1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Ухвала суду


УХВАЛА

02 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 1-10/2002

Провадження № 13-88зво21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лобойка Л. М.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

перевірила заяву ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду міста Києва від 13 лютого 2002 року та ухвали Верховного Суду України від 23 травня 2002 року за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Апеляційного суду міста Києва від 13 лютого 2002 року ОСОБА_1 засуджено за пунктами "ж", "з", "і" статті 93 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК) до покарання у виді довічного позбавлення волі. Зазначений вирок Верховний Суд України своєю ухвалою від 23 травня 2002 року залишив без зміни.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 02 листопада 2018 року ОСОБА_1 зараховано строк попереднього ув`язнення з 07 червня 2001 року до 23 травня 2002 року включно за вироком Апеляційного суду міста Києва від 13 лютого 2002 року в строк відбування покарання за правилами, передбаченими статтею 72 КК, з розрахунку, що один день попереднього ув`язнення відповідає двом дням позбавлення волі.

15 квітня 2021 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив остаточне рішення у справі "Пятаченко та інші проти України", в тому числі щодо ОСОБА_1 (заява 31788/20), яким констатував порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо довічного ув`язнення без перспективи звільнення.

Посилаючись на це рішення ЄСПЛ, засуджений ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою, яка надійшла 01 червня 2021 року, про перегляд вироку Апеляційного суду міста Києва від 13 лютого 2002 року та ухвали Верховного суду України від 23 травня 2002 року за виключними обставинами.

На думку заявника,констатоване порушення Конвенції доводить незаконність оскаржених рішень, адже національними судами не було додержано права засудженого мати реалістичну перспективу дострокового звільнення. ОСОБА_1 вважає, що для відновлення порушеного права необхідно скасувати оспорювані рішення судів першої та касаційної інстанцій і постановити нове рішення, яким обрати засудженому покарання, не пов`язане з довічним позбавленням волі, та звільнити його з-під варти.

Перевіряючи наведені у заяві доводи та додані до неї матеріали, Велика Палата виходить з такого.

Згідно з пунктом 2 частиною 3 статті 459, частиною 3 статті 463 Кримінального процесуального кодексу України встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом є виключною обставиною і заяви про перегляд судового рішення за такою обставиною розглядаються Великою Палатою.

Установлене ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише в тому випадку, коли можна досягти на національному рівні restitutio in integrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.

ЄСПЛ у рішенні "Пятаченко та інші проти України", констатуючи порушення статті 3 Конвенції внаслідок відсутності перспективи звільнення ув`язненого, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування довічного ув`язнення до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув`язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для дотримання вимог статті 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув`язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист населення та реабілітація. ЄСПЛ також постановив, що факт визнання порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.

Таким чином, у рішенні міжнародної судової установи "Пятаченко та інші проти України", яке заявник зазначає як підставу для перегляду, ЄСПЛ указав на системну проблему в українському законодавстві, яку належить подолати заходами загального характеру - шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини, а саме шляхом запровадження в Україні процедур, які б на законодавчому рівні забезпечували у перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб,засуджених до довічного позбавлення волі.

Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, в тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до статті 13 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, яке наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.

Рішення ЄСПЛ у справі "Пятаченко та інші проти України" не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо ОСОБА_1 порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінальної справи.

Отже, відсутні правові підстави для відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд судових рішень щодо нього за виключними обставинами у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

Керуючись статтями 459, 463, 464 Кримінального процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду


................
Перейти до повного тексту