Постанова
Іменем України
02 червня 2021 року
м. Київ
справа № 757/62714/18
провадження № 61-20св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року у складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Немировської О. В.,Чобіток А. О., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
18 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Позовна заява мотивована тим, що 27 грудня 2014 року ОСОБА_2 отримав від нього у позику грошові кошти в сумі 100 000,00 доларів США під 18 % річних, строком на один рік, тобто до 27 грудня 2015 року.
Зазначав, що ОСОБА_2 було власноруч складено розписку та надано копію паспорту. До червня 2015 року відповідач виконував взяті на себе зобов`язання та сплачував відсотки за користування коштами. Однак, у червні 2015 року відповідач повідомив його про те, що не буде сплачувати відсотки та поверне лише основну суму боргу.
З червня до жовтня 2015 року ОСОБА_2 частково повернув йому кошти в сумі 26 000,00 доларів США, проте до 27 грудня 2015 року позичені кошти та відсотки за користування коштами відповідач у повному обсязі не сплатив. Отже, борг відповідача перед ним складає суму в розмірі 120 620,00 доларів США, з них: 74 000,00 доларів США - основна сума боргу, 46 620,00 доларів США - проценти за користування коштами за 42 календарних місяці.
Вказував, що станом на 17 грудня 2018 року зазначена сума боргу відповідно до встановленого курсу гривні до іноземної валюти складає 3 358 060,80 грн.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути зі ОСОБА_2 на його користь суму в розмірі 3 358 060,80 грн та судові витрати.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що документ від 27 грудня 2014 року, наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, зокрема, в частині укладення між сторонами договору позики, не відповідає вимогам, установленим для правочинів, які укладаються в письмовій формі. Зокрема, в розписці зазначені лише повні прізвища, ім`я та по батькові позичальника і не зазначено прізвище кредитора (позикодавця). Також відсутні дати народження, паспортні дані позичальника та позикодавця, та в кінці розписки відсутні дані про повне прізвище, ім`я та по батькові позичальника, а також зазначення про отримання коштів в сумі 100 000 доларів засвідчені лише підписом позичальника без розшифровки його прізвища, ім`я та по-батькові позичальника.
З огляду на зазначене, такий доказ не може бути прийнятий судом, як належний, допустимий, та такий, що поза розумним сумнівом доводить укладення між сторонами в даному спорі договору позики.
Отже, районний суд дійшов висновку про відсутність у наданому позивачем рукописному документі всіх істотних умов при укладенні договору позики. Сам лише факт наявності у позивача вказаного рукописного документа не може свідчити про укладення такого договору.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено докази, зроблені висновки відповідають обставинам справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують.
При цьому апеляційний суд зазначив, що позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що саме йому належить право вимоги за договором позики. Також ним не було надано як в суд першої, так і в суд апеляційної інстанції доказів, про те, що вказаний договір позики виконувався сторонами на вказаних умовах.
Крім того, у тексті наданої розписки також не визначено грошову одиницю позики, оскільки зазначається про кошти, як "100 000 сто тисяч доларів", що не можна однозначно трактувати, як грошову одиницю США.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до районного суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушено вимоги статті 128 ЦПК України, оскільки справу розглянуто за відсутності відповідача, який не був належно повідомлений про судовий розгляд у зв`язку з допущеною помилкою у номері квартири на судових документах, тобто судами попередніх інстанцій порушено принцип змагальності сторін.
Зазначає, що Голосіївським районним судом м. Києва при ухваленні рішення не надано оцінки аргументам сторони в частині посилання на конкретні висновки Верховного Суду, а судом апеляційної інстанції безпідставно проігноровано висновки Верховного Суду, що викладені у відповідних постановах.
Вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано статті 545, 1046-1050 ЦК України, оскільки не взято до уваги подану ним боргову розписку, яка підтверджує існування між сторонами відносин позики.
Стверджує, що наявність розписки підтверджує не тільки факт укладення договору позики між сторонами на зазначених у розписці умовах, але також підтверджує отримання відповідачем коштів у позику та зазначену в розписці дату - 27 грудня 2014 року, засвідчує факт виникнення реального зобов`язання відповідача повернути отримані у позику грошові кошти.
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 464/104/16-ц, постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 712/14562/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 757/4905/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 212/3860/15-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17, від 25 березня 2019 року у справі № 183/2689/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 310/6826/16-ц, від 02 вересня 2020 року у справі № 569/24347/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди прийняли рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України), а саме - справу розглянуто без участі відповідача.
Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року справу призначено до розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно із частинами першою та третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також, що позичальник зобов`язується повернути позику.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача.
Встановлено, що на підтвердження нявності договірних зобов`язань позивачем надано суду копію рукописного документу такого змісту: "Я Степанов Вадим Едуардович взял в долг у ОСОБА_3 100 000 $ сто тисяч долларов сроком на один год под 18% годовых.
27 декабря 2014".
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки поданий позивачем документ не підтверджує наявність боргових зобов`язань ОСОБА_2 саме перед позивачем, не містить всіх істотних умов, необхідних для договору позики та для ідентифікації позикодавця.
З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не погоджується та вважає, що суди дійшли передчасних висновків.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин положення статті 545 ЦК України.
Наявність у позивача документа, у якому міститься інформація про отримання відповідачем у позику грошових коштів у розмірі 100 000 доларів США свідчить про те, що ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання з повернення таких коштів. Відсутність у борговій розписці прізвища позикодавця не може бути безумовною підставою для визнання відсутності договірних відносин між сторонами.
При цьому наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12 листопада 2020 року у справі № 154/3443/18 (провадження № 61-6026св20).
Оскільки розгляд справи відбувався за відсутності відповідача та відсутності у матеріалах справи відзиву на позовну заяву, встановити правову позицію ОСОБА_2 щодо заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, неможливо. Відтак, у суду, за наявності у матеріалах справи документів, зокрема, поданої позивачем розписки, без врахування думки відповідача щодо визнання позову або заперечення проти позову, немає підстав стверджувати про відсутність договірних відносин ОСОБА_2 саме із ОСОБА_1 .
Також суди не надали належну правову оцінку тому факту, що розписка перебуває у ОСОБА_1 .
Висновки апеляційного суду щодо незазначення грошової одиниці позики є помилковими, оскільки у розписці поряд із сумою позики стоїть знак валюти доларів США ("$").
На зазначене суди попередніх інстанцій уваги не звернули та дійшли передчасних висновків щодо недоведеності позивачем позовних вимог.
Суди попередніх інстанцій в порушення вимог статей 263-265, 382 ЦПК України не забезпечили повний та всебічний розгляд справи, не встановили усі обставини справи, які необхідні для правильного її вирішення та належно не перевірили доводи позивача.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому, оскільки порушення норм процесуального права допущені обома судами, справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 411, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду