Постанова
іменем України
1 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 219/1312/20
Провадження № 51-6313км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Сингаївської А.О.,
захисника Позняк І.С. (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргузахисника Позняк І.С. на вирок Донецького апеляційного суду від 23 вересня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019050150002426, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останній раз 19 червня 2017 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області за ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до одного року шести місяців позбавлення волі, звільненого на підставі ухвали Селидівського міського суду від 18 жовтня 2018 року умовно-достроково 26 жовтня 2018 року на невідбутий строк 5 місяців 1 день.
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 2 червня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років один місяць.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 строк його попереднього ув`язнення у строк покарання за цим кримінальним провадженням, тобто з 12 грудня 2019 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Донецький апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 в частині призначення покарання та 23 вересня 2020 року ухвалив свій вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк дев`ять років.
В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 14 години, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння за місцем свого мешкання в квартирі АДРЕСА_1, діючи умисно, на ґрунті ревнощів, обурившись на поведінку ОСОБА_2, підійшов до неї сплячої та, взявши її обома руками за ноги, стягнув з дивану, потягнув через коридор тамбуру до приміщення сусідської квартири АДРЕСА_3, під час чого вона перебувала в положенні лежачи на спині та при ковзанні билася задньою частиною тулуба об дерев`яну підлогу. Затягнувши ОСОБА_2 до основної кімнати квартири АДРЕСА_3, ОСОБА_1 наніс їй три удари носком взутої правої ноги в область тулуба зліва та один удар підошвою взутої правої ноги зверху вниз у лобно-тім`яну область голови, після чого, взявши обома руками ОСОБА_2 за ноги, потягнув її через коридор до приміщення квартири АДРЕСА_1, де, розташувавши її посеред кімнати в положенні лежачи на спині, наніс 5 ударів носком правої взутої ноги в область волосистої частини голови останньої, а саме тім`яно-потиличної, зліва та справа, а також три удари кулаком правої руки в область обличчя, спричинивши їй тяжкі тілесні ушкодження, що перебували у прямому зв`язку із настанням її смерті.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Позняк І.С., посилаючись на неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Як зазначає захисник, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1, узяв до відома досудову доповідь з інформацією про його соціально-психологічну характеристику, в якій оцінено високу ймовірність вчинення повторного правопорушення, що, на думку захисника, не може свідчити про вчинення останнім правопорушення проти життя та здоров`я людини, адже раніше він таких злочинів не вчиняв. При цьому вказує на те, що досудова доповідь містить висновок, що виправлення без позбавлення або обмеження волі на певний строк може становити середню (а не високу) небезпеку для суспільства. Крім того, захисник вважає голослівними та нічим не підтвердженими висловлювання, що містяться в характеристиці ОСОБА_1, на які при призначенні покарання послався у вироку суд апеляційної інстанції. Також звертає увагу на те, що у ОСОБА_1 не було можливості висловити свої співчуття потерпілій, оскільки вона загинула. А тому, як вважає захисник, суд апеляційної інстанції застосував до її підзахисного явно несправедливе покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Сингаївська А.О. вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника Позняк І.С., яка підтримала касаційну скаргу, прокурора Сингаївської А.О., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.
При цьому згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі захисника не оспорюються та не заперечуються.
Доводи захисника Позняк І.С., наведені нею у касаційній скарзі, про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість колегія суддів вважає безпідставними.
Вказані доводи за своїм змістом стосуються питання призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Переглядаючи в апеляційному порядку вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 за апеляційною скаргою прокурора, в якій порушувалося питання про скасування вироку місцевого суду щодо обвинуваченого в зв`язку з м`якістю призначеного покарання та ухвалення нового вироку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що покарання, призначене ОСОБА_1 у мінімальному розмірі санкції ч. 2 ст. 121 КК, є таким, що не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.
При цьому, призначаючи ОСОБА_1 покарання, апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно зі ст. 12 КК віднесено до тяжкого злочину, дані про особу винного, який раніше шість разів судимий, у тому числі за тяжкі злочини, офіційно не працює, за місцем проживання характеризується негативно, зловживає алкогольними напоями, постійно вступає в конфліктні ситуації, веде аморальний спосіб життя, не одружений, дітей на утриманні немає, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, а також обставини, які обтяжують покарання, - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, рецидив злочинів та визнання вини, як пом`якшуючу обставину, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні дані на підтвердження того, що обвинувачений ОСОБА_1, окрім визнання вини, дійсно щиро покаявся.
Разом із тим, дані, які містяться в характеристиці, наданій директором КП "Вєста" м. Світлодарськ щодо ОСОБА_1, стороною захисту спростовані не були, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції обґрунтовано послався на них при призначенні покарання останньому.
Також суд апеляційної інстанції зважив і на тяжкість вчиненого ОСОБА_1 діяння, виходячи із конкретних обставин його вчинення, зазначивши про те, що судом першої інстанції не було надано оцінку зухвалому характеру та обставинам вчиненого останнім злочину, а саме тому, що внаслідок завдання ОСОБА_1 численних ударів взутими ногами в область голови та тіла потерпілої остання отримала тупу травму голови із забоєм речовини головного мозку, яка призвела до розриву субдуральної гематоми, набряку та здавлення речовини головного мозку, від чого настала її смерть, а також того, що усвідомлюючи, що потерпіла від отриманих травм перебуває непритомною, обвинувачений жодних заходів для надання їй допомоги не вжив, швидку медичну допомогу не викликав, а навпаки залишив її в тамбурі квартири, де остання померла.
Крім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що в розумінні статей 314, 314-1 КПК досудова доповідь представника персоналу органу пробації складається з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує засудженого, а також прийняття судового рішення про розмір покарання та має виключно рекомендаційний характер, яку суд може врахувати, виходячи зі своїх дискреційних повноважень.
А тому доводи захисника про те, що апеляційний суд не взяв до уваги висновок досудової доповіді з інформацією про соціально-психологічну характеристику ОСОБА_1, за яким виправлення останнього без позбавлення або обмеження волі на певний строк може становити середню (а не високу) небезпеку для суспільства, є непереконливими.
З огляду на викладене, апеляційний суд правильно визначив, що справедливим і необхідним для виправлення обвинуваченого буде основне покарання у розмірі більшому, ніж призначив йому суд першої інстанції.
При цьому призначення апеляційним судом ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк дев`ять років, на думку колегії суддів, ґрунтується на положеннях ст. ст. 50 і 65 КК, а тому вважати таке покарання явно несправедливим через суворість немає підстав.
Отже, вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
З огляду на зазначене, касаційну скаргу захисника Позняк І.С. слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441-442 КПК України, Суд