РІШЕННЯ
Іменем України
03 червня 2021 року
Київ
справа №9901/401/20
адміністративне провадження №П/9901/401/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,
суддів: Олендера І.Я., Юрченко В.П., Ханової Р.Ф., Яковенка М.М.,
за участі:
секретаря судового засідання - Жураковської Б.М.,
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача - Басая В.О.,
розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського В.О. про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ
ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА
ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1, Позивач) звернувся до суду з позовом до Президента України Зеленського В.О. (надалі також - Відповідач), в якому, з урахуванням поданих уточнень просив:
- визнати протиправними дії Президента України Зеленського В.О. щодо безпідставної відмови Президентом України у розгляді звернення від 4 серпня 2020 року про здійснення демократичного цивільного контролю за діяльністю органів Національної поліції України та забезпечення права доступу до правосуддя і обов`язковості судових рішень у його кримінальних провадженнях, зазначених в чинному звернені, особисто Президентом України Зеленським В.О. та залишення його права звернення від 4 серпня 2020 року Президентом України без реалізації (без його перевірки і прийняття рішення);
- зобов`язати Президента України Зеленського В.О. в місячний термін з дня прийняття Верховним Судом рішення розглянути заяву-скаргу від 4 серпня 2020 року в порядку, визначеному Законом України "Про звернення громадян", та здійснити перевірку фактів, викладених в заяві-скарзі, і прийняти за нею реальні рішення та письмово повідомити про результати перевірки заяви-скарги та про суть прийнятих рішень; перевірку заяви-скарги здійснити за безпосередньою участю Позивача;
- відшкодувати за рахунок Держави Україна компенсацію моральної шкоди в сумі 15 000 000 гривень, завданої Президентом України (Офісом Президента України), внаслідок порушення ним: конституційного права на звернення за захистом до Президента України і органів державної влади України щодо реалізації порушеного особистого немайнового права на судовий захист, визначеного статтями 15 і 17 Цивільного кодексу України, статтями 1 і 7 Закону України "Про звернення громадян", статтею 40 Конституції Україниʼʼ та його похідного конституційного права на захист (судовий захист), визначеного статтею 15-17 Цивільного кодексу України, статтею 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і статтею 55 Конституції України".
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказував, що направлене ним до Президента України звернення від 4 серпня 2020 року про здійснення демократичного цивільного контролю за діяльністю органів Національної поліції України та забезпечення права доступу до правосуддя і обов`язковості судових рішень, з порушеннями вимог Закону України "Про звернення громадян" залишено без розгляду і його реалізації.
Позивач стверджує, що він є ветераном війни - інвалідом війни 2-ї групи, а тому його звернення підлягало розгляду безпосередньо (без посередників) Президентом України Зеленським В.О., проте це звернення Президентом України залишено без розгляду і реалізації.
Вважає, що спрямування Офісом Президента України звернення, яке було скероване до Президента України від 4 серпня 2020 року, на розгляд Офісу Генерального прокурора України на підставі листа-відповіді керівника Офісу Президента України Єрмака А.Б. є протиправним та суперечить вимогам статтей 15 і 19 Закону України "Про звернення громадян".
Крім того, звертає увагу, що його звернення Офісом Президента України в порушення статті 7 Закону України "Про звернення громадян" спрямоване на розгляд Прокуратури України, протиправні дії, якої він оскаржує.
ОСОБА_1 також стверджує, що з дня його звернення до Президента України жодна процесуальна дія за кримінальними провадженнями, зазначеними у зверненні, слідчими не проведена, жодне судове рішення слідчого судді не виконане.
ОСОБА_1 також вказує, що протиправними діями Президента України (Офісу Президента України), який безпідставно відмовив в розгляді заяви в порядку, визначеному нормами Закону України" Про звернення громадян" і порушив немайнове право громадянина України на захист цивільних прав і інтересів особисто Президентом України - керівником держави Україна - органом вищої державної влади України, його моральним звичаям, психіці і у здоров`ю завдана значна моральна шкода, оцінена в розмірі 15 000 000 гривень. У зв`язку із протиправною, на думку Позивача, поведінкою Відповідача у нього загострилися хронічні хвороби, що підтверджуються історією хвороби.
Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги позовної заяви, просив її задовольнити в повному обсязі за викладених у позові та поясненнях підстав.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ВІДПОВІДАЧА
Представник Відповідача у відзиві на позовну заяву, вважаючи позовні вимоги необґрунтованими, просив у задоволенні позову відмовити виходячи з наступного.
На думку Відповідача, звернення Позивача розглянуто згідно з вимогами чинного законодавства України, оскільки звернення громадян повинен розглядати той орган, до компетенції якого належить вирішення порушених у цих зверненнях питань.
Стверджує, що правова позиція, відповідно до якої прийом громадян і розгляд їхніх звернень, адресованих Президентові України, здійснює не особисто Президент України, а його Офіс у межах наданих йому повноважень, знаходила своє підтвердження у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 9901/182/20 за позовом ОСОБА_4 до Президента України. З урахуванням цього вважає, що відповідь на звернення ОСОБА_1 має надаватися Керівником Офісу Президента України, як першим керівником органу, на який покладено обов`язок розгляду звернень громадян, адресованих Президенту України, а тому листом від 14 вересня 2020 року за №02-01/2145 Керівником Офісу Президента України заявнику надано відповідь на його звернення із дотриманням вимог законодавства.
Як наголошує представник Відповідача у відзиві, у вищевказаному листі Позивачу було роз`яснено, що питання здійснення Президентом України демократичного цивільного контролю щодо порушень органами Національної поліції України законів під час проведення ними досудового розслідування у зазначених Позивачем кримінальних провадженнях та невиконання ними судових рішень слідчих суддів у цих провадженнях було предметом розгляду Верховного Суду, який зазначив, що порушені питання у зверненні Позивача знаходяться поза межами визначеного Законом України "Про національну безпеку України" предмета здійснення Президентом України такого контролю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року №9901/10/20).
Також вважає, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є безпідставною та необґрунтованою, оскільки Позивач у своєму позові не довів наявність такої шкоди, протиправність діяння Відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням Відповідача та вини останнього в її заподіянні.
Представник Президента України у судовому засіданні повністю заперечив проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 грудня 2020 року визначено наступний склад колегії суддів для розгляду цієї справи: Блажівська Н.Є. - головуючий суддя. Олендер І.Я., .Ханова Р.Ф., Шишов О.О., Яковенко М.М.
Ухвалою від 31 грудня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті. При цьому під час підготовчого судового засідання Суд дійшов висновку про відсутність передбачених законодавством підстав для залучення у справі третіх осіб - Прокуратури України та Національної поліції України та виклику до суду для надання пояснень громадянина Зеленського Володимира Олександровича (Президент України, глава держави Україна), а також громадянина Єрмака Андрія Борисовича (керівник Офісу Президента України).
На підставі Розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року № 450/0/78-21 протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 березня 2021 року визначено наступний склад колегії суддів: Блажівська Н.Є.- головуючий суддя, Олендер І.Я., Юрченко В.П., Ханова Р.Ф., Яковенко М.М.
У ході розгляду справи Суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для виклику як свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки доказів, наявних у матеріалах справи, цілком достатньо для повного, всебічного, об`єктивного розгляду адміністративної справи, з`ясування всіх обставин.
Також ухвалою Верховного Суду від 3 червня відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо призначення судової медико-психологічної експертизи у справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського В.О. про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ОЦІНКА ДОКАЗІВ, ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА ТА МОТИВИ УХВАЛЕНОГО РІШЕННЯ
Як підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до Президента України Зеленського В.О. із заявою-скаргою про здійснення демократичного цивільного контролю за діяльністю органів Національної поліції України та забезпечення права доступу до правосуддя і обов`язковості судових рішень від 4 серпня 2020 року.
У цій заяві ОСОБА_1 зазначив, що:
- в досудовому розслідуванні Мелітопольського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, без процесуального руху знаходяться кримінальні провадження. З метою пришвидшення проведення досудового розслідування з кримінальних проваджень слідчими суддями Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області винесено ряд ухвал з вимогами суду щодо проведення з зазначених кримінальних проваджень конкретних процесуальних дій в зазначені в судових рішеннях строки, проте відповідні дії, визначені в судових рішеннях, слідчими Мелітопольського відділу поліції ГУ НП в Запорізькій області не здійснені;
- його неодноразові звернення до органів прокуратури і національної поліції України, всіх інстанцій України, в тому числі до Генеральної прокуратури і Міністерства внутрішніх справ України, з заявами: про забезпечення його особистого немайнового права доступу до правосуддя і виконання судових рішень у кримінальних провадженнях керівниками вищевказаних державних правоохоронних органів України залишені без задоволення;
- 17 січня 2020 року рішенням Президента України №01-01/76 його заява від 14 листопада 2018 року про здійснення демократичного цивільного контролю за діяльністю Національної поліції України, Президентом України Зеленським В.О. спрямована на розгляд Міністерства внутрішніх справ України;
- заява Міністерством внутрішніх справ України залишена без задоволення, повідомлення про результати перевірки від МВС України не надходило. З моменту звернення до Президента України процесуальні дії, в тому числі з метою виконання судових рішень за вищезазначеними кримінальними провадженнями органами досудового розслідування Національної поліції України не здійснювались.
У зв`язку з відмовою Міністерства внутрішніх справ України виконати доручення Президента України про перевірку відомостей, викладених в заяві від 14 листопада 2018 року, спрямованій на адресу Президента України, і повідомити про результати її перевірки ОСОБА_1 у заяві від 4 серпня 2020 року просив:
- указом Президента України утворити незалежну, тимчасову, спеціальну комісію або інший контрольний орган із високопрофесійних спеціалістів в сфері юриспруденції України для перевірки фактів, викладених в заяві;
- здійснити перевірку, викладених в заяві фактів за безпосередньою участю ОСОБА_1 ;
- методом здійснення демократичного цивільного контролю за діяльністю органів Національної поліції України або іншим способом забезпечити ОСОБА_1 право доступу до правосуддя та обов`язковості судових рішень, визначене статтею 21 Кримінального процесуального кодексу України, у відповідних кримінальних провадженнях.
Керівник Офісу Президента України листом від 14 вересня 2020 року № 02-2145 надав відповідь на цю заяву ОСОБА_1, в якій зазначено таке:
- питання здійснення Президентом України демократичного цивільного контролю щодо порушень органами Національної поліції України законів під час проведення ними досудового розслідування у зазначених кримінальних провадженнях та невиконання ними судових рішень слідчих суддів у цих провадженнях було предметом розгляду Верховного Суду, яким висловлено правову позицію, що порушені питання знаходяться поза межами визначеного Законом України "Про національну безпеку України" предмета здійснення Президентом України такого контролю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 9901/10/20).
- питання здійснення досудового розслідування, прав учасників кримінального провадження регулюються Кримінальним процесуальним кодексом України. Прокурор, слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України, є самостійними у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється (частина перша статті 36, частина п`ята статті 40 Кримінального процесуального кодексу України).
- оскільки органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України), повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України (стаття 106 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003; від 7 квітня 2004 року № 9-рп/2004; від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007; від 10 червня 2010 року № 16-рп/2010; від 13 червня 2019 року № 5-р/2019), здійснення главою держави повноважень, визначених кримінальним процесуальним законом для сторін кримінального провадження, є неможливим.
Враховуючи те, що глава держави створює консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби виключно для здійснення своїх повноважень (пункт 28 частини першої статті 106 Конституції України), як зазначено у листі від 14 вересня 2020 року № 02-2145, пропозиція про утворення указом Президента України контрольного органу для перевірки наведених факті не може бути підтримана.
При цьому, Керівник Офісу Президента України з посиланням на те, що відповідно до Закону України "Про прокуратуру" нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, покладено на прокурора (стаття 25), зазначив у листі від 14 вересня 2020 року № 02-2145, що звернення Позивача надіслано до Офісу Генерального прокурора з проханням забезпечити в межах компетенції перевірку наведених фактів.
Листом Офісу Генерального прокурора від 29 вересня 2020 року №09/1/1-2307-20 повідомлено ОСОБА_1 про те, що його звернення направлено керівнику Запорізької обласної прокуратури.
Не погоджуючись з вищенаведеним, ОСОБА_1 звернувся до суду.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи поведінку Відповідача на відповіднісь критеріям, передбаченим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при їх прийнятті, Суд звертає увагу на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України "Про звернення громадян" (надалі також - Закон № 393/96-ВР; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних праовідносин).
Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Частиною першою статті 5 Закону № 393/96-ВР передбачено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Відповідно до статті 15 цього Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно із частиною першою статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.
Відповідно до частин першої та другої статті 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені.
Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Конституційний Суд України неодноразово вказував у своїх актах на те, що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України (рішення від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003, 07 квітня 2004 року № 9-рп/2004, 16 травня 2007 року № 1-рп/2007, 02 жовтня 2008 року № 19-рп/2008).
Повноваження Президента України визначені статтею 106 Конституцій України.
Відповідно до частини першої вказаної статті Конституції України Президент України:
1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
2) звертається з посланнями до народу та зі щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
4) приймає рішення про визнання іноземних держав;
5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;
8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;
9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем`єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п`ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;
10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;
11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора;
12) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;
13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
14) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;
15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;
16) скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;>
17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;
18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;
19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;
20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;
21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;
22) призначає на посади третину складу Конституційного Суду України;
24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;
25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;
26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;
27) здійснює помилування;
28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;
29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;
30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховною Радою України;
31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.
Згідно з пунктами 1 і 3 Положення про Офіс Президента України, затвердженого Указом Президента України від 25 червня 2019 року № 436/2019 (далі - Положення № 436/2019) Офіс Президента України є постійно діючим допоміжним органом, утвореним Президентом України відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України.
Основними завданнями Офісу є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень.
Підпунктом 22 пункту 4 цього Положення визначено, що Офіс Президента України відповідно до покладених на нього завдань організовує прийом громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян, а також звернень органів місцевого самоврядування, політичних партій та громадських об`єднань (у тому числі професійних спілок), підприємств, установ, організацій, здійснює облік і аналіз таких звернень, на основі аналізу звернень розробляє та подає Президентові України пропозиції щодо розв`язання порушених у них проблем.
Відповідно до пункту 7 Положення № 436/2019 (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до складу Офісу входять: Керівник Офісу Президента України; Перший заступник Керівника Офісу Президента України; заступники Керівника Офісу Президента України; Керівник Апарату Офісу Президента України; Перший помічник, помічники Президента України; радники Президента України; Прес-секретар Президента України; представники Президента України; уповноважені Президента України; Кабінет Президента України; Кабінет Керівника Офісу Президента України; директорати; департаменти.
Згідно з пунктом 8 Положення № 436/2019 Керівник Офісу Президента України, Перший помічник, помічники Президента України, Керівник Кабінету Президента України, радники Президента України підпорядковуються безпосередньо Президентові України.
Системний аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що Президент України здійснює лише ті повноваження, які йому визначені Конституцією України. При реалізації громадянами України свого права на участь в управлінні державними і громадськими справами в усіх передбачених законом формах - пропозиціях, заявах і скаргах, Президент України діє як через свій допоміжний орган - Офіс Президента України, так і безпосередньо через Керівника Офісу Президента України. Водночас ані Конституція України, ані Закон № 393/96-ВР не встановлюють обов`язок Президента України особисто розглядати індивідуальні звернення громадянина України та повідомляти його про результати розгляду такого звернення.
Положеннями частини третьої статті 5 Закону № 393/96-ВР визначено особливу форму колективного звернення громадян до Президента України - електронну петицію, яка розглядається в порядку, встановленому статтею 23-1 цього Закону за умови збору на її підтримку не менш як 25 000 підписів громадян протягом не більше трьох місяців з дня оприлюднення петиції. При цьому на Офіс Президента України покладено забезпечення розгляду електронної петиції, рішення ж про підтримку чи непідтримку петиції приймає Президент України особисто, після чого глава держави надає відповідь на електронну петицію, що підлягає оприлюдненню на офіційному вебсайті Президента України та надсилається у письмовому вигляді автору петиції.
Отже, Конституція України та Закон № 393/96-ВР не встановлюють обов`язок Президента України особисто розглядати індивідуальні звернення громадян України, у тому числі Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни, та повідомляти їх про результати розгляду такого звернення. Положеннями частини третьої статті 5 та статті 23-1 Закону № 393/96-ВР визначено лише обов`язок Президента України особисто прийняти рішення за результатами розгляду електронної петиції як особливої форми колективного звернення громадян та надати відповідь на електронну петицію.
З огляду на викладене, оскільки Позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни, тому відповідно до статті 15 Закону № 393/96-ВР подана ним 4 серпня 2020 року заява/звернення до Президента України з дотриманням вимог чинного законодавства підлягала розгляду безпосередньо Керівником Офісу Президента України.
Суд звертає, що відповідні правові висновки щодо застосування норм права висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 квітня 2021 року у справі №9901/327/20.
При цьому Суд звертає увагу на те, що згідно зі статтею 25 Закону України "Про прокуратуру" саме прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, користуючись при цьому правами і виконуючи обов`язки, передбачені Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" та Кримінальним процесуальним кодексом України.
Відповідно до статті 7 Закону № 393/96-ВР забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Як підтверджується матеріалами справи, фактично, скероване до Президента України звернення Позивача стосувалось протиправної поведінки слідчих Мелітопольського відділу поліції ГУ НП в Запорізькій області. Таким чином, відсутні підстави вважати, що суперечить положенням чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства направлення Офісом Президента України поданої ОСОБА_1 заяви-скарги про здійснення демократичного цивільного контролю за діяльністю органів Національної поліції України та забезпечення права доступу до правосуддя і обов`язковості судових рішень від 4 серпня 2020 року до Офісу Генерального прокурора з проханням забезпечити в межах компетенції перевірку наведених фактів.
Отже, Президент України діяв в межах повноважень, передбачених Конституцією та Законами України, що відповідає критеріям визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Не дають приводів для визнання протиправним дій Відповідача також і інші твердження Позивача, оскільки вони не змінюють основних правових висновків та мотивів цього судового рішення.
Оскільки решта вимог позовної заяви про зобов?язання Президента України вчинити певні дії та стягнення на користь Позивача завданої моральної шкоди є похідними від попередньої, яка не знайшла свого підтвердження та правового обґрунтування під час розгляду справи, тому Верховний Суд вважає їх також такими, що не підлягають задоволенню.
Суд звертає увагу на те, що було надано вичерпну відповідь на всі питання, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному аспектах.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов`язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 2009 року у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .