ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2021 року
м. Київ
справа № 296/10605/16-а
адміністративне провадження № К/9901/35872/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Житомирської міської ради
на рішення Корольовського районного суду м. Житомира у складі головуючого судді Сингаївського О. П. від 31.07.2018 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Капустинського М. М., суддів: Охрімчук І. Г., Смілянця Е. С. від 04.12.2019
у справі № 296/10605/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Житомирської міської ради,
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_2,
про визнання протиправним та скасування рішення
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду із позовом до Житомирської міської ради (далі також - відповідач), третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_2, (далі також - третя особа), в якому просив: визнати протиправним і скасувати рішення Житомирської міської ради № 294 від 21.07.2016 в частині, що стосується АДРЕСА_1 .
2. Третя особа із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_2 звернулась до суду 28.03.2018 з аналогічним позовом.
3. Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 31.07.2018 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмолено. Позов третьої особи ОСОБА_2 задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Житомирської міської ради № 294 від 21.07.2016 в частині, що стосується АДРЕСА_1.
4. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2019 апеляційну скаргу Житомирської міської ради задоволено: рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 31.07.2018 скасовано в частині задоволення адміністративного позову ОСОБА_2, ухвалено в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов залишено без розгляду.
5. Постановою Верховного Суду від 07.11.2019 касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено: постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2019 скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
6. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2019 апеляційну скаргу Житомирської міської ради залишено без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31.07.2018 - без змін.
7. 23.12.2019 від відповідача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31.07.2018 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2019 в частині, в якій задоволено позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_2, у якій просить їх скасувати в зазначеній частині та направити справу на новий розгляд.
8. Ухвалою Верховного Суду від 26.12.2019 відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.07.2016 Житомирською міською радою прийнято рішення № 294 "Про затвердження детальних планів територій в м. Житомир", яким вирішено затвердити детальні плани територій за адресами: АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5, АДРЕСА_6, АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 для розміщення житлової забудови у м. Житомир.
10. Належна третій особі земельна ділянка та будинок межують із спірною земельною ділянкою, що підтверджується доданими до позовної заяви витягом з Державного реєстру щодо права власності на земельну ділянку площею 0,062 га, кадастровим планом ділянки площею 0,062 га, свідоцтвом про право власності на земельну ділянку площею 0,0745 га, детальним планом, Публічною кадастровою картою України.
IІI. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
11. Позивач та третя особа в обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що спірним рішенням відповідача затверджено детальний план, який суперечить Генеральному плану міста. Проект детального плану не був оприлюднений. Генеральним планом міста не передбачено забудови ділянки по АДРЕСА_1 . На території, яка затверджена спірним рішенням, відсутня та не передбачена центральна каналізація. На території, яка затверджена спірним рішенням для забудови, проходить газопровід, де заборонено будівництво. Також позивач та третя особа зазначили, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 згідно з Генеральним планом є ділянкою зелених насаджень загального користування, отже відноситься до земель рекреаційного призначення, на яких забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. Зміна цільового призначення земельної ділянки в установленому законом порядку не проводилась.
12. Відповідач заперечував щодо задоволення позову, посилаючись на те, що оскаржуване рішення приймалось на підставі закону та підзаконних актів. У газеті "Місто" було розміщено повідомлення про початок процедури розгляду та врахування пропозицій громадськості. Однією з цілей розробки та затвердження детального плану територій було надання земельних ділянок для учасників АТО.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ
13. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_2, виходив з того, що третя особа як член територіальної громади міста Житомира, має права вимагати дотримання органом місцевого самоврядування вимог закону щодо розпорядження землями комунальної власності. Порушення прав третьої особи також полягає у тому, що спірне рішення передбачає знищення (з метою будівництва) зелених насаджень в рекреаційній зоні міста на великій території, що негативно вплине на екологію міста, в якому мешкає третя особа та має нерухомість. Суд вважав вказані третьою особою причини пропуску звернення до суду поважними, в зв`язку з чим ухвалою суду від 31.07.2018 поновлено пропущений строк звернення до суду за захистом своїх прав для третьої особи ОСОБА_2 . Відповідач, затвердивши спірним рішенням детальний план територій в частині АДРЕСА_1, порушив вимоги закону, оскільки затверджений детальний план суперечить Генеральному плану м. Житомира, отже рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Міські ради та їх виконавчі органи зобов`язані забезпечити оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні та доступ до цієї інформації громадськості, однак у цьому випадку проект детального плану відповідачем не був оприлюднений. Оспорюване рішення суперечить пункту 2.1 ДБН 79-92 (Житлові будинки для індивідуальних забудовників України), де вказано, що відведення території індивідуального житлового будівництва здійснюється згідно з генеральним планом населеного пункту. Виходячи з Генерального плану міста, земельна ділянка по АДРЕСА_1, відноситься до земель рекреаційного призначення. Оскільки в цьому випадку міська рада не приймала рішення про зміну цільового призначення спірної ділянки, то неправомірним є рішення про затвердження детального плану забудови, яке є передумовою для надання ділянок громадянам та юридичним особам.
14. Сьомий апеляційний адміністративний суд, ухвалюючи постанову від 20.02.2019, якою скасував рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 31.07.2018 в частині задоволення адміністративного позову ОСОБА_2 та ухвалив в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов залишив без розгляду, виходив з того, що в ході судового розгляду справи не встановлено поважних причин пропуску третьою особою строку звернення до суду, а обставини справи та надані нею докази не свідчать про відсутність у ОСОБА_2 можливості звернутись до суду у межах строку, встановленого законом.
15. Верховний Суд, скасовуючи постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2019, дійшов висновку, що оскаржуване рішення Житомирської міської ради є нормативно-правовим актом, а позивач є особою, на яку поширюється це рішення. Залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою той факт, що оскаржуваний нормативно-правовий акт був чинний і застосовувався до позивача на час звернення до суду. З огляду на вищенаведене, строк звернення до адміністративного суду із позовом не може обмежуватися шістьма місяцями, передбаченими частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).
16. Сьомий апеляційний адміністративний суд, ухвалюючи постанову від 04.12.2019, якою залишив без змін рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31.07.2018, погодився із висновками суду першої інстанції, зокрема, що рішення Житомирської міської ради №294 від 21.07.2016 в частині, що стосується АДРЕСА_1, є таким, що не відповідає вимогам статті 19 Конституції України, статей 1, 19, 10, 21 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пункту 2.1 ДБН 79-92, пунктам 2.2, 7.1 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 №173, частині третій статті 52 Земельного кодексу України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
17. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з оскаржуваними в частині рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції, не дослідили належним чином матеріали справи, не встановили дійсного порушеного права третьої особи оскаржуваним рішенням Житомирської міської ради № 294 від 21.07.2016 та лише зазначили, що порушення прав третьої особи полягає у тому, що спірне рішення передбачає знищення (з метою будівництва) зелених насаджень в рекреаційній зоні міста на великій території, що негативно вплине (можливо в майбутньому) на екологію міста, в якому мешкає третя особа та має нерухомість. Помилковими є висновки судів, що земельна ділянка, на якій планується забудова, Генеральним планом міста Житомира, який затверджений рішенням Житомирської міської ради від 26.12.2001 № 266 і який був дійсним станом на день ухвалення відповідачем оскаржуваного рішення, віднесена до земель зелених насаджень громадського користування. Відповідно до викопіювання Генерального плану м. Житомира територія АДРЕСА_1 відноситься до території малоповерхової та садибної житлової. Судами не враховано, що 08.07.2016 в газеті "Місто" оприлюднено повідомлення про початок процедури розгляду та врахування пропозицій громадськості у проектах містобудівної документації. В оголошенні вказано, що ознайомитися з проектами документації на паперових носіях можливо в приміщенні управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища міської ради за адресою: м. Житомир, вул. Покровська, 6 . Також зазначено, що зауваження та пропозиції до проекту приймаються в письмовій формі управлінням містобудування відповідно до статті 21 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Окрім цього, на офіційному веб-сайті Житомирської міської ради опубліковано оголошення про проведення громадських слухань 12.07.2016 о 12:00 в приміщенні Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради щодо слухання проектів містобудівної документації "Детальні плани територій в районі АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 для розміщення житлової забудови в м. Житомир". Позивачем не надано жодних доказів щодо пролягання газопроводу по території, відносно якої розроблявся детальний план території, а також не вказано, якими саме нормативно-правовими актами заборонено будівництво при наявності на земельній ділянці газопроводу.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
19. Зважаючи на те, що в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Житомирської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Житомирської міської ради №294 від 21.07.2016 в частині, що стосується АДРЕСА_1, рішення суду першої інстанції не було предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не є предметом касаційного оскарження, за правилами частини першої статті 341 КАС України в цій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій, не переглядаються.
20. Предметом касаційного оскарження у цій справі є рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_2 .
21. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Згідно з положеннями статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
23. Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (тут і далі також - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
24. Відповідно до статті 4 КАС України (тут і далі також - в редакції, чинній на момент подання позову третьої особи з самостійними вимогами) нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
25. Юридична наука визначає, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.
26. Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.
27. Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.
28. Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 522/22780/16-а, від 26.11.2019 у справах № 826/4630/18 та № 183/6195/17, від 11.12.2019 у справі № 369/7296/16-а, від 21.12.2019 у справі № 826/14366/15, від 04.03.2020 № 450/1236/17.
29. Аналогічна правова позиція щодо визначення поняття нормативно-правового акта викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 27.12.2001 №20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22.07.1991 (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23.06.1997 № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини), від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).
30. В пунктах 3 та 7 статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (тут і далі також - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що:
- детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території;
- містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.
31. Відповідно до статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.
32. Аналіз положень статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" дає можливість стверджувати, що детальний план у межах населеного пункту містить правові приписи нормативного характеру, які розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово. Це, зокрема, сукупність обов`язкових вимог до розвитку, планування, забудови та іншого використання певної території населеного пункту. Затверджуючи своїм рішенням детальний план у межах населеного пункту, місцева рада визначає стратегію планування та забудови території населеного пункту, тобто здійснює нормативне регулювання відповідних відносин.
33. Визначальною умовою, що може слугувати критерієм загальності чи персоніфікованості суб`єктів впливу є їхнє коло, адже кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу юридичних актів. Під час визначення кола суб`єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установлюються права та обов`язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб`єктів, для яких він може мати юридичне значення).
34. Рішення місцевої ради щодо затвердження детального плану у межах населеного пункту стосується неперсоніфікованих осіб: органів державної влади та місцевого самоврядування, забудовників, якими можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Здатність правового акта поширювати свою чинність хоч і на певне коло, однак неперсоніфікованих осіб є ознакою нормативності.
35. Зважаючи на викладене, оскаржуване рішення Житомирської міської ради № 294 "Про затвердження детальних планів територій в м. Житомир" від 21.07.2016 є нормативно-правовим актом.
36. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.02.2020 у справі №826/16737/18, від 29.07.2020 у справі № 826/11226/16, від 09.12.2020 у справі № 813/746/18 та від 26.03.2021 у справі № 522/5362/17.
37. Колегія суддів зауважує, що особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень врегульовано статтею 264 КАС України.
38. Відповідно до частини третьої статті 264 КАС України встановлено, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
39. Згідно з положеннями частин четвертої-десятої цієї статті у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов`язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений. Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи. Оголошення має бути опубліковано не пізніш як за сім днів до підготовчого засідання, а у випадку, визначеному частиною десятою цієї статті, - у строк, визначений судом. Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі заінтересованих осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду. Адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується за правилами загального позовного провадження. Суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині. Якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта суд виявить, що інші нормативно-правові акти, прийняті відповідачем, чи їх окремі положення, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, безпосередньо впливають на прийняття рішення у справі і без визнання таких нормативно-правових актів протиправними неможливий ефективний захист прав позивача, суд визнає такі акти чи їх окремі положення протиправними в порядку, визначеному цією статтею.
40. Відповідно до частин першої та другої статті 265 КАС України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили. Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
41. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів зауважує, що для оскарження нормативно-правових актів місцевого органу виконавчої влади передбачена інша процедура, ніж та, що передбачена для оскарження актів індивідуальної дії. Зважаючи на можливість багаторазового застосування нормативно-правового акта та поширення відповідних вимог на невизначене коло осіб, у випадку відкриття провадження у справі щодо оскарження нормативно-правового акта відповідач повинен виконати покладений на нього судом обов`язок опублікувати оголошення про це у виданні, в якому вказаний акт був або мав бути офіційно оприлюднений з урахуванням правил Указів Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ним чинності" від 10.06.1997 № 503/97, "Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України" від 13.12.1996 № 1207/96.
42. Недотримання встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів про визнання нечинним нормативно-правого акта є істотним порушенням процесуального права, який впливає на права та інтереси інших осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта.
43. Колегія суддів зауважує, що вимога щодо публікації оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений була передбаченою і статтею 171 КАС України в редакції, чинній на момент подання позову ОСОБА_1, однак судами не була врахована.
44. Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу, не взяли до уваги, що оскаржуване рішення відповідача відноситься до нормативно-правових актів, що має значення для визначення порядку розгляду адміністративної справи, а відтак вирішуючи цей спір суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки спірному рішенню як нормативно-правовому акту і не врахували прав та інтересів усіх заінтересованих осіб, на яких поширюється його дія, та які не були належним чином повідомлені про судовий розгляд справи.
45. Колегія суддів наголошує, що, зважаючи на можливість багаторазового застосування нормативно-правового акта та поширення відповідних вимог на невизначене коло осіб, у випадку відкриття провадження у справі щодо оскарження нормативно-правового акта відповідач повинен виконати покладений на нього судом обов`язок опублікувати оголошення про це у виданні, в якому вказаний акт був або мав бути офіційно оприлюднений.
46. Опублікування резолютивної частини рішення, яким визнано нормативно-правовий акт протиправним і нечинним, після набрання ним законної сили, у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, унеможливлює подальшу дію оскаржуваного нормативно-правового акта та порушення прав, свобод і законних інтересів осіб, на яких поширюються вимоги цього акта. При цьому нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
47. Таким чином, для оскарження нормативно-правових актів органу місцевого самоврядування, як попередньою, так і чинною редакцією КАС України, передбачена спеціальна процедура, відмінна до тієї, що передбачена для оскарження актів індивідуальної дії. Відмінність у правових наслідках при визнанні нечинним нормативно-правового акта та визнанні протиправним акта індивідуальної дії зумовлюють різні юридичні наслідки.
48. На цій підставі колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу, не взяли до уваги, що оскаржуване рішення відноситься до нормативно-правових актів, що має значення для визначення порядку розгляду адміністративної справи.
49. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
50. Суд не оцінює інші доводи, викладені позивачем у касаційній скарзі, оскільки без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій не можна вважати законними та обґрунтованими, що відповідно до статті 353 КАС України є достатньою підставою для їх скасування та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
51. Під час нового розгляду суди мають взяти до уваги викладені у цій постанові висновки, розглянути справу за правилами, визначеними статтею 264 КАС України, та прийняти законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає засадам ефективності судового захисту.
52. Оскільки колегія суддів направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 264, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд