1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 522/22166/17

провадження № 61-15159св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, фізична особа - підприємець ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Губським Анатолієм Валерійовичем, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 червня 2019 року у складі судді Чернявської Л. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та витребування майна із незаконного володіння.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 26 червня 2015 року вона на підставі нотаріально посвідченої довіреності доручила ОСОБА_10 та ОСОБА_6 представляти її інтереси щодо розпорядження та експлуатування автомобіля марки "Renault Koleos", 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Як їй стало відомо, вказаний автомобіль був відчужений ФОП ОСОБА_3 на підставі договору комісії, який укладений із

ОСОБА_7, що ОСОБА_8 не мав повноважень укладати договір комісії, а тому спірний автомобіль відчужений проти її волі.

У подальшому ФОП ОСОБА_3, не маючи повноважень, продав зазначений автомобіль ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1, посилаючись на положення статей 387, 388 ЦК України, просила визнати недійсними договір комісії транспортного засобу від 13 червня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 щодо відчуження автомобіля марки "Renault Koleos", тип - загальний легковий універсал-В, 2010 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, та договір купівлі-продажу транспортного засобу від 14 червня 2017 року, укладений між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2, й визнати за нею право власності на вказаний автомобіль.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що, видаючи довіреність, ОСОБА_1 у такий спосіб здійснила волевиявлення щодо відчудження майна, надавши довіреним особам право розпоряджатися автомобілем, що включало в себе право продажу автомобіля на умовах на розсуд довірених, указана довіреність недійсною не визнавалася, на час укладення договору комісії від 13 червня 2017 року чинності не втратила, а тому ОСОБА_8, уклавши договір комісії, у такий спосіб реалізував надане йому довіреністю право на відчудження автомобіля, так як укладений договір комісії остаточно призвів до укладання договору купівлі-продажу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 в особі адвоката Губського А. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні її позову, не звернув увагу на те, що ОСОБА_8, укладаючи договір комісії, вийшов за межі повноважень, наданих йому довіреністю від 26 червня 2015 року.

Так, відповідно до довіреності вона уповноважила представників підписувати замість неї договір купівлі-продажу, міни, страхування автомобіля.

ОСОБА_8, діючи як її представник, уклав договір комісії, згідно з яким надав ФОП ОСОБА_3 право від його імені реалізувати спірний автомобіль, тобто вийшов за межі наданих йому повноважень. Чинним законодавством не передбачено право представника надавати іншим особам право від свого імені вчиняти правочин за повноваженнями, наданими особисто представнику, крім випадків підписання довіреності, що видається у порядку передоручення.

ФОП ОСОБА_3, укладаючи договір комісії із ОСОБА_9, мав знати про обсяг наданих повноважень, які чітко визначені у довіреності.

Вказувала на те, що вона як власник автомобіля не мала волевиявлення на укладення договору комісії та відчуження комісіонером ФОП ОСОБА_3 спірного автомобіля від імені комітента ОСОБА_5, та не отримувала коштів від продажу автомобіля.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 08 квітня 2020 року у справі № 161/9865/18 (провадження № 61-7866св19), від 23 січня 2019 року у справі № 484/3915/15-ц (провадження № 61-11094св18).

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 червня 2015 року ОСОБА_1 на підставі нотаріальної довіреності доручила ОСОБА_10 та ОСОБА_6 представляти її інтереси щодо розпорядження (продавати за ціну та на умовах за їх розсудом, обмінювати, страхувати) та експлуатування автомобіля марки "Renault", моделі "Koleos", номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Довіреність видана з правом передовіри строком на п`ять років, дійсна до 26 червня 2020 року.

Відповідно до Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей, вказана довіреність була припинена 09 жовтня 2017 року.

13 червня 2017 року між ФОП ОСОБА_3 (комісіонер) та ОСОБА_9 (комітент) укладений договір комісії, згідно з яким комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені правочин щодо продажу вищевказаного транспортного засобу.

14 червня 2017 року територіальним сервісним центром МВС № 5142 зареєстровано договір № 4811, укладений між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2, за яким останній придбав у приватну власність вказаний автомобіль.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.


................
Перейти до повного тексту