ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2021 року
м. Київ
справа № 808/860/16
адміністративне провадження № К/9901/40463/18
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув в попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А.М. Кузьміна" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13.10.2016 (суддя - Прудивус О.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 (головуючий суддя - Панченко О.М., судді: Іванов С.М., Чередниченко В.Є.) у справі №808/860/16.
встановив:
Публічне акціонерне товариство "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А.М. Кузьміна" звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 23.0.2016 №0000042203.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 13.10.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017, позовні вимоги задоволено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Офіс великих платників податків ДФС оскаржив їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13.10.2016, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
В обґрунтування своїх вимог Офіс великих платників податків ДФС зазначає, що позивачем неправомірно визначено, що надані постачальником ТОВ "Транс-Транзіт" операції з міжнародного перевезення вантажу, як комплексу послуг з транспортно-експедиційного обслуговування, оподатковуються за ставкою ПДВ 20%. Бездіяльність позивача полягає у віднесенні до складу податкового кредиту податкових накладних, складених з порушенням підпункту 195.1.3 пункту 195 статті 195 Податкового кодексу України, яким чітко передбачено, що операції з міжнародного перевезення вантажу оподатковуються за нульовою ставкою незалежно супутніх транспортно-експедиційних послуг та суб`єкта господарювання, яким складено відповідний документ про надання таких послуг.
Позивач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, контролюючим органом проведено позапланову документальну перевірку Публічного акціонерного товариства "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А.М. Кузьміна" з питань дотримання податкового законодавства України при проведенні фінансово-господарської діяльності з ТОВ "Транс-Транзіт" період з 01.01.2013 по 31.12.2013.
За результатами проведеної складено акт від 11.02.2016 №8/28-04-22-03/00186536, в якому відображено висновок про порушення позивачем абзацу "а" підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200, статті 201 Податкового кодексу України, а саме - завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту на загальну суму 3 778 823,00 грн., а також завищення ним суми ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на загальну суму 3 778 823,00 грн.
Суть порушення, на думку відповідача, полягала в тому, що ТОВ "Транс-Транзіт" при визначенні податкових зобов`язань з послуг міжнародного перевезення морським транспортом вантажів, що належать позивачу, (ТЕО 20ʼ-футових контейнерів та ТЕО 40ʼ-футових контейнерів) повинен був застосувати ставку ПДВ у розмірі 0%, як того вимагає стаття 195 Податкового кодексу України, однак застосував іншу ставку ПДВ, а саме, у розмірі 20%. Як результат, позивачем неправомірно віднесено до складу операцій, що оподатковуються за ставкою 20%, податкові накладні на вартість послуг міжнародного перевезення вантажів морським транспортом, складені ТОВ "Транс-Транзіт", що призвело до завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму ПДВ 3 778 823,00 грн.
На підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми від 23.02.2016 №0000042203, згідно з яким позивачу нараховано грошове зобов`язання з ПДВ на суму 4 668 234,50 грн., у тому числі за основним платежем - 3778823,00 грн. та за штрафними санкціями - 889 411,50 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що місцем постачання транспортно-експедиторських послуг є митна територія України, а тому слід застосувати норми статті 208 Податкового кодексу України, яка встановлює правила оподаткування в разі постачання особою-нерезидентом, яку не зареєстровано як платника податку, послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, особі, яку зареєстровано як платника податку, чи будь-якій іншій юридичній особі-резиденту. Зазначеною нормою передбачається, що отримувач послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує податок за основною ставкою податку на базу оподаткування, визначену згідно з пунктом 190.2 статті 190 цього Кодексу, тобто такі послуги є об`єктом оподаткування за ставкою 20%.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Абзацом "а" підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України встановлено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції з: постачання таких послуг: а) міжнародні перевезення пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом; б) послуги, що передбачають роботи з рухомим майном, попередньо ввезеним на митну територію України для виконання таких робіт та вивезеним за межі митної території України платником, що виконував такі роботи, або отримувачем-нерезидентом; в) послуги з обслуговування повітряних суден, що виконують міжнародні рейси.
Як визначено пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність визначена, як підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів (стаття 1 Закону).
Експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.
Клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.
Перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.
Учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об`єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.
У разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею, експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.
Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.
Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
Відповідно до пункту 1 статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Підпунктом "ж" пункту 186.3 статті 186 Податкового кодексу України визначено, що місцем постачання транспортно-експедиторських послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб`єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.
Аналіз вищенаведених норм свідчить, що вартість послуг з міжнародних перевезень оподатковується за ставкою 0% у разі, якщо платник податку діяв як експедитор в інтересах споживача послуг з міжнародних перевезень вантажу морським транспортом, організовував такого роду перевезення, отримував на свій рахунок грошові кошти від замовників цих послуг, перераховував ці кошти перевізнику, тобто здійснював операції з постачання послуг з міжнародного перевезення вантажів морським транспортом.
За ставкою ж 20% в податковому обліку має оподатковуватись обсяг продаж з операцій з постачання експедиторських послуг (вартість винагороди експедитора).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ "Транс-Транзіт" та позивачем було укладено договори-доручення №19120841 від 20.10.2012, № 19130204 від 12.03.2013, №19130620 від 09.08.2013, зміст яких є ідентичним, відповідно до умов яких ТОВ "Транс-Транзіт" зобов`язується за плату і за рахунок позивача виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг з транспортно-експедиційного обслуговування (ТЕО).
У період з 01.01.2013 по 31.12.2013 ТОВ "Транс-Транзіт", за результатами наданих позивачу послуг, виписав останньому податкові накладні на загальну суму 26 482 061,34 грн., у т.ч. ПДВ - 4 413 676,88 грн. на таку номенклатуру товарів/послуг: ТЕО 20ʼ-контейнера, ТЕО 40ʼ-контейнера; стафіровка контейнера, сортування, ремонт пачок, навантаження контейнера на судно, льодовий збір, кріплення, компенсація витрат на паливо, компенсація витрат за кур`єрську доставку документів по Україні, зберігання контейнерів, заїзд автомашин, експедирування контейнерів, доставка контейнера на ППК6 та вивезення на ППК1, видання коносамента, що відображено також у коносаментах, рахунках-фактурах та актів про надані послуги.
На підставі виписаних ТОВ "Транс-Транзит" податкових накладних позивачем за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 було сформовано податковий кредит по операціях з ТОВ "Транс-Транзіт", з яких: 3 778 823,00 грн. - послуги з ТЕО 20ʼ-контейнера, ТЕО 40ʼ-контейнера; 634853,88 грн. - послуги щодо стафіровки контейнера, сортування, ремонту пачок, навантаження контейнера на судно, льодовий збір, кріплення, компенсація витрат на паливо, компенсація витрат за кур`єрську доставку документів по Україні, зберігання контейнерів, заїзд автомашин, експедирування контейнерів, доставка контейнера на ППК6 та вивезення на ППК1, видання коносамента.
Позивач, у відповідності із укладеними договорами з ТОВ "Транс-Транзіт", є отримувачем транспортно-експедиційних послуг, а не окремих послуг з міжнародного перевезення вантажів, місцем постачання таких послуг є місце реєстрації позивача.
Господарські операції позивача, пов`язані з ТОВ "Транс-Транзіт", відповідають меті діяльності позивача та підтверджуються первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.
При цьому, безпосередньо визначена відповідачем вартість міжнародного перевезення належного позивачу товару ТОВ "Транс-Транзіт", як експортної операції, не зазначена ані у договорах-дорученнях від 20.10.2012 №19120841, від 12.03.2013 №19130204, від 09.08.2013 №19130620, ані у податкових накладних, коносаментах, рахунках-фактурах і актах про надані послуги. З огляду на це, податковим органом помилково ототожнюються ТЕО (транспортно-експедиторське обслуговування) контейнерів, до складу якого входить як вартість перевезення, так і власно експедиторські послуги, з вартістю послуг з міжнародного перевезення.
Отже, встановлені обставини свідчать про необґрунтованість висновків відповідача щодо завищення позивачем суми податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ "Транс-Транзит" 3 778 823,00 грн. та завищення позивачем від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту, сум податку, що підлягають бюджетному відшкодуванню.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову є правильними та підлягають залишенню без змін.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд