ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2021 року
м. Київ
справа №814/983/17
адміністративне провадження №К/9901/51757/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Юг" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року (головуючий суддя Градовський Ю.М., судді: Крусян А.В., Романішин В.Л.) у справі №814/983/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Юг" до Державної податкової інспекції в Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Глобал Юг" (надалі - позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції в Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 жовтня 2015 року №0002642201.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків контролюючого органу про безтоварність господарських операцій підприємства з його контрагентами. Зазначає про протиправність збільшення позивачу податкових зобов`язань з податку на додану вартість, оскільки спірні господарські операції підтверджуються наявними первинними документами.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року, адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21 жовтня 2015 року №0002642201.
Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями, податковий орган подав касаційну скаргу, за результатами розгляду якої, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2017 року касаційну скаргу податкового органу задоволено частково, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційний суд у своєму рішенні зазначив, що суду необхідно дослідити договір укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецконсалт" наявність або відсутність всіх первинних документів, які відповідно до специфіки наданих послуг підтверджують їх реальність; встановити достовірність відомостей про їх обсяг та зміст, перевірити фізичні, технічні, технологічні можливості та потужності сторін, наявність трудових ресурсів, кваліфікованих спеціалістів, які мають технічні або інші спеціальні знання у відповідній галузі господарювання. Також необхідно дослідити обставини, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентом, а також встановити наявність зв`язку між фактом придбання товарів (робіт, послуг) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та їх використання у власній господарській діяльності позивача.
За наслідками нового розгляду справи, постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21 жовтня 2015 року №0002642201.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що висновки акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях, без зазначення первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства. Реальність та товарність господарських угод позивача з його контрагентами у перевіряємий період підтверджується наданими позивачем первинними документами, що повністю відповідають вимогами податкового законодавства.
За результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою податкового органу, апеляційну скаргу задоволено. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності доказів на підтвердження реального здійснення господарських операцій за участю позивача та Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецконсалт". Суд дійшов висновку про правомірність висновків контролюючого органу про безпідставність включення платником податків відповідних сум до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року та залишити без змін постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2017 року.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Вказує на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у тому, що позивачем документально підтверджено реальність господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецконсалт". Вважає, що висновки апеляційного суду ґрунтуються лише на твердженнях податкового органу, без надання відповідної оцінки первинним документам, наявним у матеріалах справи.
Позивачем подано до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року залишити без змін.
Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом у жовтні 2014 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецконсалт" за липень 2014 року, за результатами якої складено акт від 6 жовтня 2014 року №3894/14-02-22-01/38087140 (надалі - акт перевірки).
На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 жовтня 2014 року за №0002642202, яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 35000 грн основного платежу, 17500 грн штрафних санкцій.
Перевіркою встановлено порушення підприємством пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 35000 грн за липень 2014 року.
Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стали висновки податкового органу про те, що контрагента позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецконсалт" неможливо знайти за основним місцем знаходження, надання транспортно-експедиційних послуг не є характерним видом його діяльності, у постачальника послуг відсутнє належне майно, транспортні засоби, персонал. Під час перевірки не було надано доказів залучення для виконання послуг третіх осіб, у реєстраційній базі даних відсутні транспортні засоби з номерами, вказаними у товарно-транспортних накладних, якими нібито здійснювалось перевезення вантажів.
Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецконсалт" (виконавець) 1 червня 2014 року укладено договір № 020614 на надання транспортно-експедиційних послуг, за умовами якого виконавець зобов`язується надати позивачу транспортно-експедиційні послуги щодо перевезення вантажів в міжміському та міжнародному сполученні, пошук автотранспорту, тощо.
На підтвердження виконання умов договору позивачем надані податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акти надання послуг, рахунки на сплату, платіжні доручення, оборотно-сальдову відомість за липень 2014 року та акти надання транспортно-експедиційних послуг у липні 2014 року.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також з урахуванням меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.
За правилами статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є господарська операція з постачання товарів, постачання послуг, ввезення товарів (послуг) на митну територію України, вивезення товарів (послуг) у митному режимі експорту.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбання (будівництво, спорудження, створення) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку із придбанням товарі/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою статті 9 Закону №996-ХІV передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За приписами статті 1 Закону №996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, платіжні доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Головною умовою для визначення суми податкового кредиту є їх документальне підтвердження та зв`язок таких витрат з господарською діяльністю платника податку.
Скаржник у касаційній скарзі наполягає на підтвердженні первинними документами надання позивачу транспортно-експедиційних послуг наведеним вище суб`єктом господарювання.
Натомість суд апеляційної інстанції у прийнятому рішенні зазначив, що ним для перевірки та підтвердження реальності господарських операцій, неодноразово викликались до суду представники контрагента та позивача, для пояснень щодо надання послуг позивачу. Проте, ні представник контрагента, ні представник позивача, жодного разу в судове засідання не прибули, пояснень не надали, реальність здійснення господарських операцій не підтвердили, а тому судова колегія, з урахуванням усіх обставин та пояснень податкового органу вважає, що факт реальності господарських операцій не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Вказаний висновок судової колегії зроблений й на тому, що додані до справи первинні документи не підтверджують того факту, що контрагентом були надані транспортно-експедиційні послуги, оскільки надання таких послуг не є характерним видом діяльності цього постачальника. Окрім того, з наданих судам копій товаро-транспортних накладних та вибірки по номерам автотранспортних засобів неможливо визначити вантажоперевізника саме ТОВ "Спецконсалтинг".
Суд касаційної інстанції визнає, що у разі непідтвердження позивачем його взаємовідносин з його контрагентом щодо надання транспортно-експедиційних послуг, не може вважатися правомірним включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення лише перелічив наявність первинних документів, зокрема, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, актів надання послуг, рахунків на сплату, платіжних доручень, оборотно-сальдової відомості за липень 2014 року.
Наявність перелічених документів не може бути безумовною підставою для визначення суми податкового кредиту.
Відсутність звітів про надання послуг, документів, що дали б змогу чітко відстежити результат замовлених робіт (послуг) та використання такого результату у господарській діяльності позивача ставлять під сумнів реальність таких операцій.
Судами не встановлено та позивачем не підтверджено будь-якими документами спрямованості спірних послуг на досягнення конкретних цілей у діяльності платника податків. Не встановлено також і факту оплати за договорами.
З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що встановлені судами обставини не підтверджують реальне виконання умов договорів та зазначає, що формально складені первинні документи не можуть слугувати належною підставою для формування даних податкового обліку.
Суд не приймає посилання скаржника на підтвердження належними первинними документами виконання умов договорів, оскільки наведені доводи позивача досліджено судом апеляційної інстанцій та надано їм відповідну оцінку.
Позивачем касаційною скаргою не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.
Позивач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності надання позивачу послуг та виконання умов договору, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, доводи касаційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -