ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2021 року
м. Київ
справа № 824/1954/15-а
адміністративне провадження № К/9901/26750/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,
представника відповідача Олара В.Г.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду у складі судді Анісімова О.В. від 27 листопада 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Сапальова Т.В., суддів Матохнюка Д.Б., Боровицького О.А. від 09 серпня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Даріана Трейд" до Головного управління ДПС у Чернівецькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Даріана Трейд" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління ДФС у Чернівецькій області (правонаступник - Головне управління ДПС у Чернівецькій області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09 червня 2015 року №0001572201 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2237583 грн., з яких за основним платежем 1491722 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 745861 грн., та №0001582201 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі -ПДВ) у розмірі 1968696 грн., з яких за основним платежем 1312464 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 656232 грн.
Суди встановили, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 2014 року, за результатами якої складено акт від 22 травня 2015 року №107/24-12-22-01/37240316, в якому, окрім іншого, зафіксовано виявлені перевіркою порушення, а саме вимог підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.2, 138.6, підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пункту 186.3 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2 та 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого Товариством занижено податок на прибуток на 1491722 грн. та ПДВ на 1312464 грн.
У акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку про формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями із придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ "КорНата", ТОВ "Донспецресурс", ТОВ "Феррад Тикарет", ТОВ "Донтеплоресурс", ФОП ОСОБА_1 без достатніх правових підстав з огляду на нереальність таких. На обґрунтування такої своєї позиції у акті перевірки відповідач навів відповідні мотиви, які, зокрема, полягають у тому, що контрагенти позивача, такі як ТОВ "Донспецресурс", ТОВ "Феррад Тикарет", ТОВ "Донтеплоресурс", знаходяться на території, непідконтрольній уряду України (Донецька область), що унеможливлює проведення операцій з ними, які, до того ж, оформлені первинними документами, які містять чисельні дефекти щодо їх змісту та форми; акти приймання-передачі виконаних робіт, складені з ТОВ "КорНата", не підтверджують сам факт виконання таких робіт, при цьому у позивача працює на посаді вантажника дві особи, а тому доцільність залучення іншого підприємства для проведення вантажних робіт відсутня; аналізом податкової звітності ТОВ "КорНата" не встановлено наявності у нього можливості для виконання обсягу робіт, які зазначені в актах приймання-передачі; ціна укладеної із ФОП ОСОБА_1 угоди на придбання європіддонів є завищеною по відношенню до ринкової вартості таких товарів, відсутні сертифікати відповідності та якісні посвідчення на товарно-матеріальні цінності, у ФОП немає основних засобів та найманих працівників тощо.
Крім того перевіркою встановлено, що Товариством не включено до складу податкових зобов`язань суми ПДВ по операціях, здійснених з контрагентом ФОП ОСОБА_2 всього на суму 2065,00 грн., не включено до складу податкового кредиту ПДВ, сплачений митним органам на підставі митної декларації на загальну суму 111543,00 грн. та порушено вимоги Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 55775,00 грн.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, незгода з якими й стала підставою для звернення до суду із цим позовом.
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2016 року, позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення рішення від 09 червня 2015 року №0001572201 повністю, а №0001582201 у частині збільшення Товариству грошового зобов`язання з ПДВ у сумі 1881936 грн., з яких за основним платежем 1254624 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 627312 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновків про те, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які підтверджують здійснення операцій між Товариством та ТОВ "КорНата", ТОВ "Донспецресурс", ТОВ "Феррад Тикарет", ТОВ "Донтеплоресурс", ФОП ОСОБА_1 по придбанню в останніх товарів (робіт, послуг) й подальше їх використання у власній господарській діяльності, тому Товариство, включивши до складу податкового кредиту суми ПДВ та зменшивши оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких відносин, дотрималося передбачених законодавством умов для формування податкової вигоди; зазначив, що відповідачем не наведено, а судом не встановлено підстав, що дозволяли б дійти висновку про фактичне невиконання контрагентами своїх зобов`язань за угодами, укладеними із позивачем, а доводи контролюючого органу про порушення Товариством правил оподаткування не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи.
Водночас, як встановлено судом, Товариством безпідставно не включено до складу податкових зобов`язань ПДВ по операціях, здійснених з контрагентом ФОП ОСОБА_2 всього на суму 2065,00 грн., та порушено вимоги Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, що призвело до заниження податку на загальну суму 55775,00 грн., а тому визнано обґрунтованим збільшення позивачу податковим повідомленням - рішенням від 09 червня 2015 №0001582201 відповідної частини грошових зобов`язань.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить їх змінити в частині задоволених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову Товариства.
В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в частині визначення суми податкових зобов`язань, які стосуються взаємовідносин із ТОВ "КорНата", ТОВ "Донспецресурс", ТОВ "Феррад Тикарет", ТОВ "Донтеплоресурс", ФОП ОСОБА_1, прийняття судами рішень у цій частині за неправильного застосування норм матеріального права, вирішення спору без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Посилається на обставини, викладені у акті перевірки Товариства, у відповідності до яких товарність розглядуваних господарських операцій, на підставі яких формувався податковий кредит та валові витрати, не підтверджена відповідними доказами.
Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Справу призначено до касаційного розгляду в судовому засіданні, у яке представник позивача, належним чином повідомлений про дату, час і місце касаційного розгляду, не з`явився, а тому, беручи до уваги положення частини 4 статті 344 КАС України, касаційний суд ухвалив здійснювати розгляд справи за його відсутності.
У ході касаційного розгляду судом здійснено заміну відповідача у справі його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
Як встановлено статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій), судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній їх частині не дає підстав вважати, що останні неправильно застосували норми матеріального права чи порушили процесуальні норми.
Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що у період, який перевірявся, Товариство було платником ПДВ та переважно займалося реалізацією газового обладнання.
Встановлені у акті перевірки порушення, які оспорюються позивачем, стосуються взаємовідносин Товариства з ТОВ "Донспецресурс", ТОВ "Феррад Тикарет", ТОВ "Донтеплоресурс" щодо придбання газового обладнання, з ТОВ "КорНата" щодо вантажно-розвантажувальних робіт та робіт з укладання і кріплення товарів, з ФОП ОСОБА_1 щодо придбання європіддонів.
Як установили суди, між позивачем та ТОВ "Донспецресурс", ТОВ "Феррад Тикарет", ТОВ "Донтеплоресурс" було укладено договори від 04 січня 2011 року №040111, від 01 листопада 2013 року №10, від 28 травня 2013 року №37 відповідно, предметами яких є постачання вказаними особами на користь Товариства (покупця) газового обладнання.
Окрім того, 02 січня 2013 року між позивачем та ТОВ "КорНата" укладено договір №66/01, за умовами якого останнє зобов`язувалося виконати на користь Товариства вантажно-розвантажувальні роботи та роботи з укладання і кріпленням товарів.
Також 24 лютого 2014 року між Товариством та ФОП ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу б\н на поставку європіддонів.
За висновком судів операції по придбанню позивачем у вказаних підприємств товарно-матеріальних цінностей та послуг (робіт), за якими сформовані відповідні суми податкових вигод (витрати та податковий кредит), підтверджуються всіма необхідними документами (видатковими накладними, актами виконаних робіт/наданих послуг, транспортними документами (подорожніми листами), сертифікатами відповідності, оборотно-сальдовими відомостями по рахункам тощо) й такі оформлені у відповідності із вимогами Закону №996-XIV, тобто є первинними документами у розумінні цього Закону. Продукцію оприбутковано на складі позивача.
Контрагенти, будучи зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ, виписали на адресу позивача податкові накладні, на підставі яких Товариством включено до складу податкового кредиту у відповідних періодах суми сплаченого податку.
Розрахунки за отриманий товар здійснювались безготівково за платіжними дорученнями.
Придбані товари газової групи використані позивачем у власній господарській діяльності шляхом їх подальшої реалізації третім особам в торгових мережах, а європіддони - для розміщення товарів газової групи в торгових мережах, що не заперечувалося контролюючим органом, а також підтверджується відповідними доказами, залученими до матеріалів справи.
У ході розгляду справи з`ясовано, що ТОВ "Донспецресурс" та ТОВ "Донтеплоресурс" є офіційними представниками та відповідно постачальниками в Україну імпортного газового обладнання; ТОВ "Феррад Тикарет" є виробником такого обладнання. Місцезнаходженням (юридичною адресою) постачальників товару згідно з реєстраційними документами на момент здійснення поставок є м. Донецьк. Відтак, у зв`язку з ситуацією, що склалася на сході України, відвантаження товарів відбувалося зі складів м. Новогродівки та м. Києва, що підтверджується документами про перебування цих складських приміщень в користуванні у постачальників та відповідними листами ТОВ "Донспецресурс", ТОВ "Феррад Тикарет" та ТОВ "Донтеплоресурс", які адресовані їх контрагентам.
Суди встановили, що на вимогу контролюючого органу Товариством було проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей станом на 13 травня 2015 року, якою встановлено залишки на складі позивача газового обладнання, що також підтверджено допитаною у ході розгляду справи як свідком ОСОБА_3, яка працювала на посаді головного державного ревізора-інспектора Головного управління ДФС у Чернівецькій області та безпосередньо здійснювала перевірку Товариства.
Також суди виходили з того, що відповідачем не здійснювалась перевірка ТОВ "КорНата" на предмет наявності у останнього необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності, зокрема, основних фондів, матеріальних та трудових ресурсів, укладених цивільно-правових угод з іншими суб`єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт. Висновки ж контролюючого органу про неможливість здійснення вказаним підприємством господарських операцій із позивачем ґрунтуються виключно на оцінці податкової інформації, що, як визнали суди, не є достатнім для об`єктивного встановлення дійсних обставин.
Визнали суди й неприйнятними доводи контролюючого органу про відсутність у позивача сертифікатів відповідності на придбані у ФОП ОСОБА_1 європіддони та завищення ціни придбання останніх відповідно до ринкової вартості, вказавши на відсутність законодавчих вимог по сертифікації такої продукції, а також недоведення відповідачем належними доказами невідповідності ціни договору рівню звичайних цін.
На підставі зазначеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що господарські операції між позивачем та вказаними контрагентами документально підтверджені та фактично здійснені з метою використання в оподатковуваних операціях; відповідачем - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини другої статті 71 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, якщо він заперечує проти адміністративного позову, в ході розгляду справи не надано доказів, які б спростовували здійснення таких операцій, свідчили б про відсутність у позивача відповідних розрахункових та інших первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку, або ж невідповідності їх вимогам Закону №996-XIV, й, як наслідок, не доведено порушення Товариством установленого законодавством порядку формування відповідних сум податкових вигод.
Слід погодитися з висновком про те, що ненадання до перевірки окремих документів або ж наявність незначних недоліків в оформленні останніх не може вважатися у даному випадку достатньою підставою для визнання нереальності господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.
Як зазначено судами в ході розгляду справи, відносини позивача з його контрагентами здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності підприємств, а тому вони є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, які містять усі обов`язкові реквізити та розкривають зміст та обсяг господарських операцій.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, дублюють аргументи акту перевірки та апеляційної скарги, правова оцінка яким була надана судами першої та апеляційної інстанцій. Відповідач на обґрунтування своїх вимог не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню) чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.
Враховуючи зазначене, мотиви касаційної скарги, які фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, Верховний Суд вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, а тому прийняли рішення за правильного застосування норм матеріального права.
За правилами частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи відсутність підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень або ж порушення процесуальних норм, підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.
Щодо позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, то в цій частині рішення судів, враховуючи положення частини першої статті 341 КАС України, касаційним судом не переглядаються.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355 КАС України, Суд