Постанова
Іменем України
03 червня 2021 року
м. Київ
справа № 686/34047/19
провадження № 61-9737 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Держава Україна в особі військової прокуратури Західного регіону України, Державної казначейської служби України;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2020 року у складі судді Бондарчука В. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 червня 2020 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Грох Л. М., Костенка А. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі військової прокуратури Західного регіону України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та майнової шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що постановою від 11 травня 2018 року слідчого військової прокуратури Хмельницького гарнізону Ліщуком А. І. було закрито кримінальне провадження № 42017240000000205. В подальшому за його скаргою незаконну постанову слідчого було скасовано ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 02 грудня 2019 року.
Такими неправомірними діями слідчого військової прокуратури Хмельницького гарнізону Ліщука А. І. йому було завдано матеріальну та моральну шкоду.
В обґрунтування моральної шкоди зазначав, що вона полягає у марнуванні його часу, який він змушений був витрачати на скасування незаконної постанови, моральних стражданнях, яких він зазнав під впливом цього незаконного рішення, а також докладав додаткових зусиль для організації свого життя.
Майнова шкода полягає у витратах власного часу - однієї години на проїзд для отримання у прокуратурі копії постанови, однієї години на написання скарги на цю постанову, її подачі, та однієї години для участі у розгляді справи. Крім того, він поніс витрати на проїзд, папір, фарбу картриджа та копіювання документів.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на його користь 1 000 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням слідчого військової прокуратури Хмельницького гарнізону Ліщуком А. І. від 11 травня 2018 року; стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на його користь 60 030 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої незаконним рішенням слідчого військової прокуратури Хмельницького гарнізону Ліщуком А. І. від 11 травня 2018 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обставини, якими ОСОБА_1 обґрунтовував свої позовні вимоги, не вказують на порушення прав позивача з боку посадової особи військової прокуратури, тому відсутні передбачені законом підстави для покладення на державу обов`язку по відшкодуванню моральної та майнової шкоди. Права ОСОБА_1 були захищені судом в порядку, визначеному статтями 303-307 КПК України, що свідчить про реалізацію особою свого права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства та не є підставою для відшкодування моральної та майнової шкоди.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 09 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом, посилався на те, що він як споживач фактично позбавлений можливості реалізувати своє абсолютне право на правомірну, добросовісну та кваліфіковану діяльність працівників органу державної влади, що призвело до матеріальних втрат та заподіяння йому моральної шкоди.
Апеляційний суд виходив із того, що хоча постанова слідчого Ліщука А. І. про закриття кримінального провадження і була скасована судом з підстав її невідповідності процесуальним нормам КПК України, однак жодних доказів, які б вказували на те, що внаслідок прийняття цієї постанови було заподіяно шкоди правам та інтересам позивача справа не містить. Отже, процесуальні порушення, які були допущені слідчим при проведенні досудового слідства в кримінальному провадженні № 42017240000000205, були усунуті шляхом постановлення ухвали слідчим суддею Хмельницького міськрайонного суду від 02 грудня 2019 року про задоволення скарги ОСОБА_1 та скасування постанови слідчого військової прокуратури Хмельницького гарнізону Ліщука А. І. від 11 травня 2018 року. Тому є правильними висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 червня 2020 року скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах № 686/20012/18, № 554/49/18, № 638/6944/16-ц, № 638/17403/15-ц, № 638/1892/16-ц, № 638/12068/16-ц, № 641/2476/17, № 607/14606/17, № 461/4824/17, № 646/1591/18, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 686/34047/19 із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування йому моральної та майнової шкоди. Відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування доводів позивача щодо незаконності рішення слідчого Ліщука А. І., а також будь-яких доказів на спростування розміру завданої позивачу майнової та моральної шкоди. Незаконність постанови від 11 травня 2018 року слідчого військової прокуратури Хмельницького гарнізону Ліщука А. І., встановлена ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 02 грудня 2019 року, на думку заявника, є безумовною та достатньою підставою для застосування правових норм, які покладають на Державу Україна відповідальність за деліктні правопорушення. Зазначив, що судами попередніх інстанцій безпідставно не взято до уваги правові висновки Верховного Суду, зазначені позивачем у позовній заяві.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2020 року військова прокуратура Західного регіону України подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 02 грудня 2019 року було задоволено скаргу ОСОБА_1 та з підстав неповного, всебічного та необ`єктивного проведення досудового розслідування скасовано постанову слідчого військової прокуратури Хмельницького гарнізону Ліщука А. І. від 11 травня 2018 року про закриття кримінального провадження № 42017240000000205 від 26 вересня 2017 року за частиною другою статті 365 КК України на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Позивач вказував, що у зв`язку із винесеною постановою слідчого військової прокуратури Хмельницького гарнізону Ліщука А. І. від 11 травня 2018 року йому завдано моральну шкоду, розмір якої визначено ним у сумі 1 000 000 000 грн, а також майнову шкоду, яка полягає у витратах власного часу, а також виготовлення документів для подання скарги на вказану постанову про закриття кримінального провадження у розмірі 60 030 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені частиною сьомою статті 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.
Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.
При цьому сам факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали, якою за результатами розгляду скарги позивача зобов`язано відповідача вчинити певні процесуальні дії, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності.
Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що на підставі статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18, від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18, від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18, від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18-ц та від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18, від 18 грудня 2020 року у справі
№ 686/25718/19, від 25 лютого 2021 року у справі № 686/27961/19.
У зв`язку з наведеним, аргументи касаційної скарги про те, що незаконність постанови від 11 травня 2018 року слідчого військової прокуратури Хмельницького гарнізону Ліщука А. І. підтверджена ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 02 грудня 2019 року, не свідчать про неправильність висновків судів якими, на підставі оцінених у справі доказів, було зазначено про недоведеність заподіяної шкоди позивачу такою постановою.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки його доказам щодо понесення витрат на придбання квитків для проїзду і витраченими канцелярськими товарами, спростовуються висновками судів, здійснених на підставі оцінених доказів, про відсутність підстав для стягнення цих витрат.
Посилання в касаційній скарзі на те, що висновки суду суперечать правовим висновкам Верховного Суду у вказаній категорії справ, є безпідставними. Як зазначалося вище, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що у цій справі суди не встановили. Тобто з урахуванням фактичних обставин цієї справи, встановлених судами попередніх інстанцій, немає підстав вважати, що суди ухвалили рішення без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Касаційна скарга містить клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовчої практики щодо питання відшкодування майнової та моральної шкоди.
Клопотання позивача не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, із обґрунтуванням підстав, визначених у частині п`ятій статті 403 ЦПК України.
Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
Суд взяв до уваги, що у справах про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, є стала судова практика.
Зважаючи на наведене, суд касаційної інстанції не встановив достатніх та обґрунтованих підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 400, 401, 403, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду