ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2021 року
м. Київ
справа № 826/16927/16
адміністративне провадження № К/9901/56645/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустар-М" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2018 (суддя - В.П. Катющенко) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2018 (колегія суддів: Є.В. Чаку, В.В. Файдюк, А.Ю. Коротких) у справі № 826/16927/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустар-М" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, треті особи: Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві, Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві про зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "Індустар-М" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, треті особи: Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві про зобов`язання відповідача внести заяви ТОВ "Індустар-М" про повернення суми бюджетного відшкодування відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2014 року № 9227888238 від 16.05.2014 року у розмірі 7277,00 грн. та до податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2014 року № 9034797681 від 18.06.2014 року у розмірі 14403,00 грн. до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2018, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2018 закрито провадження у справі.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що правова оцінка діям відповідача вже була надана судом під час розгляду адміністративної справи № 826/8762/16. Зокрема, в рамках вказаної справи судом підтверджено бездіяльність контролюючого органу щодо неподання до органу Державного казначейства України висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь позивача, визначеної у деклараціях з податку на додану вартість за квітень 2014 року у сумі 12870,00 грн. та травень 2014 року у сумі 7277,00 грн., та обрано спосіб захисту порушеного права позивача шляхом стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь ТОВ "Індустар-М" заборгованості з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 21680 грн., визначеної останнім у деклараціях з податку на додану вартість за квітень та травень 2014 року.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, направити справу для продовження розгляду. Вказується, що суди закриваючи провадження на підставі п.4 ч.1 ст. 238 КАС України на надали правового значення тому факту, що предметом позову у справі № 826/8762/16 є відмінним ніж у даній справі, що чітко вбачається із словесного вираження позовних вимог.
Письмового відзиву на вказану касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та правильність застосування ним норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій було установлено, що звертаючись до суду з даним адміністративним позовом позивач зазначив, що контролюючим органом підтверджено правомірність визначених сум податку на додану вартість, заявлених до бюджетного відшкодування у деклараціях за квітень та травень 2014 року, проте у встановлені чинним законодавством строки не було перераховано позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вказані періоди.
Водночас, як правильно встановлено судом першої інстанції, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 7.11.2016 у справі № 826/8762/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2017, було задоволено позов ТОВ "Індустар-М" та визнано протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві та Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо неподання висновку до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 21680 грн. що належить до виплати ТОВ "Індустар-М". Також, стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь позивача заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 21680 грн. та пеню в сумі 10218,02 грн.
Згідно із відомостями Діловодства спеціалізованого суду рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі № 826/8762/16 залишені без змін постановою Верховного Суду від 14.05.2019, адміністративне провадження №К/9901/39785/18, К/9901/39786/18.
Разом з тим, предметом позову у справі № 826/16927/16, є вимоги позивача про зобов`язання відповідача внести заяви ТОВ "Індустар-М" про повернення суми бюджетного відшкодування відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2014 року № 9227888238 від 16.05.2014 року у розмірі 7277,00 грн. та до податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2014 року № 9034797681 від 18.06.2014 року у розмірі 14403,00 грн. до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.
Верховним Судом неодноразово було зауважено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019, справа № 924/1473/15, провадження № 12-15гс19).
Предмет спору та підстави позову у даній справі є такими самими, що і у справі № 826/8762/16, а позивачем лише зміно вимогу про обрання способу захисту порушеного права.
Надаючи оцінку вказаним обставинам в поєднанні із змінами механізму отримання права платника на бюджетне відшкодування з ПДВ, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що по суті позивач звертаючись із позовом у справі №826/8762/16 та у справі № 826/16927/16 просив захистити його право на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень та травень 2014 року. При цьому про зміну механізму отримання позивачем бюджетного відшкодування з ПДВ позивач освідомлений, так як цим мотивована його заява про уточнення позовних вимог від 20.02.2019 (а.с.187-189).
За таких умов, враховуючи те, що у справі № 826/8762/16, на думку Верховного Суду, право позивача на отримання запитуваного бюджетного відшкодування з ПДВ було поновлено, то відсутні правові підстави звертатись до суду із повторним позовом з цього питання, про що правильно відзначив суд апеляційної інстанції.
При цьому Верховний Суд наголошує на тому факті, що суди у справі №826/8762/16 вирішили стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь позивача заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 21680 грн. та пеню в сумі 10218,02 грн. Тобто, судами застосовано ефективний та дієвий спосіб захисту порушеного права позивача, який гарантує отримання бюджетного відшкодування незалежно від законодавчих змін порядку бюджетного відшкодування. Вказане правозастосування відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, постанова від 12.12.2019, справа №826/7380/15, провадження № 11-778апп18.
З урахуванням зазначеного право позивача у спорі про допущення протиправної бездіяльності податкового органу забезпечити повернення запитуваних ним сум бюджетного відшкодування з ПДВ за червень та травень 2014 року було поновлено, шляхом стягнення таких сум з державного бюджету. Тобто, є правильними висновки судів проте, що спірні правовідносини вже були врегульовані в судовому поряду, рішення судів набрало законної сили. В даному разі дії податкової вважаються завершеними. Єдиною стадією для отримання відповідних сум коштів є стадії їх перерахування з казначейського рахунку на рахунок платника.
Відповідно до приписів п.4 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі: якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Підсумовуючи наведене, Верховний Суд погоджується із рішеннями судів попередніх інстанцій про наявність підстав для закриття провадження по справі.
Таким чином, є всі підстави для залишення без задоволення касаційної скарги позивача, а судових рішень - без змін.
Відповідно до ст. 351 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -