ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2021 року
м. Київ
справа № 817/1233/17
адміністративне провадження № К/9901/49982/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року (суддя Комшелюк Т.О.) та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року (головуючий суддя Моніч Б.С., судді: Капустинський М.М., Охрімчук І.Г.) у справі №817/1233/17 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, підприємець, ОСОБА_1 ) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 серпня 2017 року форми "ПС" №0005101309, форми "Р" №0005111309, форми "Р" №0005141309, рішення від 14 серпня 2017 року №0002531309, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 серпня 2017 року №Ф-68.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю спірних рішень з тих підстав, що при перевірці відповідачу були надані всі необхідні первинні бухгалтерські та податкові документи на підтвердження понесених витрат. Зазначені документи відповідають нормам чинного законодавства і зауважень до них у податкового органу не виникало.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14 серпня 2017 року №0005101309, №0005111309, №0005141309; рішення про застосування штрафних санкцій від 14 серпня 2017 року №0002531309; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 серпня 2017 року №Ф-68.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що при перевірці позивачем були надані податковому органу всі первині документи щодо підтвердження фактичних витрат і зауважень щодо їх невірного оформлення в акті перевірки не зазначено, тому донарахування податку на доходи фізичних осіб є протиправним. Єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця. Враховуючи необґрунтованість збільшення відповідачем суми оподатковуваного доходу позивача за 2014-2016 роки згідно акту перевірки, неправомірним є також донарахування позивачу суми єдиного внеску на вказану суму доходу, що тягне за собою також визнання протиправними та скасування оскаржуваних вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій в цій частині. Враховуючи відсутність заниження чистого оподатковуваного доходу, на який нараховується єдиний внесок, відсутні підстави для донарахування військового збору за перевіряємий період.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року і ухвалити нову постанову, якою повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у тому, що судами не враховано, що у своїй підприємницькій діяльності позивач використовував власні транспортні засоби та фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування не мають права включати до складу витрат витрати, які пов`язані із використанням транспортного засобу. Зазначає, що судами не встановлено скільки пального використано позивачем. Звертає увагу, що первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, книги обліку доходів та витрат) не конкретизують суму витрат, які понесені позивачем. Зауважує, що судами не надано оцінку розбіжностям, встановленим під час перевірки щодо включення сум до складу витрат, зокрема, витрат на заробітну плату найманих осіб, витрат на відрядження найманим особам, сплати ЄСВ, придбання канцелярських приладів, сплати за електроенергію та інших послуг, не надано оцінку даним актів списання матеріальних цінностей.
Від позивача 20 червня 2018 року надійшов до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій без змін.
Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом в період з 10 по 21 липня 2017 року була проведена планова виїзна документальна перевірка підприємця щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 28 липня 2017 року №585/17-00-13-04/ НОМЕР_1 (надалі - акт перевірки).
Перевіркою встановлено порушення вимог пункту 164.3 статті 164, пункту 167.1 статті 167, пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України; абзацу 6 пункту 6 статті 128 Господарського кодексу України, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України; пунктів 44.1, 44.3 статті 44, пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України; пункту 2 частини 1 статті 7, частини 2 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року №2464-VІ; підпунктів 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України; пункту 203.2 статті 203 Податкового кодексу України.
На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 14 серпня 2017 року форми "ПС" №0005101309, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 510 грн з податку на доходи фізичних осіб; форми "Р" №0005111309, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 34 354,44 грн (в тому числі за податковими зобов`язаннями в сумі 27 483,55 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 6 870,99 грн); форми "Р" №0005141309, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 2 545,67 грн (в тому числі за податковими зобов`язаннями в сумі 2 036,54 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 509,13 грн; рішення від 14 серпня 2017 року №0002531309 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 4 532,42 грн; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 серпня 2017 року №Ф-68 на суму 38 234,65 грн.
В акті перевірки зазначено про те, що перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням діяльності, відображених у додатку 5 до податкових декларацій, встановлено завищення в сумі 157 415,76 грн.
Податковий орган доводить, що розбіжність у витратах по результатах перевірки на суму 157 415,76 грн виникла у зв`язку з тим, що до складу валових витрат підприємцем включені витрати, які не підтверджені документально, тобто до перевірки не надано первинних документів (накладні, чеки та інше), які підтверджують понесені витрати, пов`язані з одержанням доходу і приймали участь в основній господарській діяльності.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що надані платником податків книги обліку доходів і витрат, акти виконаних робіт, акти прийому-передачі товару, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, шляхові листи, рахунки, накладні, податкові накладні, акти списання товарно-матеріальних цінностей, відомості перерахування та виплати заробітної плати, банківські виписки по рахунках, накладні на відвантаження палива, інформації по дизпаливу, надходження запчастин, мастил, віднесення інших запасних частин, зведені декларації по затратах, зведення за фактичне використання палива та фактичну роботу автомашин, подорожні листи, платіжні відомості, накази про відрядження, реєстри виданих та отриманих накладних, рахунки на оплату, рахунки на паливо, рахунки-фактури, податкові декларації про майновий стан і доходи, податкові декларації з податку на додану вартість, довідки про суму від`ємного значення звітного (податкового) періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, квитанції, розрахунки коригування сум податку на додану вартість, розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, акти звіряння, паспорти якості, сертифікати відповідності, табелі обліку використання робочого часу, розрахунок к нормам тривалості робочого часу, квитанції до прибуткового касового ордера, товарні чеки, акти надання послуг, нарахування відпускних, рахунки-проформи, гарантійні талони, товарні чеки, платіжні відомості та інші первинні документи повністю підтверджують правомірність формування витрат платника податків за 2014-2016 роки, які пов`язані із здійсненням діяльності, відображених у додатку 5 до податкових декларацій.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.
Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюються положеннями статті 177 Податкового кодексу України.
Пунктом 177.1 статті 177 Податкового кодексу України встановлено, що доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
Положеннями пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Таким чином, до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
За приписами підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
За змістом пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.
Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України).
Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу валових витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
За приписами пунктів 44.1, 44.3 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац 2 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону №996-ХІV).
Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування мають бути пов`язані з господарською діяльністю, фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону №996-ХІV, повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.
Здійснення позивачем господарських операцій, їх реальний характер, здійснення позивачем обліку витрат, пов`язаність таких витрат з його господарською діяльністю, підтвердження їх належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, встановлено судами попередніх інстанцій, що доводить правомірність формування позивачем витрат та спростовує висновки податкового органу про податкові правопорушення, покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 14 серпня 2017 року форми "Р" №0005111309, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 34 354,44 грн.
Верховний Суд не може прийняти посилання податкового органу на те, що актом перевірки встановлено неналежне ведення обліку доходів і витрат, а саме в книзі обліку доходів і витрат невірно заповнялися графа "Витрати" та графа "Чистий дохід", оскільки судами надано цим доводам оцінку та встановлено, що акт перевірки не містить детальної інформації щодо того, які саме рядки невірно заповнені та по яких первинних документах та господарських операціях, в акті перевірки не наведено.
Щодо порушень позивачем пункту 2 частини 1 статті 7, частини 11 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року №2464-VІ (надалі - Закон №2464-VІ) та заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 38 243,65 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Пунктом 2 частини 1 статті 7 цього Закону встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб-підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Таким чином, єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
По своїй правовій природі база нарахування єдиного внеску для фізичної особи-підприємця визначається із суми доходу такого підприємця.
Підставою для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в частині донарахування єдиного внеску слугували твердження податкового органу про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу за 2014-2016 роки в сумі 27483,55 грн.
Враховуючи, що Суд визнає безпідставним збільшення позивачу податковим органом суми оподатковуваного доходу позивача за 2014-2016 роки згідно акту перевірки, то донарахування позивачу суми єдиного внеску на вказану суму доходу є похідним та відповідно неправомірним і, що тягне за собою також визнання протиправними та скасування оскаржуваних вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій в цій частині.
Враховуючи відсутність заниження чистого оподатковуваного доходу, на який нараховується єдиний внесок, відсутні і правові підстави для донарахування військового збору за 2014-2016 роки, та відповідно для прийняття податковим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної інстанції, про те, що висновки контролюючого органу, викладені у акті перевірки та які є предметом оскарження, є такими, що не ґрунтується на нормах закону, а тому спірні рішення підлягають скасуванню.
Суд зазначає, що відповідачем в касаційній скарзі не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.
Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно підтвердження витрат та їх пов`язаності з господарською діяльністю позивача, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -