ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2021 року
м. Київ
справа № 1.380.2019.004275
адміністративне провадження № К/9901/18540/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Усенко Є.А.,
суддів: Гімона М.М., Гусака М.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2020 (головуючий суддя Большакова О.О., судді Старунський Д.М., Качмар В.Я.) у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України (правонаступник - Державна податкова служба України (ДПС України)), Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Львівській області (ГУ ДПС у Львівській області)) про встановлення фактів, визнання дій/бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В :
У серпні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - позивачі) звернулись з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (ДФС, відповідач 1, Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС, відповідач 2) в якому просили:
1) встановити наступні факти: 1.1) факт проникнення 24.02.2011 працівників ДПІ у Личаківському районі м. Львова у приватну власність позивачів, який зафіксований у документах: акті обстеження юридичної (фактичної) адреси від 24.02.2011; акті опису майна № 147 від 24.02.2011; 1.2) факт проникнення 24.02.2011 працівників ДПІ у Личаківському районі м. Львова у приватну власність позивачів без судового рішення та без чинного правового документа, який би підтверджував право СП ТОВ "Польтрансфер" на користування частиною будинку і, відповідно, право на вчинення податковим органом процесуальних дій у частині нерухомості; без попередження власників нерухомості про проведення обстеження; без присутності позивачів при вчиненні вказаного проникнення 24.02.2011; 1.3) факт складення 24.02.2011 працівниками ДПІ у Личаківському районі м. Львова у приватній власності позивачів акта опису майна №147 від 24.02.2011, здійсненого з порушеннями процедури/документів, передбачених при вчиненні таких дій; 1.4) факт реєстрації ДПІ у Личаківському районі м. Львова в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 25.02.2011 під № 30451213 у податкову заставу активів, описаних згідно з актом опису майна № 147 від 24.02.2011, з використанням для реєстрації адреси позивачів без їх дозволу як власників; 1.5) факт законності (чи незаконності) дій, вчинених 24.02.2011 і 25.02.2011 ДПІ у Личаківському районі м. Львова щодо обстеження приватної власності позивачів, складення акта № 147 опису майна та його реєстрації у Державному реєстрі обтяжень; 1.6) факт тривалого приховування ГУ ДФС у Львівській області, здійсненого за участі (сприяння) ДФС України, документів та іншої інформації щодо вчинених 24.02.2011 дій, правових підстав таких дій і обставин, за яких 24.02.2011 відбулося проникнення працівників ДПІ у Личаківському районі м. Львова у приватну власність позивачів, проведення там обстеження, складення акта №147 опису майна та його реєстрації у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна;
2) визнати дії/бездіяльність ГУ ДФС у Львівській області, ДФС України протиправними внаслідок ненадання інформації позивачам на виконання судових рішень в адміністративних справах №№ 813/625/14, 813/3694/14, 826/4951/17, метою якої/яких було унеможливити позивачам ефективний захист своїх прав у зв`язку із діями податкового органу, пов`язаними з проникненням його працівників 24.02.2011 у приватну власність позивачів; проведенням обстеження 24.02.2011 їх приватного володіння; складенням у приватному володінні акта опису майна №147 від 24.02.2011; реєстрації 25.02.2011 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна під № 30451213 в податкову заставу активів, описаних згідно з актом опису майна №147 від 24.02.2011;
3) зобов`язати ГУ ДФС у Львівській області та ДФС України відшкодувати матеріальну і моральну шкоду, завдану позивачам упродовж 2011-2019 років: ОСОБА_1 - у розмірі 400 000,00 грн, з яких сплату 350 000,00 грн покласти на ГУ ДФС у Львівській області, а 50 000,00 грн - на ДФС України; ОСОБА_2 - у розмірі 400 000,00 грн, з яких сплату 350 000,00 грн покласти на ГУ ДФС у Львівській області, а 50 000,00 грн - на ДФС України.
Також позивачі просили встановити судовий контроль за виконанням відповідачами судового рішення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилалися на те, що відповідачами не виконуються судові рішення, які набрали законної сили, у справах №813/625/14, №813/3694/14 та №826/4951/17, відтак їхні права, порушені у зв`язку із діями контролюючого органу, пов`язаними з проникненням у їхню приватну власність, проведенням обстеження їх приватного володіння, складенням акту опису майна, реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна в податкову заставу активів, описаних згідно з актом опису майна, не отримали ефективного захисту та не відновлені.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 24.01.2020 у позові відмовив з тих підстав, що позивачами неправильно обрано спосіб захисту порушених прав, оскільки встановлення фактів не входить до юрисдикції адміністративного суду, а суть порушення права позивачів, захисту якого стосується їх позов, полягає у невиконанні відповідачами судових рішень. У зв`язку з цим позивачі мають право звернутися до суду з використанням іншої процедури, а не з адміністративним позовом з вимогами про зобов`язання виконати судове рішення.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2020 апеляційну скаргу позивачів задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано, а провадження у справі закрито.
Закриваючи провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17.04.2019 (справа №355/1648/15-а), дійшов висновку, що заявлені позивачами в адміністративному позові вимоги стосуються виконання судових рішень, ухвалених в інших справах, а тому не можуть вважатися позовними вимогами у розумінні норм Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Такі вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства як самостійний позов. КАС містить спеціальні норми щодо забезпечення виконання судового рішення, що виключає можливість застосування позову для захисту прав та законних інтересів особи, на користь якої ухвалено судове рішення. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому статтею 383 КАС, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просять скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2020 в частині закриття провадження у справі, а справу направити до суду першої інстанції для її розгляду за правилами загального позовного провадження.
Доводи позивачів, наведені в касаційній скарзі, обґрунтовані посиланням на те, що постанова суду апеляційної інстанції не містить достатніх мотивів щодо підстав для закриття провадження у цій справі. Позивачі не погоджуються з посиланням апеляційного суду на пункт 4 частини першої статті 238 КАС, оскільки в інших справах не було заявлено вимог про встановлення фактів, що виключає можливість закриття провадження на цій підставі.
Заперечуючи проти касаційної скарги у відзиві на скаргу, відповідачі просять залишити скаргу без задоволення, вважаючи її безпідставною.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до положень частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах.
У свою чергу пункт 2 частини першої статті 4 зазначеного Кодексу визначає публічно-правовий спір як спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до положень частини сьомої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтве