підхід апеляційного суду під час розгляду апеляційної скарги захисника, а саме недотримання вимог ст. 419 КПК, що вказує на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону в розумінні ст. 412 КПК.
Отже, під час розгляду справи суд апеляційної інстанції допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1
ст. 438 КПК є підставою для скасування такого рішення.
У зв`язку з тим, що з`ясування зазначених вище обставин є суттєвим для встановлення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй злочину і вимагає оцінки доказів з точки зору їх достовірності та достатності, в силу положень ст. 433 КПК суд касаційної інстанції позбавлений можливості вирішити це питання.
Водночас суд апеляційної інстанції є судом факту та права і в межах своїх повноважень має можливість безпосередньо досліджувати фактичні обставини, докази та надавати їм власну оцінку. За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що допущені судом першої інстанції істотні порушення КПК, на які посилається сторона захисту, можливо усунути під час нового апеляційного розгляду, у зв`язку з чим касаційна скарга захисника Гаврильченка В. М. підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню і призначенню нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду слід урахувати наведене, ретельно перевірити всі доводи апеляційної скарги сторони захисту, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, яке відповідатиме статтями 370, 419 КПК.
Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд