ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 926/14/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Дроботової Т.Б.
секретар судового засідання - Дерлі І.І.,
за участю представників сторін:
офісу ГП - Семенчук М.А.,
позивача-1 - не з`явився,
позивача-2 - не з`явився,
відповідача - не з`явився,
третіх осіб - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 (судді: Скрипчук О.С. (головуючий), Орищин Г.В., Мирутенко О.Л.)
за позовом Кельменецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі:
1. Хотинської районної державної адміністрації Чернівецької області,
2. Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області
до Малого приватного підприємства "Зелена Липа"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів:
1. Рухотинська сільська рада Хотинського району Чернівецької області,
2. Головне управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області
про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості з орендної плати за землю та повернення земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Кельменецька місцева прокуратура в інтересах держави в особі Хотинської районної державної адміністрації Чернівецької області (далі - Райдержадміністрація, Позивач-1) та Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (далі - Держгеокадастр, Позивач-2) звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Малого приватного підприємства "Зелена Липа" (далі - Відповідач, МПП "Зелена Липа") про стягнення з Відповідача 20 761,26 грн заборгованості за договором оренди землі; розірвання договору оренди земельної ділянки від 05.08.2009, який зареєстрований 05.08.2009 у Хотинському районному відділі Чернівецької регіональної філії ДП "Центр ДЗК", про що у державному реєстрі земель вчинено записи за №040982000002 (кадастрові номери 7325088800:03:002:0001 та 7325088800:03:001:0002) укладеного між Райдержадміністрацією та МПП "Зелена Липа" та зобов`язання Відповідача повернути в користування Держгеокадастру земельні ділянки площею 17,5 га.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням інтересів держави, які полягають у недотриманні Відповідачем чинного законодавства щодо створення та діяльності фермерського господарства та укладенні договору оренди земельної ділянки, а також у несплаті орендної плати за фактичну оренду земельної ділянки.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 14.05.2019 у справі №926/14/19 позов задоволено частково. Стягнуто з МПП "Зелена Липа" заборгованість за договором оренди землі від 05.08.2009 в сумі 6 341,43 грн. Розірвано договір оренди земельної ділянки від 05.08.2009, який зареєстрований 05.08.2009 у Хотинському районному відділі Чернівецької регіональної філії ДП "Центр ДКЗ", про що у державному реєстрі земель вчинено записи за №040982000002 (кадастрові №№ 7325088800:03:002:0001 та 7325088800:03:002:0002), укладеного між Райдержадміністрацією та МПП "Зелена Липа". Зобов`язано МПП "Зелена Липа" в особі ОСОБА_1 повернути в користування Держгеокадастру земельні ділянки загальною площею 17,5 га (кадастрові №№ 7325088800:03:002:0001 та 7325088800:03:002:0002). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Закрито провадження у справі в частині стягнення 14 289,96 грн грошових вимог.
2.2. Місцевий господарський суд виходив із доведеності порушення МПП "Зелена Липа" грошових зобов`язань за договором оренди землі від 05.08.2009 у розмірі 6 341,43 грн та, з огляду на положення статей 32, 34 Закону України "Про оренду землі", дійшов висновку про наявність правових підстав для розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки орендодавцю. В іншій частині позову (стягнення 14 289,96 грн) місцевий господарський суд закрив провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки зазначена сума сплачена Відповідачем до початку розгляду справи та прийняття судом рішення.
2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2019 у справі №926/14/19 скасовано вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду та позов залишено без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
2.4. Постановою Верховного Суду від 12.11.2020 скасовано постанову суду апеляційної інстанції та справу направлено на розгляд до цього ж суду.
2.5. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 у справі №926/14/19 скасовано вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду та позов залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
2.6. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що Прокурором не було дотримано порядку, встановленого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому у прокурора відсутні підстави для представництва ним інтересів держави через неналежне здійснення Позивачем захисту інтересів.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиція інших учасників
3.1. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.
3.2. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції застосовано положення статті 131-1 Конституції України і статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без врахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, постановах Верховного Суд від 10.02.2021 у справі №454/851/19-ц, від 20.01.2021 у справі №927/468/20, від 03.02.2021 у справі №904/2491/18, від 17.02.2021 у справі №911/1497/18, від 19.12.2020 у справі №926/358/19.
4. Позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні Прокурора, дослідивши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
4.2. В основу оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції покладено висновок про те, що Прокурором не надано компетентним органам розумного строку для реагування на порушення інтересів держави, оскільки повідомлення Прокурора про звернення з позовною заявою Позивачам датовано 28.12.2018, а позовну заяву подано до суду 29.12.2018.
4.3. Проте колегія суддів вважає передчасним зазначений висновок апеляційного суду та погоджується з твердженням скаржника про неврахування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку Великої Палати Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, з огляду на таке.
4.4. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
4.5. Згідно з підпунктом "в" пункту 3 частини першої статті 282 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
4.6. У пунктах 67, 77 - 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 сформульовано такий правовий висновок:
"Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".
4.7. В контексті зазначеного та встановлених обставин справи колегія суддів зазначає, що за своїм змістом приписи статті 23 Закону України "Про прокуратуру" спрямовані саме на забезпечення балансу прав, свобод та інтересів учасників процесу з метою, з одного боку, недопущення підміни прокурором належного суб`єкта владних повноважень або надання необґрунтованих переваг відповідним суб`єктам права яких порушуються, а, з іншого боку, захисту інтересів держави у випадку коли цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює їх захист.
4.8. Зважаючи на вищевикладене, встановлюючи підстави представництва прокурора, суд повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.
Зокрема, такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на:
- отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абзацу четвертого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру";
- інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про таке порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів;
- отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій) необхідних для здійснення представництва в суді.
4.9. При цьому, якщо в процесі такої оцінки буде встановлено, що листування було спрямовано на отримання документів та/або інформації щодо можливого порушення і пов`язано саме зі з`ясуванням факту наявності або відсутності порушення, то обов`язковим є подальше інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення та надання відповідному органу можливості відреагувати протягом розумного строку на повідомлення при поданні відповідного позову прокурором, що відповідає змісту приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", усталеній практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.
4.10. Водночас, якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У такому разі (за умови наявної відповіді уповноваженого органу) дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковою, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.
4.11. Колегія суддів зазначає, що за встановлених обставин щодо попереднього інформування про виявлені порушення та відповіді щодо обізнаності про порушення із зазначенням причин тривалого не звернення до суду, вимога про надання відповідному органу "розумного строку" для самостійного реагування на порушення розрахованого саме від останнього повідомлення прокурора з огляду на встановлення факту тривалої обізнаності такого органу про порушення інтересів держави та нереагування на нього (незалежно від його причин) і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи.
При цьому суд апеляційної інстанції, обмежився посиланням на ненадання Позивачам розумного строку для реагування на повідомлення Прокурора про порушення інтересів держави зазначивши, що відповідні повідомлення заступника керівника Кельменецької місцевої прокуратури про представництво інтересів держави датовані 28.12.2018, а вже наступного дня (29.12.2018) прокурор звернувся до суду із даним позовом, у порушення положень статей 86, 236, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас суд не надав належної оцінки змісту листування Прокурора із Позивачами, яке передувало зверненню до суду з даним позовом, зокрема, листу Райдержадміністрації №7/1695 від 26.12.2018 з якого убачається, що вона фактично обізнана про порушення своїх прав з боку Відповідача, яке триває з 2014 року, однак не звертається до суду у зв`язку із відсутністю коштів на сплату судового збору.
4.12. Як зазначалось вище, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зроблено висновок про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
4.13. З наведеного суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими доводи скаржника про те, що при з`ясуванні питання наявності підстав для звернення прокурора з позовом до суду, в порушення приписів процесуального законодавства, апеляційна інстанція не надала належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, які свідчать про обізнаність Позивача з наявними порушеннями та відсутністю будь-якого активного реагування щодо вжиття заходів судового захисту порушених інтересів держави.
4.14. Колегія суддів також звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 20.01.2021 у справі №927/468/20 та від 11.03.2021 у справі №910/3158/19, згідно якого часовий проміжок, який минув між повідомленням позивача та поданням позову у справі, не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Критерій "розумності", який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально. До таких чинників відносить, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення та вжиті ним заходи з моменту такої обізнаності спрямовані на захист інтересів держави.
4.15. Відтак, дійшовши висновку про недотримання прокурором розумних строків, які надають можливості відповідним органам відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, поза увагою апеляційного господарського суду залишились обставини того, що Райдержадміністрація була обізнана про таке порушення інтересів, що відбулось значно раніше звернення прокурора з повідомленням позивача про намір звернення до суду.
4.16. Таким чином, оскаржувану постанову у справі №926/14/19 прийнято з неправильним застосуванням приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", позаяк застосований судом апеляційної інстанції підхід є занадто формалізованим та таким, що не охоплює усіх особливостей цього спору та обставин, що передували передачі його на вирішення господарського суду.
4.17. Крім іншого, стаття 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає право суб`єкта владних повноважень на оскарження повідомлення прокурора про представництво інтересів у суді, тобто надає такій особі право на спростування обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу на обґрунтування підстав представництва.
4.18. Однак, у цій справі Позивачі в інтересах яких подано позов не спростовували обставини, на які посилався прокурор у позовній заяві на обґрунтування підстав представництва інтересів держави, більш того підтримували позовні вимоги прокурора у суді першої інстанції.
4.19. Наведене у сукупності свідчить про те, що передчасно скасувавши рішення місцевого господарського суду і залишивши позов Прокурора без розгляду, суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статей 86, 236, 282, 316 Господарського процесуального кодексу України ухилився від апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог.