У х в а л а
3 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/205/20
Провадження № 11-342заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Князєва В. С.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула заяву ОСОБА_1 (далі - позивачка) про ухвалення додаткового рішення (далі - заява)
у справі за її позовом до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Національне агентство з питань запобігання корупції, про визнання рішень негативними заходами впливу стосовно викривача корупційного злочину, визнання протиправною бездіяльності, стягнення моральної шкоди та
в с т а н о в и л а :
3 серпня 2020 року позивачка звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовною заявою, у якій просила:
- визнати негативними заходами впливу стосовно викривача корупційного злочину рішення Третьої Дисциплінарної палати відповідача від 23 травня 2018 року № 1467/3дп/15-18 і рішення відповідача від 2 серпня 2018 року № 2485/0/15-18, згідно з якими позивачку як суддю Октябрського районного суду міста Полтави з порушенням вимог статті 53 Закону України "Про запобігання корупції" притягнули до дисциплінарної відповідальності та застосували до неї стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, який не вжив заходи, передбачені частиною першою статті 73 Закону України "Про Вищу раду правосуддя", у порядку забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя з метою усунення тих порушень приписів статті 53 Закону України "Про запобігання корупції", які стосовно позивачки як викривача корупційного злочину допустив голова Октябрського районного суду міста Полтави Струков О. М. ;
- стягнути з відповідача за загрозу позивачці від ужиття негативних заходів впливу та за вжиття до неї негативних заходів впливу відшкодування моральної шкоди, розмір якого мав бути визначений після проведення судово-психологічної експертизи позивачки.
2 вересня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу, згідно з якою визнав вказані позивачкою підстави для поновлення строку на звернення до суду неповажними та повернув їй позовну заяву на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
11 лютого 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову (далі - постанова), згідно з якою апеляційну скаргу позивачки на вказану ухвалу залишила без задоволення, а оскаржену ухвалу - без змін.
15 березня 2021 року позивачка подала заяву, в якій просила Велику Палату Верховного Суду ухвалити додаткове рішення про розподіл судових витрат і відшкодувати їй як викривачеві з рахунку Державної казначейської служби України сплачений судовий збір у розмірі 3783,60 коп. Мотивувала заяву так:
- за подання позову позивачка сплатила 1681,60 грн, а за подання апеляційної скарги - 2102,00 грн, що підтверджують відповідні квитанції. У постанові (пункти 98-99) Велика Палата Верховного Суду застосувала положення частини шостої статті 139 КАС України та вказала, що оскільки вона не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то не здійснює розподіл судових витрат, хоча суд першої інстанції в оскарженій ухвалі питання про судові витрати не вирішив;
- позов стосувався захисту прав викривача, з огляду на що на позивачку поширюються гарантії статті 53-3 Закону України "Про запобігання корупції";
- у випадку судового захисту прав і свобод викривача спеціальним законом щодо відшкодування витрат у зв`язку із захистом прав викривачів, витрат на адвоката у зв`язку із захистом прав особи як викривача, витрат на судовий збір є пункт 9 частини другої статті 53-3 Закону України "Про запобігання корупції", приписи якого мають пріоритет перед приписами КАС України та Закону України "Про судовий збір", які є загальними. Тому слід повернути позивачці весь сплачений судовий збір і за подання позовної заяви, і за подання апеляційної скарги.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що заяву слід задовольнити частково, оскільки підстави для прийняття додаткової постанови у цій справі відсутні.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина перша статті 143 КАС України).
Суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 252 КАС України). Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу (частина четверта вказаної статті).
У постанові, як вірно стверджує позивачка, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підстав для розподілу судових витрат немає з огляду на те, що вона залишила оскаржену ухвалу без змін (пункт 99 постанови).
Інститут розподілу судових витрат застосовується у визначених статтею 139 КАС України випадках. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста статті 139 КАС України).
Тобто, Велика Палата Верховного Суду правильно не розподіляла судовий збір у постанові, а позивачка помиляється, стверджуючи, що "фактично питання про розподіл судових витрат залишилося невирішеним судом".
Відповідно до дубліката квитанції від 2 серпня 2020 року № 0.0.1788643040.1 позивачка сплатила судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1681,60 грн, а відповідно до дубліката квитанції від 18 жовтня 2020 року № 0.0.1874123410.1 - також за подання апеляційної скарги у сумі 2102,00 грн і вважає, що "сплачений викривачем судовий збір підлягає поверненню … в повному обсязі незалежно від результатів судового вирішення спору".
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що вимоги статті 139 КАС України про розподіл судового збору на його повернення не поширюються. Порядок повернення судового збору встановлюється законом (частина друга статті 132 КАС України).
За змістом преамбули до Закону України "Про судовий збір" саме цей Закон визначає правові засади повернення такого збору. Сплачена сума судового збору повертається, зокрема, в разі повернення заяви (пункт 2 частини першої статті 7 вказаного Закону). У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (частина друга зазначеної статті). Тобто, позивачка має право на повернення у повному обсязі з Державного бюджету України сплаченого судового збору за подання позовної заяви, яку повернув суд першої інстанції.
Викривач має право, зокрема, на відшкодування витрат на судовий збір (пункт 9 частини другої статті 53-3 Закону України "Про запобігання корупції"). Цю та інші гарантії для викривачів держава запровадила з огляду на положення пункту 4 статті 8 і статті 33 Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції, яка набрала чинності для України 1 січня 2010 року (див. пояснювальну записку до проєкту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про запобігання корупції" щодо викривачів корупції" від 17 жовтня 2019 року).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що пункт 9 частини другої статті 53-3 Закону України "Про запобігання корупції" надає особі, яка звернулася до суду для захисту її прав саме як викривача, гарантію, зокрема, повного повернення з Державного бюджету України судового збору - як сплаченого за подання позовної заяви, яку суд повернув, так і сплаченого за подання апеляційної скарги на ухвалу суду про повернення позовної заяви незалежно від результату розгляду такої скарги.
Оскільки Закон України "Про запобігання корупції" процедуру "відшкодування витрат на судовий збір" не регламентує, пункт 9 частини другої статті 53-3 цього Закону у частині права викривача на відшкодування витрат на судовий збір слід розглядати у системному зв`язку з приписами КАС України та Закону України "Про судовий збір".
З огляду на це Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відшкодування витрат на судовий збір, який позивачка сплатила за подання апеляційної скарги, у задоволенні якої суд відмовив, має відбуватися за правилами повернення судового збору, визначеними статтею 7 Закону України "Про судовий збір". Відповідно до частини першої цієї статті сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. Тобто питання повернення судового збору у цій справі, про що власне просить позивачка, суд має вирішити саме в ухвалі. Тому у задоволенні заяви в частині прохання прийняти додаткову постанову слід відмовити.
Керуючись частинами першою та другою статті 132, частиною першою статті 143, частиною першою статті 248, частиною четвертою статті 252, частиною другою статті 321, частиною другою статті 325 КАС України, пунктом 2 частини першої та частиною другою статті 7 Закону України "Про судовий збір", пунктом 9 частини другої статті 53-3 Закону України "Про запобігання корупції", Велика Палата Верховного Суду