Постанова
Іменем України
02 червня 2021 року
м. Київ
справа № 757/47672/18
провадження № 61-10385св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року в складі судді Гребенюка В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року в складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування поширеної недостовірної інформації,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Новини 24 години" (далі - ТОВ "Новини 24 години") про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування поширеної недостовірної інформації.
На обґрунтування свого позову позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року в мережі інтернет було оприлюднено відеосюжет-інтервʼю під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2". ІНФОРМАЦІЯ_3 року в мережі інтернет було опубліковано статтю під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_4" та розміщено відеофайл, на якому міститься інтервʼю відповідача журналісту каналу "Новини 24 години". У вказаних інтервʼю відповідач стверджує про причетність позивача до корупційної оборудки, повʼязаної із продажем заводу "Краян", та про втручання позивача в проведення експертиз на етапі слідства по справі ОСОБА_3.
На думку позивача, інформація, оприлюднена в мережі інтернет, є недостовірною, а отже, негативно впливає на честь і гідність позивача та завдає шкоди його діловій репутації. З метою захисту своїх особистих немайнових прав, позивач звернувся до суду з позовними вимогами та просив визнати оприлюднену інформацію недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права, а також зобовʼязати ТОВ "Новини 24 години" вилучити відеофайл "ІНФОРМАЦІЯ_2" з мережі Інтернет та оголосити вступну та резолютивну частину рішення суду.
В подальшому позивач уточнив свої позовні вимоги, виключивши з числа співвідповідачів ТОВ "Новини 24 години", просив визнати недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права, інформацію про втручання позивача в проведення слідства та про причетність позивача до корупційної оборудки, повʼязаної із продажем заводу "Краян" та зобовʼязати відповідача спростувати вказану недостовірну інформацію шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 листопада 2018 року підсудність спору визначено за Подільським районним судом м. Києва, відповідно до місця проживання відповідача.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права на повагу до честі, гідності та ділової репутації, інформацію щодо втручання ОСОБА_1 в проведення слідства по справі ОСОБА_3, оприлюднену ОСОБА_2 в інтервʼю, що розміщене за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 у фразі: "І на етапі слідства… йому допомагали… в тому числі Секретар Ради нацбезпеки ОСОБА_1…", та зобовʼязати ОСОБА_2 спростувати вказану недостовірну інформацію шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права на повагу до честі, гідності та ділової репутації, інформацію щодо втручання ОСОБА_1 в проведення слідства по справі ОСОБА_3, оприлюднену ОСОБА_2, та зобовʼязуючи ОСОБА_2 спростувати вказану недостовірну інформацію шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, суд першої інстанції, з врахуванням висновку експерта від 24 квітня 2018 року, виходив з того, що ця інформація, оприлюднена у інтервʼю, подана у формі твердження, а відповідач не надав доказів що така інформація є достовірною та відповідає дійсності.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права на повагу до честі, гідності та ділової репутації, інформацію щодо причетності позивача до корупційної оборудки, повʼязаної із продажом заводу "Краян", суд виходив з того, що така інформація не містить фактичних даних, а тому немає підстав для задоволення цих вимог.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права на повагу до честі, гідності та ділової репутації, інформації щодо причетності ОСОБА_1 до корупційної оборудки, повʼязаної із продажем заводу "Краян", оприлюднену ОСОБА_2 в інтервʼю під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2" у фразі: "…бенефіціаром цих грошей... був... також Секретар РНБО ОСОБА_1...", та зобовʼязання ОСОБА_2 спростувати вказану недостовірну інформацію шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права на повагу до честі, гідності та ділової репутації, інформацію щодо причетності ОСОБА_1 до корупційної оборудки, повʼязаної із продажем заводу "Краян", оприлюднену ОСОБА_2 в інтервʼю під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2" у фразі: "…бенефіціаром цих грошей... був... також Секретар РНБО ОСОБА_1...", задоволено.
Визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права на повагу до честі, гідності та ділової репутації, інформацію щодо причетності ОСОБА_1 до корупційної оборудки, повʼязаної із продажем заводу "Краян", оприлюднену ОСОБА_2 в інтервʼю під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2" у фразі: "…бенефіціаром цих грошей... був... також Секретар РНБО ОСОБА_1...", та зобовʼязано ОСОБА_2 спростувати вказану недостовірну інформацію шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення.
В іншій частині рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року залишено без змін.
Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 466,80 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права на повагу до честі, гідності та ділової репутації, інформації щодо причетності ОСОБА_1 до корупційної оборудки, повʼязаної із продажем заводу "Краян", оприлюднену ОСОБА_2 в інтервʼю під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2" у фразі: "…бенефіціаром цих грошей... був... також Секретар РНБО ОСОБА_1...", та зобовʼязання ОСОБА_2 спростувати вказану недостовірну інформацію шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про задоволення цих вимог, апеляційний суд виходив з того, що інформація щодо причетності позивача до корупційної оборудки, повʼязаної із продажем заводу "Краян", представлено як інформацію про факти, які можна підтвердити або спростувати, а тому, така інформація не є оціночним судженням. Також суд врахував висновки експертизи від 24 квітня 2018 року, які відповідачем не спростовані.
Залишаючи в іншій частині рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з судом першої інстанції, а також зазначив, що інформації, поширена ОСОБА_2 в інтервʼю, щодо втручання ОСОБА_1 в проведення слідства по справі ОСОБА_3, що розміщене за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 у фразі: "І на етапі слідства … йому допомагали… в тому числі Секретар Ради нацбезпеки ОСОБА_1…", є твердженням про факти, оскільки її достовірність може бути перевірена. ОСОБА_2 не було надано суду підтвердження того, що позивач будь-яким чином втручався в проведення експертиз, повʼязаних із розслідуванням корупційних справ, що підтверджує недостовірність спірної інформації. При цьому спірна інформація є негативною, оскільки з її змісту випливає вчинення позивачем суспільно небезпечного правопорушення, за яке передбачено кримінальну відповідальність, та яке негативно сприймається громадськістю. Поширена відповідачем інформація створює негативну оцінку позивача в очах необмеженого кола осіб.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся через засоби поштового звʼязку до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенню застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 564/1486/17, від 11 червня 2020 року у справі № 761/7719/18, від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 щодо незалучення до розгляду справи належного відповідача - власника сайту та телевізійного каналу, якими було технічно створено та поширено оспорювану інформацію.
Також, заявник вказує на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 334/11068/15-ц, від 11 червня 2020 року у справі № 757/1884/15-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 712/1141/18, від 20 травня 2020 року у справі № 758/12586/15, від 13 листопада 2019 року у справі № 758/2393/16-ц, від 11 липня 2019 року у справі № 757/11361/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 760/11161/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 761/28992/15-ц, від 21 січня 2019 року у справі № 757/11377/17-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 757/15956/16-ц стосовно критики публічних осіб.
Посилаючись на правову позицію Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 522/1456/14-ц, вважав, що обовʼязок доведення, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, тобто особа, яка поширює інформацію, зобовʼязана переконатися в її достовірності, а відповідач такого обовʼязку не виконав.
Крім того, зазначав, що інформація, яку суди визнали недостовірною, є уривком з контексту речень, що не відповідає змісту самого повідомлення в цілому, а тому, спотворює його зміст. Також зазначає, що оскаржувані судження були коментарями у контексті питань, які становлять суспільний інтерес по кримінальній справі щодо продажу заводу "Краяни" та публічної діяльності позивача і інших публічних осіб. Поширена відповідачем інформація була його власними судженнями та оцінкою дій, а не твердженнями.
Оспорювана інформація є предметом суспільного інтересу, стилістика інформації та застосовані мовні обороти не мають стверджувального характеру з посиланням на конкретні факти стосовно особи позивача, є вирваними із контексту, що стали підставою для висновку про те, що баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію порушено не було, а тому підстав для задоволення позовних вимог немає. Поширена стосовно позивача інформація є оціночним судженням та відповідає засадам демократичного суспільства щодо свободи вираження поглядів.
Доводи інших учасників справи
У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи Подільського районного суду м. Києва.
У серпні 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 року на веб-сайті за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6 було оприлюднено відео сюжет - інтервʼю ОСОБА_2 під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2", в якому відповідач поширив інформацію про причетність позивача до корупційної оборудки, повʼязаної із продажем заводу "Краян", та про втручання позивача в проведення експертизи на етапі слідства. Зокрема, відповідач в інтервʼю повідомляє: "Минулого тижня у мене була неофіційна розмова з однією особою, яка близька до ОСОБА_3 і в цій розмові людина повідомила, що насправді ця афера, про яку йдеться, про завод "Краян", що бенефіціаром цих грошей, які були вкрадені, а ви знаєте, що завод був придбаний за ціною, яка в понад десять разів дорожча за ціну, за яку потім купила завод міська влада, так от бенефіціаром цих грошей був не ОСОБА_3, а такий собі ОСОБА_6 - це колишній депутат від "Батьківщини", а також Секретар РНБО ОСОБА_1, який є близький до ОСОБА_6 протягом останніх десяти років, вони є навіть прихожанами однієї баптистської церкви. І власне, якщо це правда, то я закликав публічно вчора ОСОБА_3 не намагатися домовитися…".
ІНФОРМАЦІЯ_3 року на веб-сайті за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 опубліковано статтю під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_4" та розміщено відеофайл з інтервʼю, в якому ОСОБА_2 повідомив: "… і на етапі слідства, за моєю інформацією, йому допомагали, як я вже згадував, не тільки пан ОСОБА_6, родичі якого взагалі-то намагалися навіть давати хабарі, щоб цю справу було розслідувано в потрібному для ОСОБА_3 руслі, але й в тому числі Секретар Ради Нацбезпеки ОСОБА_1, депутат ОСОБА_7 і так далі. Яка роль цих осіб, сподіваюсь, що в ході судового процесу буде сказано, як вони намагалися втручатися в експертизи і так далі".
Українським бюро лінгвістичних експертиз надано експертний висновок від 24 квітня 2018 № 056/141 щодо: а) чи містять текстові матеріали, надані для експертизи, інформацію про втручання позивача в проведення експертиз, повʼязаних із розслідуванням корупційних прав, та про причетність позивача до корупційної оборудки, повʼязаної з продажем заводу "Краян"; б) якщо текстові матеріали містять відповідну інформацію, то в якій формі її виражено: твердження чи оціночного судження (а. с. 9-39).
Відповідно до висновку експерта встановлено, що:
- текстові матеріали, надані для експертизи, містять інформацію про втручання секретаря Ради національної безпеки України ОСОБА_1 в проведення експертиз, повʼязаних із розслідуванням корупційних справ, і цю інформацію виражено в формі твердження;
- текстові матеріали, надані для експертизи, містять інформацію про причетність секретаря Ради національної безпеки України ОСОБА_1 до корупційної оборудки, повʼязаної з продажем заводу "Краян", і цю інформацію виражено в формі твердження.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та пʼятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зʼясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обовʼязковість яких надана Верховною Радою України.
Також суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обовʼязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до статті 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно повʼязане з обовʼязками і відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або санкцій, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського спокою, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоровʼя або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Безсумнівно, пункт 2 статті 10 Конвенції дає можливість захищати репутацію інших осіб, тобто всіх людей, і цей захист поширюється і на політиків також, навіть коли вони не виступають як приватні особи; але в цьому разі вимоги такого захисту мають розглядатися у звʼязку з інтересами відкритого обговорення політичних питань (рішення ЄСПЛ від 08 липня 1986 року в справі "Лінгенс проти Австрії").
У статтях 3, 28 Конституції України визначено, що честь і гідність людини є найвищою соціальною цінністю та передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сімʼї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (частини перша та друга статті 34 Конституції України).
Згідно з частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобовʼязаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сімʼї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції та практики ЄСПЛ щодо її застосування.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного звʼязку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Під поняттям честі слід розуміти особисте немайнове благо, що є позитивною соціальною оцінкою особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності поведінки до загальноприйнятих уявлень про добро і зло та усвідомлення особою цієї оцінки.
Під поняттям гідності слід розуміти чинник моральної свідомості, який, водночас, відображає моральне ставлення індивіда до самого себе та суспільства до нього.
У свою чергу, діловою репутацією є усталена оцінка фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно значимі діяння у певній сфері, що відома оточуючим.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право предʼявити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та зʼясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак в цілому в надрукованому тексті є оціночними судженнями.
Згідно із частиною другою статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження субʼєктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 08 липня 1986 року в справі "Лінгенс проти Австрії").
Крім того, у разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У звʼязку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Також, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду" при розгляді справ суди застосовують Європейську Конвенцію з прав людини і практику суду як джерело права. Так, статтею 10 Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.
ЄСПЛ на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.
У рішенні від 07 лютого 2012 року "Аксель Спрінгер проти Німеччини" ЄСПЛ вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується.
У справах "Лінгенс проти Австрії" (1986 року); "Обершлік проти Австрії" (1991 року), у яких йшлось про публічну критику політиків, ЄСПЛ дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.
З аналізу вказаних рішень вбачається, що ЄСПЛ вважає порушенням статті 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.
У звʼязку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1, є публічною особою, а тому свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою як з боку активістів, так і пересічних громадян. Крім того, враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його публічної діяльності та мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.
Разом із тим частиною першою статті 30 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" передбачено, що журналіст має право шукати, одержувати і поширювати інформацію.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства" (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обовʼязком є передавати у спосіб, сумісний із її обовʼязками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були обʼєктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).
Отже, оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У звʼязку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Колегія суддів зауважує, що місцевий та апеляційний суди не дали оцінки саме критичним поглядам щодо певних фактів оскаржуваних тверджень ОСОБА_2 Більше того, з оспорюваної інформації, поширеної ОСОБА_2 в інтервʼю, вбачається, що вислови ОСОБА_2 є оціночними судженнями, а саме з поширеної інформації вбачається: "Минулого тижня у мене була неофіційна розмова з однією особою, яка близька до ОСОБА_3, і в цій розмові людина повідомила, що насправді ця афера, про яку йдеться, про завод "Краян", що бенефіціаром цих грошей, які були вкрадені, а ви знаєте, що завод був придбаний за ціною, яка в понад десять разів дорожча за ціну, за яку потім купила завод міська влада, так от бенефіціаром цих грошей був не ОСОБА_3, а такий собі ОСОБА_6 - це колишній депутат від "Батьківщини", а також Секретар РНБО ОСОБА_1, який є близький до ОСОБА_6 протягом останніх десяти років, вони є навіть прихожанами однієї баптистської церкви. І власне, якщо це правда, то я закликав публічно вчора ОСОБА_3 не намагатися домовитися…"; "… і на етапі слідства, за моєю інформацією, йому допомагали, як я вже згадував, не тільки пан ОСОБА_6, родичі якого взагалі-то намагалися навіть давати хабарі, щоб цю справу було розслідувано в потрібному для ОСОБА_3 руслі, але й в тому числі Секретар Ради Нацбезпеки ОСОБА_1, депутат ОСОБА_7 і так далі. Яка роль цих осіб, я сподіваюсь, що в ході судового процесу буде сказано, як вони намагалися втручатися в експертизи і так далі".
Зокрема, реплік відповідача: "Людина повідомила", "Якщо це правда", "Сподіваюсь" вказує на відсутність категоричності у поданні інформації та необхідність перевірки її правдивості, отже, ці вислови є оціночними судженнями, думками та критикою автора. Проте, як вбачається зі змісту оскаржуваних рішень судів, суди не розглядали ці твердження у контексті всієї оскаржуваної статті.
Також матеріали справи не містять доказів стосовно того, що відповідач публічно звинувачував позивача у вчиненні злочинів. Разом з тим частина інформації поширена відповідачем є політичною критикою у контексті діяльності позивача.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 761/13926/17 (провадження № 61-6669св19), від 11 вересня 2019 року у справі № 757/40646/17-ц (провадження № 61-8718св19), від 13 листопада 2019 року у справі № 758/2393/16-ц (провадження № 61-11119св18).
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій викладеного не врахували та помилково вважали, що поширена відповідачем інформація викладена у формі подачі істинних фактів, у звʼязку з чим дійшли до необґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.